Олександр Палій, історик
    інф. УНІАН

Щоб забути ганьбу поразки, її треба було перетворити на торжество... Навіщо святкувати день капітуляції Радянської Росії, ще й називати його днем захисника Вітчизни?..

Президент, прем’єр та інші офіційні особи дружно вітають громадян із Днем захисника Вітчизни, не надто вдаючись у деталі – з чим саме. Мовляв, „свято чоловіків” – і все тут. Ще два десятиліття тому історики затято сперечалися навколо того, що ж сталося 23 лютого 1918 року. Тепер уже не сперечаються. У більшовицькій пресі тих днів вони так і не знайшли жодного посилання на розгром німців, який нібито стався 23-го. Навпаки, 25 лютого більшовики включили гудки в самому Петрограді, щоб розбудити місто й прискорити запис добровольців у Червону армію, очікуючи наступу німців на столицю. 26 лютого Ленін повідомив соратникам, що столицю переноситься до Москви. Натомість відомо: 23 і 24 лютого – це дні „безумовної” капітуляції Радянської Росії перед кайзерівською Німеччиною. Щоб забути ганьбу, її треба було перетворити на торжество. Тому 23 лютого – це радше день захисника німецької кайзерівської вітчизни, ніж російської радянської, чи, тим більше – української.          Детальніше          

Прошу від імені громадян України, яким не байдужий авторитет нашої держави у Європі і світі. Зверніть увагу на факт явного приниження нашого народу, авторитету України і візьміть ситуацію створення символіки майбутнього європейського футбольного чемпіонату під власний контроль. Необхідно переламати злиденну практику паплюження України на міжнародному рівні, довільне використання національної символіки України і твердо відстоювати наші інтереси у європейському і світовому просторі.