Народ сміється над силовиками у справі Савченко, тому що раніше наслухався від них казок
Генерал-майор у запасі, колишній заступник начальника СБУ Віктор Ягун про "справу Савченко"
У всій цій історії з Надією Савченко і Володимиром Рубаном мені не подобається тільки одне: що фактично СБУ спровокувала цей злочин. Ось в чому найбільша проблема. Я маю на увазі і незаконний обіг зброї, і ці Надіні розмови.
Якщо би була просто інформація про те, що у неї в голові крутиться, то в нормальній країні як роблять? Якщо є така інформація, підтверджена документальними фактами – грубо кажучи, хтось донос написав, чи вона вийшла на когось із джерел СБУ, і він доповів, що є такі настрої, – то це треба якось задокументувати і, оскільки у неї все-таки статус народного депутата, викликати і провести жорстку профілактичну бесіду. Можливо, за участю якихось авторитетних для нього людей. Їй кажуть: "Слухай, ти ж депутат Верховної Ради, законодавець. У тебе є вища освіта. Навіщо тобі це? Дивись: ось такий факт, факт такий... Зупинися". Тобто злочин запобігається на стадії підготовки.

Навіщо треба було доводити його до якогось логічного завершення – незрозуміло. Тобто для мене якраз зрозуміло: хтось, мабуть, хотів на цьому заробити, хотіли показати, що ось – ми розкрили змову військових. А те, що змова військових має бути, це сто відсотків. Без цього ж не можна. І треба президенту показати це все. А президент і "повівся".

Це приблизно та ж ситуація, що і з полковником Без'язиковим, який був у полоні, а його заарештували. Всі знали, переговори йшли. Навіщо було його вести до президента, щоб той його особисто нагороджував якоюсь нагородою? Для легалізації інформації? Взагалі в нормальних країнах, коли люди виходять з полону, тиснуть їм руки, і вони їдуть в санаторій закритого типу, де з ними працюють психіатри, психологи, лікарі – й контррозвідка. В тому числі і поліграф. Можна на цій стадії з людьми поговорити і все з'ясувати. В Україні діє законодавство; якщо тебе хтось завербував, але ти ще нічого не зробив, а добровільно розповів про це, то з тебе знімається кримінальна відповідальність. Навіщо людей підводити до скоєння злочину, коли це все можна припинити ще на цій стадії? Це неправильно!

Є факт того, що він незаконно переміщував зброю. Ось за цей факт його й судіть. А в процесі доводьте щось більш складне – але коли буде відомо точно, що його посадять, і вже в цей час буде розбиратися щось більш серйозне. Я завжди наводжу за приклад Америку. Вони ж Аль-Капоне не посадили за вбивство. Його посадили – причому довічно – за несплату податків. І їм все одно! Головне, що він сидить у в'язниці.

Є яскравий приклад так званого журналіста Коцаби, якого звинуватили в державній зраді, хоча насправді він зробив зовсім інший злочин. Він виступив проти мобілізації. Є конкретна стаття, є конкретні дії, є факти – виступи проти мобілізації. Так ось за це і судіть! А вони йому держзраду пришили. Зрештою, адвокат розбив держзраду, і ця менша стаття вже була нікому не потрібна. І його відпустили. Так – там ідуть якісь судові руху, але факт залишається фактом. У цьому дуже велика слабкість самих правоохоронних органів, які підтримують обвинувачення в суді. Це проблема, і не тільки щодо Рубана або в якихось справах, пов'язаних з держзрадою і диверсіями. Це яскраво видно по справах, які пов'язані з корупцією. Факт того, що корупційні дії очевидні, затримання є, піар у пресі є, – а результату немає. Останній приклад: колишній міліціонер збив людей у Львові, і що? Нічого. Умовно отримав. Як це так: люди вбиті, а він – умовно? Тому що йому можна? Це невідповідність судового рішення вимогам суспільства, сама ця ситуація в державі збуджує суспільство.

Ось Юрій Луценко розповідає – міномети, люстра, добивання тих, хто вижив, кінематографічні та інші деталі. Народ сміється. А сміється тому, що тут є елемент української казки про вовків, коли людина декілька разів кричала "вовки, вовки!", і врешті-решт вовки прийшли – а на крик ніхто вже не прибіг рятувати. Замість того, щоб це все розповідати, треба було, швидше за все, робити деякі речі в закритому режимі, доводити. Адже є факти. А то вони анонс роблять – "ми зараз покажемо відео, і ви переконаєтеся...". Навіщо це? Кому це треба? Давайте реально: якщо людина ходить і сміється з вас, ви ж себе опускаєте.

А сам сценарій реальний. В Україні реальна організація якогось повстання, бо є потреба в цьому у суспільства. Відсутні радикальні реформи. Потреба є, а реалізації немає, і всі ж знають, що розмови на кшталт тих, що озвучує Надя, все одно ведуться в якомусь закритому середовищі, на кухнях. Але одна справа – говорити на кухні, гіпотетично, "як вони всіх нас дістали, треба їх перевішати на стовпах на Хрещатику", і інше – проводити дії. Надя зі своєю прямолінійністю вирішила, що якщо люди говорять – значить, вони хочуть цього. І вона почала пропонувати військовим, з якими перетиналася: "Давайте щось робити". А у нас суспільство накачане зброєю. Купа людей, які пройшли АТО і мають досвід бойових дій. Це не фантазії – такі люди є. Інша справа, що якби йшла реальна підготовка, то вона б подивилася, що за цими людьми, які говорять, що готові, стоїть? Експерти кажуть, що для проведення таких масштабних акцій потрібно хоча б 150 осіб. А все інше нереально...

У суспільстві є готовність до радикальних дій, але якщо взяти, до прикладу, ці регулярні марші, це схоже на каналізацію протесту. Багато говорили, що сама поява Саакашвілі в такому ключі – це просто маргіналізація всіх цих протестів, доведення їх до абсурду, і люди вже не будуть бачити іншої перспективи. Чим хороша демократія – тим, що люди виходять, і не треба мільйон виводити – навіть невеликі групи хтось повинен почути. І в суспільстві починається дискусія – наскільки це правильно, наскільки необхідно. Якийсь діалог повинен бути. Чому став можливий Майдан? Тому що не було діалогу в 2013-2014 рр. Без народу прийняли якесь рішення: йшли-йшли у Європу, і раптом бах – і не йдемо. А в народу запитали? Причому не тільки не йдемо в Європу, а йдемо зовсім в інший бік. Деякі говорили, що більшість проти Європи. Тоді проводьте референдум, якщо є якась потреба – вийдіть і поясніть народу. А коли діалогу немає, і люди бачать, що їхні прості, зрозумілі, нормальні демократичні вимоги не вирішуються, – тоді постає питання: може, взяти автомат і піти все там перекрошить? Тобто наступна стадія – це стадія силова. Необов'язково з автоматами, але десь так, приблизно – щось штурмувати, щось розбити...

Що сталося у Вірменії, коли увірвалися до парламенту? Там же все було демократично, але якось не йшло. Зате увірвалися ці хлопці – не знаю, може, і з якимись патріотичними мотивами, – і знищили цю демократію, і Вірменія різко повернула куди? У бік Росії. І немає Вірменії як демократичної країни.

І у нас все закінчиться зрештою тим, що ми кудись повернемо. А куди? Якщо демократія на Заході, а тоталітаризм на Сході? Ми зі своїм тоталітаризмом точно на Заході не потрібні. Точно. Вони не знають, що з Білоруссю робити, – хочуть, щоб було краще, а не можуть вирішити ситуацію. У нас, якщо ми хочемо жити на Заході, варіантів з тоталітаризмом немає. Так, вона погана, ця влада. Так, вона дуже багато робить не так. Але якщо ми підемо силовим шляхом – це буде крах усіх надій.

Віктор Ягун, Генерал-майор у запасі, колишній заступник начальника СБУ
Інф.: 112.ua

Коментарі