Віталій МАТЯШ, Перший заступник Голови Всеукраїнського об'єднання ветеранів, журналіст, для Волі народу

Афганська інтервенція (закінчення)
початок публікації тут
Радянська інтервенція в Афганістані… сприяла піднесенню дисидентського руху
  Радянська інтервенція в Афганістані, що тривала десять років,  погіршувала рівень  життя простих громадян, спричиняла зростання у суспільстві протестних настроїв та посилювала  вплив  радянських карально-репресивних органів.  Саме під час Афганської авантюри СРСР,  представники демократично налаштованої інтелігенції, у  збірках «самвидаву»,   розпочала агітацію  за  припинення радянської  агресії  в  Афганістані.
1980 року академік Андрій Сахаров оприлюднив відкритого листа  на адресу Генерального Секретаря ЦК КПРС Леоніда Брєжнева, в якому  закликав припинити злочинну війну. Невдовзі  всесвітньо відомого правозахисника,   за вказівкою кремлівських верховодів, було  примусово переселнено на постійне проживання з Москви до  Горького. Ще однією  дисидентською  «ластівкою»  став надзвичайно мужній вчинок московського радіожурналіста Володимира Данчева. У 1983 році,  скориставшись тимчасовою відсутністю    цензури,  Володимир Данчев, на свій страх і ризик, під час трансляції радіопрограми у прямому ефірі раптово зробив гучну заяву,  що  радянських військовиків  в  Афганістані, мовляв,   треба  розцінювати  як окупантів. 
  Сміливця  виключили з  КПРС, звільнили з роботи, а потім силоміць запроторили на примусове лікування  до психіатричної лікарні.  Звідти його з великими зусиллями  «витягла» Міжнародна спілка журналістів. Серед – політв’язнів «брежнєвської доби», котрі в  так званому «самвидаві» опорилюднювали заяви щодо негайного виведення частин Радянської армії з Афганістану   було чимало й українців, зокрема, членів Української Хельсинської Групи.  Серед них можна назвати  Василя Лісового, Юрія  Бадзьо, Левка Лукяненка, Михайла Гориня, Євгена Пронюка , Євгена Сверстюка, Василя Овсієнкоа, Олеся Сергієнка,  Оксану Мешко та інших. Сьогодні українці  по-праву  можуть пишатися    мужною поведінкою українських  диссидентів,  які у похмурі  часи  несвободи мали мужність сказати світові  правду про   криваву  авантюру СРСР!

      Білі плями Афганської війни
Говорячи про збройну інтервенцію СРСР супроти республіки   Афганістан   не можна замовчувати  й того, що  радянські військовослужбовці   виховувалися у період так званого «застою». Тоді радянське суспільство  роз’їдалося дією таких негативних чинників, як зневіра у справедливість комуністичних ідей, загарбницький характер Афганської  війни, подвійна мораль, лицемірство, кар’єризм.   Відтак чимало радянських солдат та офіцерів,  усім своїм попереднім життям  були морально  підготовленими до мародерства, непослуху, крадіжок, презирливого cтавлення до місцевого населення. Афганська війна , як лакмусовий папірець, лише виявила приховані пороки радянської  системи.
 Звернемося до конкретних прикладів з розсекречених протоколів засідань військового трибуналу 40-ї армії.  Командира  роти розвідки, українця Г., за виявлену у бою мужність, було представлено до  Героя Радянського Союзу. Але Зірки  він так і не отримав. Його солдати   по - звірячому ґвалтували й вбивали  жінок-афганок, котрі мешкали в кишлаку поблизу розташування військової частини.
 Невдоволений діями,  рядового афганського солдата, (із числа новобранців) , котрий почав ухилятися від участі в бойових діях супроти моджахедів, радянський сержант К. убив його пострілом у потилицю, заволодів 5,5 тисячами афгані (афганські гроші) та годинником «Сайко». Політпрацівник Н., засвідчив у суді  про таке: «У той день перевірка та обстеження автомобілів, що належали  мирним громадянам, перетворилася у суцільний розбій. Наші солдати  дошукувалися не тільки зброї, але й грошей. Зрештою сержант Д. приніс мені 700 афгані. Після цього старший лейтенант К. наказав розстріляти всіх  цивільних афганців».
 Радянські дорожні патрулі часто-густо  грабували афганські  автомобілі.  Мотострілки й десантники грабували місцевих мешканців. Прапорщики грабували своїх солдат, продавали афганцям військове майно, пальне й навіть боєприпаси. На кожному афганському базарі можна було побачити безліч  банок  згущеного молока й  консервованого  м’яса. Саме ці різновидивиди радянської  консервованої продукції  надходили з військових складів й   опинялася на афганських базарах.  Командири, Радянської армії  не могли  зупинити  всі ті  пограбування та  мародерства, бо в умовах війни контроль  за моральним станом особового  сладу завжди послаблюється.
 За військові злочини та злочини супроти людяності, здійснені в Афганістані у судовому порядку було покарано лише невелику частину винних. Бо  таких  злочинів  чинилося, десятки тисяч. тисячі, але  їх було нелегко виявити й зафіксувати.
За даними Генпрокуратури СРСР, за десять років Афганської війни під суд потрапили серед в  12,6% військовослужбовців - за хуліганство, 12,4% - за крадіжки особистого майна, 11,9% - за пограбування мирного населення, 11, 8% - за згвалтування, 8,5% - - за крадіжки державного майна, 8,4% - за  вбивства, 5,8% - за нанесення  тяжких тілесних травм.
Історичну пам'ять українців про війну в Афганістані мають формувати не тільки правдиві історики, але й учасники тієї  війни, колишні радянські робітники, інженери, геологи, викладачі, журналісти, які  у ті  драматичні часи працювали в Афганістані. Нехай кожен із живих свідків напише свої спомини  про Афганську війну й видрукує в періодичній пресі. З таких споминів живих поступово складеться повнометражна мозаїка тієї  війни, що дасть можливість нашим сучасникам осмислити її витоки і попередити нащадків про  наслідки.

Віталій МАТЯШ, Перший заступник Голови Всеукраїнського об'єднання ветеранів,
журналіст 
 
 

Коментарі

Download SocComments v1.3
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити