Анатолій Ковальчук, політолог: ЩЕ Й НЕ ПОЖИЛИ, А ВЖЕ БАЧИМО
Днями в попередній  статті з нагоди призначення Гройсмана на посаду прем’єр-міністра я написав, що поживемо-побачимо, який він буде для нас, чи виправдає надії народу.
Втім, не довелося довго пожити, щоб уже побачити. І картина досить невтішна. Авгієві конюшні яценюківщини розгрібати він точно не збирається.
Ще не встигши вискочити з-за столу очільника Верховної Ради, він підвищив зарплату народних депутатів у три рази, до 17 з гаком тисяч. Добровільне недавно рішення народних обранців про свої зарплати, рівні переважній більшості українців, відмінив одним власним рішенням. Майже всі мовчки проковтнули цей несподіваний подарунок Гройсмана, який залишав свій пост спікера. Лише Ляшко та Рабинович заперечили, вважаючи це не гуманним на фоні катастрофічного зниження рівня життя народу. "Підвищення зарплат у той час, коли в дітей забирають сніданки, а пенсії обкладують податками – злочинне рішення”, – підкреслив останній.

Друга його дія – це оголошення наміру підвищити ціни на газ для населення. При цьому повторив брехливу тезу Яценюка, мовляв, того вимагає МВФ. Як відомо, МВФ вимагає лише вивести Нафтобаз України із збиткового стану. І для цього є різні шляхи, перший з яких –менше красти. Турботлива про народ влада саме  цим би й зайнялася, а не підвищенням тарифів, Тим більше, що шляхів подолання цієї проблеми безліч. Найперше – це повернення совісті. Начебто бідний і спустошений "Нафтогаз" шикує з шикарними автомобілями та казковими зарплатами, де багатії навіть керівники не найвищої ланки. Недавно в Інтернеті була розповсюджена інформація про їхні зарплати в "Укргазвидобуванні” за лютий. По 70-80 і більше тисяч гривень отримали конкретні особи. А його новопризначений керівник запросив собі щомісячний оклад в 1 мільйон гривень (!), аргументуючи це високою ціною свого навчання за рубежем, яку йому треба відбити. Незважаючи не цей сміховинний привід, глава "Нафтогазу" Коболєв із таким окладом погодився.

Пригадую ситуації 15-20-річної давності, коли державним керівникам, включаючи мене, як був на директорських і генеральних посадах, то нам такі зарплати навіть не снилися. Навіть з урахуванням інфляції, яка за цей час знецінила гривню майже в 16 разів. Зате всі ми жили більш-менш рівноцінно й не бідували.
Напевне, що на це треба було б Гройсману звернути більшу увагу і заборонити різним коболєвим довільно розпоряджатися державною казною, привести його та інших службовців до рівнозначних з усім українським населенням прибутків. Тоді і вони б прониклися завданням не розбазарювати державний ресурс і народні гроші, а їх заробляти та економити, щоб прості громадяни (і вони з ними) платили менше.

"Сутність нинішньої схеми – населення платить 7188 гривень за куб газу плюс з нашого бюджету йде 20 мільярдів субсидій на видобування, а в "Укргазвидобування” чистими потрапляє 477 гривень за куб. Задля чого це підвищення, якщо би було збільшення видобутку або ці гроші йшли на скорочення споживання, то можна було б про щось говорити. Куди йде різниця між 7188 і 477?", – поставив питання колишній міністр палива й ЖКХ Кучеренко.

 І наш розбещений посередник чужий газ купляє дешевше, ніж продає населенню. Для чого все це подальше розширення цінового тиску на населення. Можливо, щоб покрити триразове підвищення зарплат для депутатів і обіцяний їх ріст для всіх чиновників? Та ще й треба взяти до уваги розширення кабміну, яке обов’язкове  при збільшенні віце-прем”єрських посад. І звідки тоді при таких неекономічних підходах з’явиться можливість, щоб ціна на газ повністю відповідала його вартості.

Прем’єр, виправдовуючись за надто високі ціни, зазначив, що низькі тарифи на газ спонукають корупцію, бо тоді нечесні люди заробляють колосальні мільярди. Не знаю, як це у них виходить, але в будь-якому разі у держави є можливості навести порядок і привести до тями безчесних ділків. Якщо, звісно, на те ж бажання.

