Путінські глибокі спотворення минулого є слизьким краєм прірви, в яку разом із ним падає і сама сучасна Росія
7 жовтня вибух зруйнував частину Керченського мосту, який сполучає Росію з Кримом.
Цей проєкт — новобуд. Коли Росія вперше вторглася в Україну у 2014 році, не було ні цього мосту, ні дорожнього сполучення між Росією та українським Кримом. З боку України Крим — це півострів. З боку Росії Крим — це острів.

Керченський міст був збудований у 2018-му заради того, щоб Росія могла контролювати анексований в України Крим. 2022-го його використовували для постачання російських військ, які ведуть жорстоку війну в Україні. Пошкодження мосту ускладнить для Росії постачання військ, які окупували Крим та інші частини півдня України. Вибух також ударив по престижу Володимира Путіна, оскільки міст є пам’ятником його особистому імперіалізму. Його вразливість демонструє не лише дурість цієї війни для Росії, а й у ширшому плані — саморуйнівний характер російських спроб розширити імперію силою.

По суті, міст, що горить, свідчить про слабкість зв’язку Росії з Кримом. Таким чином, вибух дає нам можливість розглянути історію Кримського півострова та поміркувати під незвичним кутом про історію України та Росії.

Крим є частиною України, що визнано міжнародним правом і договорами між Україною та РФ. Однак Путін уже більше десяти років дотримується думки, що міжнародне право має поступитися місцем тому, що він називає «цивілізацією», маючи на увазі своє ексцентричне розуміння минулого. Дратівливі для нього риси світу, які не вкладаються у створену ним схему минулого, класифіковано як чужі, нелегітимні й такі, що підлягають знищенню (Україна, наприклад).

Приклад Криму оголює проблему путінського мислення. Уявлення про якусь незмінну «цивілізацію», що існує поза часом і людською діяльністю, завжди виявляється заснованою абсолютно ні на чому. У випадку з Кримом думка Путіна про те, що півострів «завжди» був Росією, є абсурдною з багатьох поглядів, порахувати які просто неможливо.

Кримський півострів існує вже давно, а Росія — недавнє творіння. Що має на увазі Путін, коли говорить про вічність, то це хрещення київського правителя Володимира 988 року. Від цього моменту чистоти, слід розуміти, і виникла позачасова реальність російського Криму (і російської України), які ми всі повинні прийняти, а якщо ні, то зазнати насильства. Крим стає «святим».

Путіну нема чого сказати про майбутнє. Він гадки не має, чим може бути сама Росія

Потрібен час, аби перерахувати хоча б невелику частину причин, через які це абсолютно абсурдно.

По-перше, зовсім незрозумілою є сама історична подія. Одне джерело каже, що Володимира хрестили у Криму, як любить говорити Путін; інші, що він був хрещений у Києві. Жодне з джерел не належить до самого періоду хрещення, і тому ми не можемо бути впевнені, що цей факт узагалі мав місце, не кажучи вже про саме місце. (Якщо Володимир справді був хрещений у Криму, логіка Путіна, здавалося б, припускає, що півострів належить сучасній Греції, оскільки передбачуване місце натоді було частиною Візантії)

Володимир був, м’яко кажучи, не росіянином. Росіян на той час узагалі не було. Він був ватажком клану скандинавських воєначальників, які створили у Києві державу, вирвавши місто з-під контролю хозар. Його клан облаштовувався там, і навернення до християнства було частиною зусиль у створенні держави. Вона називалася «Русь», мабуть, від фінського слова, що означала тоді компанію, що займається работоргівлею, яка насамперед і привела вікінгів до Києва. Вона називалася «Руссю» не тому, що має якийсь стосунок до сьогоднішньої Росії — та й не могла вона мати до неї жодного стосунку, оскільки Росії тоді не було, і жодна держава не мала цієї назви ще сімсот років. Навіть Москви, міста, на той час не існувало.

Повний текст

Інф.: nv.ua

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити