Резніков: Ідея Росії – це федералізація України
Інформаційна тема останніх тижнів – ескалація на тимчасово окупованому Донбасі та в Криму, а також наймасштабніше з 2014 року скупчення російських військ вздовж українсько-російського кордону.
Усі ці події супроводжуються дипломатичним напруженням між Росією та Заходом. І поки російські медіа говорять про сплановані провокації з боку НАТО, США вводять санкції проти російських компаній, державного боргу та депортують з країни російських дипломатів.
Втім, незважаючи на зусилля західних партнерів, у повітрі все ще висить питання про можливе повноцінне вторгнення в Україну російських військ. Паризька зустріч президента Володимира Зеленського із Еммануелем Макроном, яка за сценарієм мала зняти напругу, залишила по собі багато відкритих питань.
"Українська правда" поговорила із віцепрем'єром – міністром з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій та одним із ключових перемовників у нормандському форматі з боку України
Олексієм Резніковим про ескалацію на Сході, переговори з Росією та чому, на його думку, повномасштабне вторгнення в Україну малоймовірне.
– Почнемо з питання, яке зараз усіх хвилює. Чому Росія зараз активізувала нагнітання військової напруги на наших кордонах? Ви очікували на такий сценарій?
– Відверто кажучи, такого маневру з боку Росії я не очікував, тому що, як мені здавалося, все, що росіяни роблять, починаючи з агресії у 2014-го році, це відома казка про "ихтамнет". Звісно, по Криму, Севастополю вони потім визнали свою присутність, вони навіть медалі випустили по захопленню Криму і т.д. Але в Донецькій і Луганській областях вони продовжують цю пісню співати. Для них це абсолютно прагматичний підхід, тому що вони в такий спосіб намагаються зняти санкційний режим, нібито має місце внутрішній конфлікт, а їх там немає.
Навіть, якщо пам’ятаєте, у 2015 році була ініціатива президента України про миротворців на Донбасі, було два звернення. Перше – до генсекретаря ООН, бо він має право направляти оціночну моніторингову місію за своїм підписом, яка визначає параметри необхідної місії, чисельність і так далі. А друге – до Ради безпеки ООН, щоб розпочати консультації.
Резніков: "Росіяни, якими б вони не були поганими сусідами, абсолютно прагматичні, розсудні люди зі своїми, правда, нюансами. Відверте вторгнення в Україну – це вже буде абсолютно кричуща і відкрита спроба зміни світового порядку."
Миротворці – це ж не тільки про безпеку, але й про гроші. Для розуміння, сьогодні бюджет миротворчої місії Ради безпеки ООН – це 6,6 мільярдів доларів на рік на 11 із існуючих 13 операцій ООН з підтримки миру.
У ЦАР контингент миротворчий 12,9 тисяч людей, а витрати – 1 млрд доларів на рік. У Малі – 15,2 тисячі миротворців, бюджет – 1,27 мільярди доларів. Я не знаю, скільки б це коштувало, якби миротворчий контингент вводився в Україну, але параметри десь в районі мільярда доларів, як мінімум.
Але тоді ця історія через Росію на рівні консультацій і залишилася, далі нічого не пішло. А в 2017-му році росіяни самі роблять крок: реєструють в Раді безпеки ООН свій проект резолюції про введення миротворчого контингенту на Донбасі, але виключно вздовж лінії дотику. Тобто росіяни своїми діями вже тоді намагалися засвідчити, що "нас там нєт".
Проект резолюції не пішов навіть на засідання Радбезу, бо партнери України, як Сполучені Штати, Британія, Франція і Німеччина дали зрозуміти, що вони не будуть за це голосувати. Не розумію, чому з боку України тоді не було запропоновано альтернативний проект резолюції.
Ідея Росії – це федералізація України, як я сприймаю, створення у нас неспокійної зони, унеможливлення входу України до НАТО, унеможливлення входження України до ЄС, залишення нас, в їх розумінні, як сателіта РФ.