Не залишаються без турботливої уваги влади і нові керівники „Укрзалізниці” та державної компанії "Електроважмаш”. Перший має отримати до 1,5 мільйона доларів за рік, другий – до 600 тисяч. Правда, тут ще є хоч якесь обмеження – виконання ними ключових показників.  І вони - іноземці. Це свідчить про безпорадність наших керівників держави, які не знайшли на своїх теренах своїх продуктивних менеджерів. Та ще й патріотів, які б не задирали ціну за свою роботу Але, власне, про що це я, якщо вони й самі не є такими ж зразковими особами. І навіть із своїх можуть для управляння знайти хіба  що тих, хто в зарубіжах перевчився.

При затвердженні Гройсмана на посаді прем’єра народ сподівався, що прийде полегшення, скасуються, насамперед, височезні тарифи на воду, на опалення і підігрів, на комуналку, знизяться на продукти, які зашкалюють, коли ще недавно наддешеві банани та хліб стали рівними недавній ціні на м’ясо, а те пішло вже в захмарні цінові висоти. Переважно люди вже не платять за більшість послуг, залишивши собі найнеобхідніші витрати – на їжу, щоб не вмерти. І чекають полегшення.

Та Гройсману й іже з ним те байдуже. Вони готові доконати нас до останнього і врешті-решт залишити без засобів до існування. Цьому підтвердження – нове підвищення ціни на газ. За нею виростуть й інші.

Незабаром дрібний бізнес чекає Яреськина поправка до закону, коли фіскали нахлинуть на нього з перевіркою: а чи в нього не більший мільйона гривень оборот за рік. І що тоді робитиме Гройсман, відчувши хвилю народного гніву? Кричатиме, як той Яценюк "женіть податківців у шию!”, після шкідливої для цього бізнесу Яреськиної поправки? Чи пропустить поза вухами, сподіваючись, що все обійдеться?

Але є у народу межа. Це коли життя втрачає будь-який смисл, коли воно стає дорожчим від смерті, по фінансовому, скажемо, нерентабельним, дорожчим від собівартості, тобто, як зауважив Гройсман про газ, таким, що не відповідає вартості. Отже, наше життя не відповідає його вартості з точки зору урядової економіки.

По року ця невідповідність ще збільшиться. Набере чинності яценюківський податок на нерухомість. Він потягне з кожної сім’ї десятки тисяч гривень, яких у неї немає. Непосильним тягарем ляже на працівників ринків та торговельних центрів, хазяї яких уже й так досить пообдирали своїх орендарів, і зараз в черговому припадку жадібності відбирають у них останнє. Їхнє ноу-хау – це окрім величезних оренд та комунальних відрахувань ще й стягнення відсотків з продажів, які здадуться хазяям оренд більшими, ніж вони їх передбачали. Словом, дрібний та середній бізнес здохне остаточно. І єдиною втіхою для його останніх представників стане хіба що те, що вже не буде цін, удвічі й утричі дешевших за закупівельних, за якими вони вимушені вже зараз продавати свої товари з різних причин, в тому числі й необхідність невідкладно сплачувати оренду. І це посилить народне обурення проти нових панів – владних чиновників та олігархів.

Надіятися немає на що. В одному із своїх виступів новоспечений Прем’єр назвав олігархів надбанням нації. Це не просто слівце. Це – політична й економічна установка, програма й ціль. Багатії й можновладці країни, які гублять її, називаються гордістю нації. І нам залишається хіба що "поспівчувати” Польщі, Франції, Фінляндії, Сінгапуру і ще багатьом успішним і заможним країнам, у яких такого "надбання” немає.
А може ні? Може, вже нам треба зробити остаточний висновок і оцінку, поки ще живі? І не тільки уряду, а й тим, хто нині головує в державі - Верховній Раді восьмого скликання, яка приймає неоковирні злісні антинародні закони, перевизнає ворожих народу яценюків задовільними та успішними й призначає їм на зміну далеко не кращих, зовсім не турбується, що у безвихідь заганяє весь народ.

Анатолій КОВАЛЬЧУК, журналіст, політолог,
для порталу "Воля народу"

Коментарі