Олесь ГРИБ, громадський діяч

Привид бродить Україною, привид всенародного об’єднання. Двадцятий рік  стукає він у двері українства, а  до нього, мов  до жебрака ,звертаються хто з порадою, хто з лайкою, хто з молитвою, хто з сльозою. А десь на споді душі кожен вважає себе першопричиною Привиду, і собі, взявши до рук  посоха чи ковіньку, мандрує попідтинню в ролі  невизнаного пророка.  Як не згадати пушкінське: сім міст сперечались у визначенні батьківщини Гомера, а він у  цих міст просив милостиню. Ну що ж, привітаймо, нарешті, давноочікуваного гостя. Просимо на посаду у нашу світлицю!
А це що? Що за почет і собі притисся за Гостем?  Е, чекайте, добродії, ви хто такі? Поважно мовчить загал непроханих гостей, тільки один, згорда поводячи очима, тихо проказує :  «У нас гроші.» А щоб ще більше налякати, додає: «Ми –Фонд!» А коли у світлиці западає німотна тиша, додає:« Патріотичний Фонд Багазіїв- Пушкарів».
Боже мій, нарешті! Та й справді, що ми без грошей?  А поважний Поводир, мов вгадавши наші думки, із посмішкою чарівника додає: «Диваки».
І так нам гірко стає на душі, ми ж так старались, ішли на мітинги  проти диктатури комуністичних твердолобих вождів, кричали «Слава!» і «Ганьба!», разом крушили монументи вождям, а тут раптом… А щоб ми зовсім заніміли, Поводир чи Пророк  це: «Хто платить, той замовляє музику.»