Сергій ГРАБОВСЬКИЙ, для radiosvoboda.org

Український конституціоналізм має тривалу, цікаву й драматичну історію: від Литовського Статуту (званого ще «шляхетською конституцією»), від Березневих статей 1654 року (за якими московський цар на території України мав правити як конституційний монарх), від Гадяцького трактату (за яким Велике Князівство Руське мало отримувати не тільки обраного гетьмана, а й Національні збори) – і до Конституції УНР (виборче право для жінок на два роки раніше, ніж у США) та до Універсалу УГВР (національно-демократичні засади майбутньої держави). 15 років тому, коли була ухвалена Конституція України, здавалося, що ледь не півтисячолітні традиції конституціоналізму, нарешті, знайшли гідне втілення в Основному Законі, який виглядав – попри певні недоліки – як один із найдосконаліших на пострадянському просторі.
Але не склалося, як гадалося.