Валентин Бадрак: Кремль клацатиме затвором щоразу, коли це йому вигідно
Навряд чи сьогодні знайдеться людина, хоч трохи переконана в тому, що московські стратеги відмовилися від ідеї зруйнувати Україну. Режим Путіна продовжуватиме війну в різних формах.
Та й поновлення обстрілів українських військ відразу після виборів теж симптоматичне — Кремль клацатиме затвором щоразу, коли це йому вигідно.
Понад те, беручи до уваги очевидні слабкості Заходу, не можна ігнорувати можливість повторного використання керівництвом сусідньої держави "військової опції" уже майбутньої весни.
Сектор безпеки України: епоха паліативів
Валентин БАДРАК, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння,
DT.UA
Українська влада на цей час захоплена думками про зміцнення і перерозподіл повноважень. Розсіяні погляди тих, хто зголосився бути лідером у непевні часи, спрямовані переважно на внутрішніх противників, а не на зовнішніх ворогів. Воєнна загроза перестала бути помітним подразником. Попри те, що сирійський сигнал Путіна про спроможність і можливість вести, махнувши на всіх рукою, безконтактну війну, адресований насамперед Вашингтону, він не має залишитися без уваги і в Києві. Будівництво військової бази РФ поблизу нашого східного кордону і наполегливе вибивання з Мінська згоди на створення такої самої залізної цитаделі у Білорусі — це вже явні сигнали Україні.
Навряд чи сьогодні знайдеться людина, хоч трохи переконана в тому, що московські стратеги відмовилися від ідеї зруйнувати Україну. Режим Путіна продовжуватиме війну в різних формах. Та й поновлення обстрілів українських військ відразу після виборів теж симптоматичне — Кремль клацатиме затвором щоразу, коли це йому вигідно.
Понад те, беручи до уваги очевидні слабкості Заходу, не можна ігнорувати можливість повторного використання керівництвом сусідньої держави "військової опції" уже майбутньої весни. Коли Вашингтону, який загруз у виборчій кампанії, буде не до Києва, а в Європі, затопленій біженцями і зацікавленій у поновленні економічного співробітництва з Росією, лише зросте бажання повернутися в еру ситого благополуччя.
Українська влада на цей час захоплена думками про зміцнення і перерозподіл повноважень. Розсіяні погляди тих, хто зголосився бути лідером у непевні часи, спрямовані переважно на внутрішніх противників, а не на зовнішніх ворогів. Воєнна загроза перестала бути помітним подразником. Попри те, що сирійський сигнал Путіна про спроможність і можливість вести, махнувши на всіх рукою, безконтактну війну, адресований насамперед Вашингтону, він не має залишитися без уваги і в Києві. Будівництво військової бази РФ поблизу нашого східного кордону і наполегливе вибивання з Мінська згоди на створення такої самої залізної цитаделі у Білорусі — це вже явні сигнали Україні.
Декого відродження 280-тисячної (згідно з заявою голови військового відомства) пострадянської армії, оснащеної переважно бронетранспортерами, а також почасти танками й артсистемами часів імперії, надихнуло на заяви про спроможність завдати сильного удару у відповідь на нову атаку. Саме час перечитати Макіавеллі. "Сильний, але не смертельний удар часто означає смерть для того, хто його завдав", — стверджував прозірливий італієць.
Незабаром мине два роки, як Україна в стані війни, і півтора року, як обороною відає новий президент Петро Порошенко. Але отриманий перепочинок у черговий раз використовується надто повільно, наполовину або як тимчасовий захід… Що може виявитися непробачним у непередбачуваному майбутньому держави, яка опинилася на перехресті переділу світоустрою в умовах безпрецедентного протистояння Росії і Західного світу.
Передумови оборонного реформування
У держави нарешті з'явилася нова Стратегія національної безпеки і нова редакція Воєнної доктрини. Зі скрипом легалізовано відмову від політики позаблоковості. Але оголосити своєю метою членство в НАТО, як і проголосити курс на створення професійної армії, Київ не наважився. Хоча в цілому доктрина може бути взята за основу для створення сил оборони нового типу. Але може й не бути. По суті, вона нічого не змінює. Так, головним воєнним противником визначено Росію. Але після півтора року війни це й так ясно кожному українцеві. У результаті запізніла поява доктрини (за оцінками ЦДАКР, як мінімум на рік) уже спровокувала помітні негативні настрої всередині військових формувань, що зріють паралельно з думкою, що нинішнє військово-політичне керівництво всерйоз займатися військовим будівництвом не планує. Не тому, що не хоче або не розуміє, — просто цей напрям не пріоритетний в умовах, коли минув страх перед великою війною.
Підтвердженням цього є незаперечний факт, що керівних документів для розвитку оборонного щита стримування як не було, так і немає. Немає Держпрограми розвитку Збройних сил (ЗС), немає Держпрограми розвитку озброєнь і військової техніки (ОВТ), не з'явилася й Держпрограма розвитку оборонної промисловості. Аргументом влади, як і раніше, залишається неухильне дотримання послідовності. Спершу — Концепція розвитку сектора безпеки та оборони і Стратегічний оборонний бюлетень (обидва документи "на підході"), потім згадані відсутні документи. А ще ухвалити б закони про мобілізацію і про територіальну оборону (останній слід зробити відкритим замість закритого Положення). Однак, як кажуть, у Верховній Раді чекають на розгляд майже 3500 документів, і не факт, що питання обороноздатності потраплять у розряд невідкладних. Там, утім, найбільше прислухаються до ініціатив президента, а якщо глава держави демонструє залізний спокій, то і в парламенті суєти не буде. Як приклад можна згадати внесення поправок до закону про розвідувальні органи, дуже необхідного для розвитку агентурних мереж на територіях, контрольованих ворожою державою. Попри його прицільне, майже ідеальне опрацювання, як повідомляють проникливі парламентарії, шансів у нього майже немає. Принаймні найближчим часом.
До речі, і парламентський контроль за сектором безпеки — один з ключових принципів демократичного суспільства й ознака ефективної системи — у нинішній Україні вже став таким собі зужитим міфом. Тільки замість грецьких богів — українські небожителі. Щоправда, є активні добросовісні депутати, є їхні запити й чесні спроби провести важливі рішення… Але система, на жаль, не працює: вона попросту не може вступити в протиріччя з дивною загальнодержавною конструкцією. Тому немає сенсу уповати на комітетські слухання чи виїзні засідання профільного комітету — однаково принцип загадкової гри не зміниться.
Це стосується всього сектора безпеки. Комітет з питань розвідки в країні спершу народився (точніше, відродився), потім канув у невідомість. Управління розвідувальними органами (а заодно й оборонною промисловістю) через дорадчий орган РНБОУ тільки тому, що хтось там має великі політичні амбіції, нагадує якесь збочення у сфері менеджменту. Не тільки тому, що подібним чином неможливо вирішити те чи інше завдання (зрештою, усе залежить від сили й авторитету конкретних особистостей), а й тому, що такий підхід суперечить фундаментальним принципам державного управління.
Отже, планування й підготовка в країні до можливого витка війни якщо й здійснюється, то десь наполовину...
Повний текст
Валентин Бадрак
Інф.: gazeta.dt.uaКоментарі
