Вже стало доброю традицією для Львова у Хрестопоклінну неділю, яка припадає на середину Великого посту, проводити Хресну дорогу. У ній беруть участь віруючі усіх конфесій. Цьогорічна Хресна дорога співпала із великим Богородичним святом Благовіщення, то ж у хресному ході взяли участь тисячі львів’ян та гостей міста, спеціально для цього приїжджали мешканці навколишніх сіл.
Величаву колону очолив Львівський митрополит Преосвященний Ігор Возьняк, за ним ішло численне духовенство, монашество, вихованці семінарій, а її центром став великий хрест, який уже за традицією несуть ректори та працівники львівських вишів. Першими несли хрест голова Львівської обласної Ради Петро Колодій та мер Львова Андрій Садовий.
… Львів на кілька годин ніби перетворився на Голгофу і розважав над смертю та воскресінням Ісуса Христа. Оскільки 2013 рік Католицька Церква оголосила Роком віри, то й навколо цього були побудовані роздумування і проповіді під час усіх чотирнадцяти зупинок Хресної дороги. Цього разу розважання підготували монахи–василіяни.
Хочеться відмітити глибокий зміст цих проповідей, незважаючи на те, що у деяких моментах повторювались й банальні речі. Суть зводиться до того. що сучасний секуляризований світ робить викрик християнству. Колись християнська Європа перестала бути такою, з кожним роком все більше секуляризується, віра у Христа відсувається на маргінес. Людям нав’язується думка, що питання віри – це щось виключно особисте і про це не слід говорить публічно.
Священики говорили про якість віри, про потребу її поглиблення, пригадували думки з цього приводу митрополита Андрея Шептицького, блаженної пам’яті Івана Павла ІІ, Папи-емерита Бенедикта ХУІ. Ось кілька з них:
« Сила віри проганяє почуття страху. Щоб прогнати неспокій, нам потрібно з апостолом Петром промовляти: «Господи! Спасай, бо о потопаю». У тяжких хвилинах нам поможе спільнота Церкви, яка взиває: «Господи, помилуй!»
«Віра - це завдання людини. Віра – це двері, через які Господь може завітати до людської душі, подати їй усе, чого вона потребує. Такими дверима щирої віри стала Пресвята Богородиця, завдяки якій саме у день Благовіщення здійснилася спасительна місія Творця - прихід Сина Божого в омертвіле через гріх тіло людини».
«Людина не любить докладати зусиль і застановлятися над питаннями віри. Вона зазвичай не любить мислити, у багатьох питаннях покладається на інших, що призводить до негативних наслідків, коли мова йде про важливі екзестинціальні питання. Людині підступно накидується думка, що віра є цілковито приватною справою, про яку не слід розмовляти у колі інших осіб…»
«Наша віра має стати джерелом любові до ближнього».
То ж Церква вкотре нагадує, що віру слід розвивати, поглиблювати – через читання Святого Письма, через особисту і спільнотну молитву. Школою такої молитви і християнської науки, середовищем для передання віри має бути родина. Батьки - це основні євагелізатори і апостоли віри для своїх дітей і перший приклад християнських чеснот.
Священики закликали ділитися вірою, вносити її в суспільно-політичне, культурне та економічне життя. Й тільки тоді вона буде дієвою. Навіть закликали поділитися тим, що пережили під час Хресної дороги, з іншими особами у суспільних мережах.
Особливий акцент у проповідях в день Благовіщення робився на постаті Діви Марії. Церква вбачає у ній взір віри, дорогу для кожного християнина. «Вдивляючись у її життя, ми повинні навчитися знаходити відповіді на наші проблеми. Це означає наслідувати її, довіритись їй, іти за нею, а не лише відбувати культ, почитати, ставити на голову корону, якої вона ніколи не мала».
«Кульмінаційним моментом випробування віри Марії була Хресна дорога її Сина. Згода при Благовіщенні видається чимось радісним і легким у порівнянні до згоди під хрестом. Людина глибокого духовного життя є зазвичай готовою до жертви і до посвяти самої себе, однак набагато важче згодитися на терпіння близьких - тих, яких любимо, з якими розділяємо наші радощі та сльози. Марія, стоячи під хрестом, дала подвійну згоду: «Нехай так станеться нам, Йому і мені. Якщо мій улюблений Син повинен терпіти і страждати, то нехай так буде». Її згода – це вираз найбільшої жертви». Завдяки цьому вона удостоїлася бути Матір’ю Церкви, Матір’ю віри.
Також під час Хресної дороги наголошувалось, що у рік віри варто більше задуматись над покликанням до священства, до богопосвяченого життя. Щоб були гідні священики, щоб на них не нарікали люди, як зараз нарікають (про це теж згадувалось) , Церква звернулася до родин львівської інтелігенції плекати в дітях цю віру і віддати Богові те, що найдорожче – своїх дітей. Також Церква звернулась до молодих людей - щоб прислухались до Божого поклику і не боятись дати свою згоду, звернулась до кожного із запитанням: «А що ти особисто зробив для того, щоб у Церкві були кращі священики?»…
Здається, ці слова запали глибоко в душу багатьом. А ще вразила спільна молитва «Отче наш», яку промовляли тисячі людей. От питання тільки чи Бог її чув, коли простір між людьми і Всевишнім був перегороджений імпульсами мобільного зв’язку? Помітила, що багато людей під час такого сокровенного молитовного дійства не розлучалися із своїми мобільними телефонами - щось вирішували, вияснювали, повідомляли. Ніби й були присутні на цій молитві, і ніби й ні. Та ще й іншим заважали. І приклад подавали… священики. Здається, кожен третій так і «висів» на телефоні, то ж добре було б наступного разу перед початком Хресної дороги оголосити всім дружно вимкнути мобільники.
І ще хочеться, щоб християни, які беруть участь у таких молитовних дійствах, не забували про своє християнство тоді, коли вони сідають у громадський транспорт. Вчора було соромно за деяких молільників у 42-ому номері маршрутного таксі, який курсує від церкви Ольги і Єлизавети на Привокзальній на Сихів. Так , довго тривала Хресна дорога – понад чотири години, усі втомилися і зголодніли, але виявляти таку невихованість за кілька хвилин після молитовних розважань ? Прикро і гірко. Та суть твоя, християнине, якраз і проявляється у такий незручний, випробувальний момент.
Надія Пастернак
Інф.: vgolos.com.ua, фото Йосипа МарухнякаКоментарі
