Анатолій Ковальчук: В Україні правові безчинства витворяє не лише злочинний світ, а влада, яка призначена його викорінювати
Не знаю, на що сподівався і чого хотів Віктор Шокін, але, на мою думку, аж ніяк не мріяв стати маяком і символом спротиву новому і прогресивному, таким своєрідним шокером революції. Але ним таки став.
Щоб витверезити суспільство від ейфорії революції, повернути стару систему кучм-ющенків-януковичів, Шокін зробив найбільше від усіх попередніх Генеральних прокурорів, працівників міліції і і судів. Шокін старається звести їх сподівану роль нанівець, сповна підкоривши своїй (бездіючій) прокуратурі. З’являється законодавча пропозиція про надання права Генпрокурору відхиляти в спеціалізованій антикорупційній прокуратурі кандидатури на посади. Це саме по собі вже мало б перетворити антикорупційне бюро в пустий придаток до генеральної прокуратури, яка й сама з волі трьох генпрокурорів перетворилася в пустий придаток до кримінального кодексу.    
Це вперше, мабуть, в історії нової України сталося так, що правові безчинства витворяє не лише злочинний світ, але й влада, яка призначена викорінювати цей злочинний світ.

Шокер революції Шокін
Анатолій Ковальчук, журналіст, політолог

Свого часу Президент Петро Порошенко зробив подарунок Україні, коли призначив М. Саакашвілі губернатором Одеської області, а заступником генерального прокурора Д. Сакварелідзе. Непевне, що це тоді було чи не єдиним рецептом спасіння держави, наскрізь ураженої корупцією, де вже важко знайти при владі хоч когось, здатного не на словах, а на ділі оголосити війну тотальному пороку – хабарництву та корупції, масовому розкраданню держави та її громадян, яке розпочалося за Кучми і лише розвивалося протягом довгих двох десятиліть. І всі ми зітхнули з полегшенням – нарешті після тривалої розкачки (часто не в той бік) і маси кадрових рорахунків президент зробив правильний вибір.
Саакашвілі... Ім’я вже овіяне легендою. Великий герой сучасності, який  у своїй наскрізь корумпованій і пограбованій Грузії, фізично і психічно скаліченій, за короткий строк зумів провести реформи, щоб вилікували її і поставили на шлях успішного розвитку. А це було дуже і дуже непросто там, де злодійством та хабарництвом просякнуте все суспільство. Чого варте хоч би те, що грузинські діти поголовно мріяли стати не моряками, не космонавтами, а злодіями в законі. І про це привселюдно заявляли. І не отримували осуду. Чого варте було й те, що хабар на дорозі чи в установі став ледь не обов’язковим правилом чи навіть народною традицією. В нашій же прокуратурі був відомим лише один "засівальник".

Та при більш прискіпливому погляді виявилося, що його справи в Україні далеко не кращі від недавніх у Грузії. Трішки копнув Саакашвілі лише в Одеській області, як виявилося, що митниця наскрізь продажна, прокурори - хабарники не менші від грузинських. Сакварелідзе лише розпочав роботу в генеральній прокуратурі, як на обрії замаячіли і заіскрилися діамантові прокурори. Суди, змушені стати перед необхідністю осуду своїх недавніх партнерів по засудженню простих громадян, активніше проявили свою протиправну сутність.
Занервував і Генеральний прокурор Шокін. Розпочалася протидія.

Не знаю, на що сподівався і чого хотів він, але, на мою думку, аж ніяк не мріяв стати маяком і символом спротиву новому і прогресивному, таким своєрідним шокером революції. Але ним таки став. Що його зачепило, що спонукало? Адже президент призначив його на високу посаду після одіозних Махніцького та Яреми, діяльність яких суспільством визнана незадовільною. Вони не проявили себе справжніми захисниками закону. І президент ставив з надією і чітким завданням виправити помилки попередників, не пожалів найпрекрасніших слів при його представленні... Чи це спрацювала сліпа образа на нового одеського очільника, коли добровільно-вимушено пішла у тривалу відпустку його падчірка, яка займала посаду заступника обласного прокурора, чи стало жаль "діамантових" прокурорів, які начебто були його друзями? Але факт є факт. Він робить поступки вочевидь спрямовані проти прогресуючого суспільства. Начебто залишає Сакварелідзе своїм заступником, але в той же час відправляє в Одесу обласним прокурором.

Президент не коментує цього явно протиправного вчинку Генерального прокурора. Протиправного в тому розумінні, що обмежує можливості справжнього захисника права,  борця з корупцією, боротися з нею у повних масштабах. І на ділі обмежує навіть у масштабах однієї області.  
Тут же генеральний починає розправлятися з прокурорами, які разом із Сакварелідзе переслідували колег-хабарників. Врешті-решт їх готують до звільнення з посад. Президент мовчить. Схоже на те, що він сам погоджується, щоб українська прокуратура залишалася злочинною.

Виправлення порушень попередників не відбувається, продовжується відтік украдених коштів за рубіж, спокійно залишають країну і підозрювані в злочинності багатії. Натомість Генпрокурор арештовує простого депутата із опозиції, переслідує недавніх учасників революції та фронтовиків. І в переддень своєї відставки робить найдурніший вчинок – остаточно звільняє з посади Сакварелідзе і повертає на Одещину попереднього прокурора, який відомий як злісний хабарник та ще й такий, що має російське підданство.

Щоб витверезити суспільство від ейфорії революції, повернути стару систему кучм-ющенків-януковичів, Шокін зробив найбільше від усіх попередніх Генеральних прокурорів, працівників міліції і судів. Не від хорошого життя, а від безпорадності та безсилля справитися зі злом у межах діючої (чи бездіючої?) прокуратури влада розпочала утворювати різні додаткові правові інституції, серед яких найбільшу роль мають зіграти антикорупційне бюро разом із антикорупційним прокурором. Та Шокін старається звести їх сподівану роль нанівець, сповна підкоривши своїй (бездіючій) прокуратурі. З’являється законодавча пропозиція про надання права Генпрокурору відхиляти в спеціалізованій антикорупційній прокуратурі кандидатури на посади. І така зміна в закон "Про прокуратуру" проходить у Верховній Раді в першому читанні. Це саме по собі вже мало б перетворити антикорупційне бюро в пустий придаток до генеральної прокуратури, яка й сама з волі трьох генпрокурорів перетворилася в пустий придаток до кримінального кодексу.    

Це вперше, мабуть, в історії нової України сталося так, що правові безчинства витворяє не лише злочинний світ, але й влада, яка призначена викорінювати цей злочинний світ. Це завдяки їй підняли голови ті, хто чекав невідворотного справедливого покарання, конфіскацій накраденого і відходу у політичне небуття. Все відвернуло. Люстрація контрреволюціонерів обернулася простим фарсом: одних зовсім не зачепила, а інші із сміттєвих баків повилазили назад у владу й багатство.

Народ, обурений відставкою Саквакрелідзе, активно протестує. Всі чекають рішення президента. На правильність його не дуже надіються. Адже переважна більшість його попередніх рішень свідчить, що діє він часто не на користь суспільству. Чого варті його витівки з нашими прокурорами. Якщо призначення Махніцького було не його помилкою, то щодо Яреми й Шокіна винен очевидно він. Це стосується і призначення головою нацбанку Гонтарєвої, яку звинувачують в корупції та непрофесіоналізмі. Сумнівні перестановки відбуваються в державній фіскальній службі. Через суди повертаються на робочі місця одіозні судді, що відзначилися неправедним судійством. Навіть ті, що карали героїв Майдану. В той же час на Черкащині страждає суддя, який вчинив по закону, наперекір волі корумпованого голови суду не відібрав у простої людини колись надану їй квартиру. І життя його перетворилося на пекло: неправедні правники вже готові навісити на нього навіть якийсь злочин. У вищій правовій інстанції вважають, що судді винні обидва. Тобто навіть той, що діяв по закону. В чому він винен? І де тут вже наша найвища влада, яка б мала покарати ту вищу владу за таке трактування. І покарати так, щоб очевидним брехунам та трактувальникам більше ніколи в житті не захотілося називати чорне білим. Пора дати чесну правову оцінку й усім генеральним прокурорам, у тому числі й Шокіну, щоб знали і вони, і їхні наступники, що сила закону невідворотна і за вчинене треба відповідати.

Безчинства творяться майже скрізь. Чому, питається, не поставити на відповідальні ділянки роботи чесних, порядних людей. А обов’язково треба підшукувати нечесних? Невже в багатомільйонній Україні не знайдеться заміни для якоїсь сотні, тисячі негідників?

Чому б не надати справжньої підтримки тим же Сакварелідзе, Касько? Адже люди ні в чому не підвели нас, чесно і талановито працюють на Україну. Та замість того, щоб добитися швидкого результату, вимушені довго і безнадійно боротися з якимись яценюками, із підтримуваними ними нечесними митниками, з суддями, що виправдовують відвертих злочинців. Це все породжує безнадію замість надії, яку спершу подарував нам Порошенко. Невже відбере? Невже правильне своє рішення виправить на помилку?

Анатолій Ковальчук, журналіст, політолог,
для порталу "Воля народу"

Коментарі