Демонстрація оцієї своєї військової ніби переваги – це щось нове, на мій погляд. Чим воно викликане? У свій час, Крим як акція, дав свої рейтинги президенту Росії, і воно спрацювало. Але той ефект уже почав танути. Сьогодні відбуваються зрозумілі процеси в Російській Федерації, починаючи від збудження на вулицях Хабаровська, історія з Навальним, майбутні вибори в Держдуму восени...
Звісно, що політична сила, яка представляє діюче керівництво країни, там має набрати свої голоси. Я думаю, що в них рейтинги сьогодні дещо нижчі, ніж раніше. Тому, на мій погляд, це як у класичному фільмі "Хвіст, який крутить собакою" – війна як засіб підвищення рейтингів. Тому демонстрація того, що вони потужні і сильні, мені здається, є відволіканням від внутрішнього порядку денного...
– Ви назвали внутрішній чинник, а є ще зовнішній – нова адміністрація Байдена у США...
– Є зовнішній, так. Для Росії було дуже важливо привернути увагу до себе, щоб з ними рахувалися і розмовляли нарівні. Ми з вами розуміємо, що в нас іде війна з Росією. Але росіяни не з українцями воюють у своїй уяві, вони воюють з американцями, з НАТО... Бо вони вважають, що воюють за свій вплив на нас з вами, вони залишаються в тій радянській парадигмі.
Леонід Кравчук під час одного із засідань Тристоронньої контактної групи навіть змушений був пану Гризлову нагадати дещо. Він сказав: "Борис В’ячеславович, я хотів би одну ремарку вам сказати, бо ви трошки помиляєтесь, ви продовжуєте жити в режимі, що це Радянський союз, і Москва всім командує. Так от, я вам хочу нагадати, що ми вже от скоро 30 років, як незалежна країна, і ми давно не під Кремлем. Тому не треба нам давати вказівки. Ми можемо з вами сісти і домовлятися, але давайте без вказівок".
Воно справді іноді відчувається, що у них, знаєте, фантомні болі проявляються. Мені здається, що от ця демонстрація сили на кордонах – це насправді спроба продемонструвати, що "я є, я от тут, поговоріть зі мною!".
По великому рахунку, комунікація з новим президентом Сполучених Штатів почалася. Мені здається, росіяни досягли своєї мети – їх побачили, з ними рахуються.
"Ми з вами розуміємо, що в нас іде війна з Росією. Але росіяни не з українцями воюють у своїй уяві, вони воюють з американцями, з НАТО..."
– Саме це вас впевняє в думці, що наступу не буде? Ви нещодавно заявили, що повноцінного наступу не буде.
– Я не відчуваю по різних факторах, що має бути цей наступ.
– Які це фактори?
– В мене зараз є розуміння мінімальних ризиків. Я володію даними розвідки, які, на жаль, не можу оприлюднювати, я спілкуюся з військовими... Навіть, знаєте, на рівні емоцій, з якими військові зі мною обговорюють ті чи інші речі, я теж зчитую, є вібрація чи немає. От її немає, всі досить спокійні, абсолютно впевнений стан людей в погонах. Це теж дає такі додаткові штрихи.
Плюс, я ще раз повторю цю тезу: росіяни, якими б вони не були поганими сусідами, абсолютно прагматичні, розсудні люди зі своїми, правда, нюансами. Відверте вторгнення в Україну – це вже буде абсолютно кричуща і відкрита спроба зміни світового порядку.
Росіяни втратять дуже багато в грошах: вони втратять "Північний потік-2", вони втратять будь-які варіанти фінансування тощо. Тобто світ змушений буде жорстко відреагувати.
Зараз у відносинах з росіянами і наші європейські партнери, і переважно вся міжнародна спільнота живе за принципом "давайте не будемо їх провокувати". Мало того, всьому світу з РФ дуже зручно торгувати. Ніхто не хоче воювати, всі хочуть торгувати. Тому залишають майданчик для будь-яких перемовин.
Але кожен уряд кожної країни живе під тиском своїх виборців. І як можна було пояснити, умовно кажучи, уряду Голландії після загибелі їхніх громадян в МН-17, що вони далі будуть дружити, торгувати з Росією? І якщо почнеться вторгнення на територію України сьогодні, то як їм пояснити це все своїм громадянам: ми продовжуємо з ними торгувати? "Північний потік-2" продовжуємо добудовувати? І так далі. Тут кожна країна почне тиснути на РФ.
