А як вона робиться взагалі – ця добра справа піару країни, і чи робиться вона якось стихійно, історично, чи все-таки може бути розпланована і здійснена за певні терміни? Я тут не писатиму про такі глибокі речі, як криза національної ідентифікації, калічення історичної пам’яті українців чи планомірний чорний піар України відомими замовниками, а спробую розглянути все більш приземлено. І практично. Проблема, окрім вищезгаданого, в нас ще й у тому, що в Україні бракує піару внутрішнього. Критично не вистачає так званих love marks – чогось, чим би ми самі пишалися і тицяли в очі туристам, як швейцарці подають корів, годинники, банки, сир і шоколад (а кіко там тої Швейцарії?..), французи круасани, сири, вино і Ейфелеву вежу, іспанці хамон, італійці пасту й песто, американці стейки й саму американську мрію як таку...Список країн і того, з чим вони в пересічній свідомості інородця асоціюються, можна суттєво продовжити. Про це - у статті Ірени Карпи на Радіо Свобода.  Детальніше

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити