Українська діаспора повинна донести до світу той крик про поміч, - українець із США
Ми повинні щодня звертатися до держав світу по допомогу Україні у війні
Уже скоро рік як ми всі пристально спостерігаємо за подіями в Україні. Ми не відходимо від випусків новин, переживаючи за свою Батьківщину, за рідних, за державу, та й в цілому, - за мир.
Я народився в Україні, я там прожив рівно половину мого теперішнього життя, я чітко пам’ятаю моє безтурботне, вільне дитинство і сумую за своєю домівкою.
Страшно дивитися на те, що зараз твориться в нашій державі. Я вийшов сюди, щоб вибачитися. Вибачитися за себе, за моїх батьків, за моїх співвітчизників. Адже саме ми були приспані і одурманені отрутою комунізму настільки, що зараз дуже тяжко пробудитися і відрізнити, де свої, а де чужі. Я не говорю особисто про мою родину, я говорю про два минулі і сучасне покоління України.
Покоління моїх бабусь та дідів та моїх батьків було роджене за часів панування комунізму. Ця машина промила мозок усім українцям, а особливо на сході України, де Росія є найближче. Телебачення, виступи російських владоможців, проросійська влада все це робило тихенько, протягом 60 років свою роботу. Нас заставили повірити, що Росія – це наш братній народ, що ми одне єдине. Нам тихенько насилювали російську мову в школах, російську літературу, адже майже неможливо було знайти книжок українською, нам з усіх радіостанцій співали російські співаки, всі цікаві фільми були зняті в Росії. Це все настільки міцно влилося у свідомість двох минулих поколінь, що навіть зараз, якщо ви запитаєте людей середнього віку в Україні чи вони ненавидять Росію, багато вам скажуть, що вони не проти росіян, а проти російської влади. Але ж більшість росіян підтримують свою владу і її дії, чому ж росіяни не повстануть проти влади? Та тому, що вони за Путіна. Щоб перемогти Росію, нам потрібно перемогти себе, нам потрібно вирвати з серця ту братню любов до російського народу, що нам імплантували за стільки багато років.
Коли я приїхав до Америки, я був здивований, що люди і діти, які ніколи не були в Україні, можуть її любити більше, ніж я. А потім зрозумів, що тут в Америці вам ніхто не давав пити тої отрути, що називається комунізмом. Ваша любов до України є чиста, плекана поколіннями і не осквернена жодними втручаннями влади.
Україна сьогодні в огні. І це тому, що ми є вільним народом. Нарешті виросло і змужніло покоління тих, хто народився за незалежності. Студенти завжди були на передовій за визволення України і в боротьбі за її незалежність, але вперше в історії України – це студенти, які родилися і виросли в незалежній Україні. Вони родилися вільними і вже нікому ту волю не віддадуть. Це моє покоління, яке готове створити нову, свою, вільну і незалежну Україну.
Багато молодих хлопців загинуло, і наш ворог, на жаль, не стає слабшим. Прикро дивитися на те, що інші держави байдужі до України і дають нас на розтерзання звірові. Україна переможе, я немаю сумнівів у цьому, адже там, на передовій мої старші побратими - вільні, незалежні українці. Однак ця перемога могла б бути швидшою і без такої масової кількості жертв, якщо б інші держави стали на її захист. Ми, як діаспора, повинні донести до світу той крик про поміч. Я розумію, що іншим народам не хочеться втручатися у війну, витрачати на це свої кошти, обладнання та людей. Але ми повинні донести до них, що наш ворог не зупиниться в Україні. Досі Україна була як кордон між Росією та Європейським світом. Якщо Росія захопить Україну, вона піде дальше.
Ми повинні щодня звертатися до влади держав, у яких ми проживаємо, скликати їх на допомогу, привертати їх увагу, молити про втручання в ситуацію. Якщо бодай один день ми про це замовчимо, про нас забудуть, а це означатиме, що ми зрадили наших родичів, які там у вогні сподіваються на допомогу.
Я вірю в світле майбутнє Україні, в її незалежність, розквіт. Та кров, що зараз проливається, вимиє з нашого розуму і серця ту одурманену прив'язаність до російського, що ще можливо залишилася у деяких людей. Моє покоління і всі ті, хто народиться в майбутньому, мають вільну душу, а вільна українська душа – це як душа козака, який має холодний розум, гаряче, сильне тіло і вільне серце. У нас єдина любов. Ми любимо тільки єдину Україну, її степи, лани, гори, ми любимо українську пісню – милозвучну, ми любимо українську родину, таку велику, що столів не вистачає на свята, щоб усіх пригостити, ми любимо українських дівчат, бо вони найвродливіші і найкращі господині.
Слава Україні!!!
Юрій Йосипів, молодий українець, США, Стемфорд, Коннектікут, рій “Вовки”
для "Волі народу"
Уже скоро рік як ми всі пристально спостерігаємо за подіями в Україні. Ми не відходимо від випусків новин, переживаючи за свою Батьківщину, за рідних, за державу, та й в цілому, - за мир.
Я народився в Україні, я там прожив рівно половину мого теперішнього життя, я чітко пам’ятаю моє безтурботне, вільне дитинство і сумую за своєю домівкою.
Страшно дивитися на те, що зараз твориться в нашій державі. Я вийшов сюди, щоб вибачитися. Вибачитися за себе, за моїх батьків, за моїх співвітчизників. Адже саме ми були приспані і одурманені отрутою комунізму настільки, що зараз дуже тяжко пробудитися і відрізнити, де свої, а де чужі. Я не говорю особисто про мою родину, я говорю про два минулі і сучасне покоління України.
Покоління моїх бабусь та дідів та моїх батьків було роджене за часів панування комунізму. Ця машина промила мозок усім українцям, а особливо на сході України, де Росія є найближче. Телебачення, виступи російських владоможців, проросійська влада все це робило тихенько, протягом 60 років свою роботу. Нас заставили повірити, що Росія – це наш братній народ, що ми одне єдине. Нам тихенько насилювали російську мову в школах, російську літературу, адже майже неможливо було знайти книжок українською, нам з усіх радіостанцій співали російські співаки, всі цікаві фільми були зняті в Росії. Це все настільки міцно влилося у свідомість двох минулих поколінь, що навіть зараз, якщо ви запитаєте людей середнього віку в Україні чи вони ненавидять Росію, багато вам скажуть, що вони не проти росіян, а проти російської влади. Але ж більшість росіян підтримують свою владу і її дії, чому ж росіяни не повстануть проти влади? Та тому, що вони за Путіна. Щоб перемогти Росію, нам потрібно перемогти себе, нам потрібно вирвати з серця ту братню любов до російського народу, що нам імплантували за стільки багато років.
Коли я приїхав до Америки, я був здивований, що люди і діти, які ніколи не були в Україні, можуть її любити більше, ніж я. А потім зрозумів, що тут в Америці вам ніхто не давав пити тої отрути, що називається комунізмом. Ваша любов до України є чиста, плекана поколіннями і не осквернена жодними втручаннями влади.
Україна сьогодні в огні. І це тому, що ми є вільним народом. Нарешті виросло і змужніло покоління тих, хто народився за незалежності. Студенти завжди були на передовій за визволення України і в боротьбі за її незалежність, але вперше в історії України – це студенти, які родилися і виросли в незалежній Україні. Вони родилися вільними і вже нікому ту волю не віддадуть. Це моє покоління, яке готове створити нову, свою, вільну і незалежну Україну.
Багато молодих хлопців загинуло, і наш ворог, на жаль, не стає слабшим. Прикро дивитися на те, що інші держави байдужі до України і дають нас на розтерзання звірові. Україна переможе, я немаю сумнівів у цьому, адже там, на передовій мої старші побратими - вільні, незалежні українці. Однак ця перемога могла б бути швидшою і без такої масової кількості жертв, якщо б інші держави стали на її захист. Ми, як діаспора, повинні донести до світу той крик про поміч. Я розумію, що іншим народам не хочеться втручатися у війну, витрачати на це свої кошти, обладнання та людей. Але ми повинні донести до них, що наш ворог не зупиниться в Україні. Досі Україна була як кордон між Росією та Європейським світом. Якщо Росія захопить Україну, вона піде дальше.
Ми повинні щодня звертатися до влади держав, у яких ми проживаємо, скликати їх на допомогу, привертати їх увагу, молити про втручання в ситуацію. Якщо бодай один день ми про це замовчимо, про нас забудуть, а це означатиме, що ми зрадили наших родичів, які там у вогні сподіваються на допомогу.
Я вірю в світле майбутнє Україні, в її незалежність, розквіт. Та кров, що зараз проливається, вимиє з нашого розуму і серця ту одурманену прив'язаність до російського, що ще можливо залишилася у деяких людей. Моє покоління і всі ті, хто народиться в майбутньому, мають вільну душу, а вільна українська душа – це як душа козака, який має холодний розум, гаряче, сильне тіло і вільне серце. У нас єдина любов. Ми любимо тільки єдину Україну, її степи, лани, гори, ми любимо українську пісню – милозвучну, ми любимо українську родину, таку велику, що столів не вистачає на свята, щоб усіх пригостити, ми любимо українських дівчат, бо вони найвродливіші і найкращі господині.
Слава Україні!!!
Юрій Йосипів, молодий українець, США, Стемфорд, Коннектікут, рій “Вовки”
для "Волі народу"
Коментарі