Олег Чорногуз: ТІ Ж ЧУРКІНИ, або ІСТОРІЯ ВСЕЛЕНСЬКОЇ БРЕХНІ, або ДУХ, ЯК МЕНТАЛЬНІСТЬ, НЕЗМІННА
Рівно 31 один рік тому мені випала честь бути делегатом Генеральної сесії ООН від України. Власне, від Української радянської соціалістичної республіки. Рівно 31 рік тому, нас, дипломатів двох республік (Білорусії і України – в РФ не було ані свого міністерства, а ні свого міністра закордонних справ, вони входили до СРСР, і за кордоном їх іноземці вперто називалися Росія, русскіє) з черговими вказівками.
  Постійний представник місії при ООН товариш Петровський у своєму кабінеті, оббитому чорною гумою, щоб американці не прослуховували його приміщення, коротко повідомив:
-    Завтра виступатиме Рейган. Говоритиме, як нам стало відомо, про збитий  нами пасажирський Південнокорейський літак. Як тільки він підніметься на головну трибуну, ви демонстративно піднімаєтеся зі своїх місць і виходите в знак протесту у коридор. На своїх місцях залишаються із шести, як максимум, дві особи. Підкреслюю, максимум два чоловіка: постійний представник при ООН і міністр чи заступник міністра. Повністю свої місця не залишати. Вони належать нам. Представники Варшавського договору, Монголії  та інші наші симпатики також попередженні. Вони підуть слідом за вами. Україна і Білорусь мають показати приклад.
   Так ми і вчинили. Як тільки Рональд Рейган піднявся на трибуну ООН, ми встали і почали демонстративно перед понад сотнею делегацій планети вставати зі своїх місць. Услід чулися репліки. Англійці, які за алфавітом розташувалося поруч нас, українців, як американці поруч СРСР, не змовляючись, кидали услід нашим представникам не зовсім дипломатичні репліки:
-    Раша виходить. Раші соромно.
  І самі собі відповідали:
- Раші, як мертвим, ніколи не соромно. Мертвонароджені  сорому не знають...Убивці також. Така в убивць природа.

Те ж саме, що й тоді Петровський, з безцеремонними очима, цинічно, не моргнувши ні одним оком, стверджував нині відомий усьому світові своєю цинічністю нинішній Постійний представник Росії в ООН Віталій Чуркін. Саме він, перебуваючи у 1984 році на посаді  секретаря посольства СРСР, безстидно відбілював злочин своєї держави. Саме він у ті далекі роки  83-84 був одним із перших, хто казав, що СРСР не має ніякого відношення до загибелі південнокорейського «Боїнга».

    Чому я про це згадав через 31 рік? По асоціації. Саме тоді “русскімі”,  як СРСР називали за кордоном, був збитий  Боїнг «747-230B», що перевозив 246 пасажирів і 23 члени екіпажу за маршрутом Нью-Йорк—Сеул. Цей Південнокорейський пасажирський літак, “русскіє” намагалися подати за військовий, що зайшов на територію Росії, і саме тому його збили (це стлося 1 вересня 1983 року, - Ред.)
   Вчора, коли я прослухав інформацію по телевізору і дізнався, що  московська делегація залишила свої місця, як тільки президент України вийшов на трибуну,  мені згадався виступ Рональда Рейгана, коли він уперше Росію назвав “Імперію зла” (1984). А ще мені згадався і молодий, 35 літній король Брунейро де Салам (так тоді вимовлялося), якому Великобританія з високої трибуни ООН офіційно подарувала свободу і незалежність і репліки московської делегації:
-    Викачавши повністю з цієї вчорашньої колонії золото...
     А тим часом президент США Рейган запально виступав. Ми його уважно слухали уже в коридорі, за стінами головної зали засідань ООН. Досі пам’ятаю його слова. Образний метафоричний виступ, який брав за душу кожного. Можливо, окрім Смирнова, який стояв поруч мене, всі цинічно повторювали:
 - Артист. Вичавлює сльозу...
А сльоза котилася сама по собі.
   Тоді як до грудей молодої мами, тягнулися чисті, як дитяча сльоза, губи немовляти, з території Росії уже наближалася ракета, і ці дитячі уста, як уста мирних пасажирів Боїнга «747-230B» замовкли назавжди, а останки пасажирського південнокорейського авіалайнера щезли в темних глибинах океану, якого віднині називатимуть чорним.

   Я навів цей приклад не випадково. Адже всі ці слова можна повторити було б і нашому президенту, як би мені йому довелося радити перед поїздкою на 70-ту ювілейну сесію Генеральної Асамблеї ООН. Майже слово в слово. Хіба що, додавши діалог по телефону між московським вбивцями, коли йшлося про збиття “Боїнга 777” біля Тореза Донецької області 17 липня 2014:
- Збівать?
- Збівать!!! Пріказ “пєрвого”.
 Зрозуміло, що не “второго”. Тоді у Далекосхідному військовому окрузі керівництво так само не могло б узяти на себе відповідальність збити пасажирський літак, аби  не наказ із Кремля. Так сталося і на Донеччині. Без наказу “пєрвого”, як іменують терористи свого вождя Путіна, навряд чи пригнали б той БУК із Московії з навченим екіпажем. Як і навряд чи вчорашні “шахтарі” і „комбайнери” з Донецьким степів змогли б упоратися з такою кібернетичною надсучасною технікою.
  Як бачимо, брехня московіта, як і ментальність і дії, ніколи не змінюються. Душа на “розпашку” також: бреши не кліпнувши оком.

Учора виступав вождь світового тероризму Путін. З тієї ж трибуни, що виступав свого часу Рейган, і вчора президент України Порошенко (на Саміті з питань миротворчості, - Ред.).  Там і там  зривалися, скажемо так, опоненти з місць. Але як виступав вождь терористів, я закликав би краще не залишати своїх дипломатичних крісел, а вимагати арешту найбільшого вбивці народів планети, представника останньої імперії – “Імперії зла” і начальника тюрми народів – Путіна Там же арештувати його за допомогою світової спільноти і відправити на заслужену лаву підсудних. Для цього у нього, як в убивці народів, заслужених балів більш, ніж достатньо для Гаазького суду. Більш, ніж достатньо.
 Може, саме тому Путін скорочує свій візит на 50 відсотків: замість 4 діб залишає за собою дві доби, бо бачте повітря в районі Іст-Рівер псує йому настрій. Звичайно, йому краще підійшло б повітря не Мангеттена, а Сибіру. Це єдине, з чим я солідарний з ним. Але за умови, як те сибірське місце, де перебуватиме головний терорист і всепланетарний маніяк-убивця Путін, обгородили б колючим дротом і про всяк випадок завезли кількох санітарів, озброєних гамівними сорочками.
      Така моя думка була напередодні виступу злочинця і вбивці, якого дивний і парадоксальний світ допускає до високої трибуни, яка закликає до миру і спокою на цій  палаючій від дурнуватих амбіцій окремих вождів і покидьків голубій планеті з кривавими слізьми на очах.
ОЛЕГ ЧОРНОГУЗ, письменник,
для порталу "Воля народу"

Коментарі