Плюс у нас з вами є фантастичний потенціал – наші з вами сусіди, колишні країни Радянського союзу або соціалістичного табору: це три країни Балтії, Польща, це, на щастя, вже Чехія, яка прокинулася. Вони є членами Європейської спільноти, членами НАТО, рівноправні партнери в Європі, і вони дуже сильно трясуть це дерево. Мало того, Хорватія пережила свою війну 25 років тому, і хорвати дуже чітко пам’ятають, хто одним першим визнав незалежність Хорватії. Це була Україна.
Перетин росіянами "червоних ліній", змусить уряди цих країн діяти більш жорстко, рішуче.
– У 2014-му році Путін чітко показав, що весь цей "русский прагматизм", про який ви казали, може легко відійти на задній план, коли є шанс захапати шматочок "ісконно русской території". І це самозаспокоєння наше зараз дуже нагадує початок 2014 року, коли ми казали – "ну вони не підуть, вони не зможуть, весь світ стане проти". А вони пішли. Що зараз їх змусить зупинити?
– Я розумію, про що ви говорите, але повірте мені, ніякого самозаспокоєння немає. Ще раз повторюю: спілкуючись з нашими військовими на найвищому рівні, гарантую вам, що там нема самозаспокоєння. Там є чіткий спокійний аналіз ситуації, розуміння, що відбувається, розуміння нашого потенціалу, розуміння їхнього потенціалу і т. д.
В 14-му році нам не було кому, в повному розумінні, боронити нашу з вами незалежність. Не було кому воювати, захищати Крим, просто фізично. Не було ні армії, ні правоохоронної системи – нічого не було, воно все було зруйноване.
– Можливо, і наказу в Криму не було?..
– Ще раз: я не кажу про політичну волю. Тут питання, чи могла бути інша політична воля, якби у нас був силовий блок? Можливо. Можливо, не було політичної волі, тому що не було армії...
Ми з вами не були учасниками подій в тих кабінетах. І я не хотів би мати таку долю, яку мало політичне керівництво країни в 14-му році. Чесно, не хотів би.
Сьогодні я маю певний доступ до інформації, мені вистачає її в голові, щоб нести внутрішню відповідальність за країну. І я досить спокійно себе відчуваю, тому що стан сьогодні наших збройних сил і правоохоронних органів абсолютно інший. Мало того, не забувайте про потенціал всіх, хто вже пройшов через фронт. Це абсолютно інша історія. Тому легко воно для Росії не зможе бути.
Резніков: "Ідея Росії – це федералізація України, як я сприймаю, створення у нас неспокійної зони, унеможливлення входу України до НАТО, унеможливлення входження України до ЄС, залишення нас, в їх розумінні, як сателіта РФ"
Але я завжди задаю три прості запитання: що ти хочеш зробити, і головне – навіщо? На питання "Чому Крим?" – у мене відповідь є: вони отримали цю мрію "російського" Криму, Севастополя, вони отримали авіаносець на Чорному морі з виходом на Середземне море, контроль Сирії, Туреччини.
Будь-яка війна – це інструмент політики. Політика в Криму зрозуміла: я впливаю на ці території, ви будете зі мною рахуватися, тут мій ресурс.
Що вони отримають, якщо зайдуть, наприклад, далі в Донецьк чи Луганськ? Що?
– А якщо в Херсон?
– Заради води?
– Так. Це те питання, яке турбує росіян, і ви це знаєте.
– ОK. Вода – це ресурс. Тут ми можемо говорити про теоретичну війну за ресурс, який називається водою. Але не треба забувати, що цей канал рукотворний, він не є природним. Його легко було в свій час зруйнувати, тому що він рукотворний. І він тягнеться аж від реального наповнення, там, де є дебіт води. Тобто їм доведеться аж до Дніпра доходити? На Північ країни, щоб всюди контролювати цю воду? Це нереально. Це пів країни треба захопити.
Повний текст
Інф.: pravda.com.ua
Коментарі
