Боротьба з корупцією: реальність чи імітація?
Народний депутат України 2-го скликання Сергій Селіфонтьєв розповів про це кореспондентові порталу "Воля народу":
- Боротьба з корупцією, яку оголосила влада в Україні, нагадує мені боротьбу з казковим драконом чи Кощієм Безсмертним, яких ніхто ніколи не бачив, але які всім заважають жити. Потрібно чітко зрозуміти дві речі: перше – корупція «сидить» не в народі, а у владі. Побутовий хабар – це ще не корупція. Головна корупція відбувається у владі. І сама ж влада каже: “Ми будемо боротися з корупцією”.
Тільки вона бореться з тими, хто дає 100 доларів лікарю, чи заніс у дитсадочок 200 доларів. Це для влади «корупція» страшна. А мільярди спокійно ходять, спокійно виводяться, спокійно корумпуються. І, по-друге: зауважте, жодна людина досі за це не відповіла. А тих, кого нібито збираються затримати, попереджають заздалегідь. Вони спокійно пакують речі, зачищають «площадку» і покидають Україну.
Ось створили Національне антикорупційне бюро. Можливо, це дуже гарна річ, але ж згідно з чинною Конституцією Генпрокуратура повинна боротися з цією корупцією. І тепер немає чіткого розподілу повноважень між НАБУ і ГПУ. Вони ніяк між собою не розберуться, хто за що відповідає. Вони вдаються до взаємних звинувачень. Тобто ті, хто має боротися з корупцією, борються між собою. Корупціонери тільки посміхаються, тому що витік інформації дозволяє їм чинити свої корупційні дії. Тому боротьба з корупцією поки що імітується. Нам показують якісь галасливі шоу. Але дивіться: коли, наприклад, господар копає картоплю, викопав кущ і каже - ось 25 бульб. Це гарно. Але ж ти викопай всю ділянку, тоді побачимо! Може, там і мішка не набереться
(посміхається). Нам не потрібно показувати такіі картинки. Нам необхідно дійсно побороти це явище. Ще раз підкреслюю – корупція не в народі, а у владі і, насамперед, у найвищих її ешелонах. Коли найвищі держпосадовці скажуть: «нам не несіть», то нижчі зрозуміють: тільки я понесу – мене посадять. От і вся бортьба з корупцією – треба лиш найвищим держчиновникам відмовитися від цього. Але для цього над ними має бути постійний контроль. Все у нас пробуксовує саме тому, що немає народного контролю за владою. Головний контролюючий орган у державі – це представницький орган народу – Верховна Рада України. Вона має контролювати всі гілки виконавчої влади від імені народу, контролювати прозоро, чесно й демократично. Але чомусь Верховна Рада не приймає закон про спеціальні слідчі комісії, які мають створюватись у межах Верховної Ради і мати певні повноваження. Необхідно також увести відповідальність за те, що відповідальна особа не з’являється на засідання комітету Верховної Ради. Рішення комітету – це рішення народу.
Навіть потрібно контролювати такі державні органи як Генпрокуратуру, військову прокуратуру, НАБУ. Ці органи будуть змушені діяти ефективно. Це не означає, що ВР повинна втручатися в їх діяльність. Але Рада має не допустити, щоб ці органи виконували чиїсь політичні замовлення.
Сьогодні причини корупції змішані, вони залежать від кадрів і від недоліків у законодавстві. Щодо кадрів – люстрація проводилася для галочки. Багато фахівців з числа виконавців попали під люстрацію, а ті, хто видавав злочинні накази, сьогодні працюють. Я не чув жодної судової справи по сепаратистах, які організовували «референдуми», захоплювали СБУ, відділки МВС, зброю. Ми ж це усе це бачили: заклики до сепаратизму серед тисяч людей. Якщо у нас не коротка пам’ять, то підстав для арешту зрадників українського народу достатньо. А скількох безенвинних кинули за грати! Декого на 10 років. Після їх запізнілого виправдання за це не відповідає ні слідчий, ні суддя. Оце біда. Адже в Конституції записана презумпція невинуватості!
Тому, повторюю, якби за порушення Конституції була передбачена карна відповідальність, такого б не відбувалось. Отже, чим більше органів по боротьбі з корупцією, тим більше буде корупції. Вихід не кількості, а в якості таких органів.
Сергій Селіфонтьєв, громадський діяч, народний депутат України 2-го скликання
Коментарі
