«23 февраля» - День захисника Вітчизни: якої або кому служу?
Наближається чергова дата «поговоріть об Отєчествє». І начебто ніщо не віщувало катаклізмів державного масштабу. Бо останній поштовх ностальгічного землетрусу «а ля Кучма» відбувся у 1999 році, вивергнувши із небуття рудимент радянського минулого «23 февраля – День Совєтской Армії», перелицьований на «День захисника Вітчизни».
Та нема межі фантазіям Москви, які із запопадливістю втілюються її «п’ятою колоною».
Кремль, залагоджуючи внутрішні проблеми у зв’язку із зростанням незадоволення росіян Володимиром Путіним, вирішив відігратися на Україні і додати їй «газу» у справі руйнації системи національної безпеки на найвищих щабелях влади силових структур Спочатку призначення керівника СБУ, яку з легкої руки українців вже охрещено ФСБУ. Призначення же міністром оборони України Саламатіна стало вінцем розуміння «командою Януковича», що таке оборона України і звідкіля «начинається родіна».

Недавно довелося побувати на заходах, де займалися реанімацією «Зарніци». Видно готували черговий подарунок ветеранам усіх війн. Треба відзначити, що влити свіжу кров в дітище Д.Табачника прибула чисельна команда. Слухаючи те, як «Зарніца» сприятиме патріотичному вихованню молоді, як готуватиме учнів до служби в армії, виховуватиме молодь на подвигах героїв, що шануватиме символи держави та пишатиметься державою і буде готова захищати Вітчизну, непокоїло одне. А якої держави всі ці чудодійства стосуються? Далі – більше. Ще трохи виступів змусили задуматися: а в якому часі знаходжуся? Склалося враження, що міністерства освіти і оборони нарешті винайшли машину часу.

Риторика, як за радянських часів. Захоплення славним радянським минулим, де, за словами виступаючих, справа патріотичного виховання була на дуже високому якісному рівні. Тоді все було гарно, сьогодні все погано, але сьогоднішня гарна влада робить все, щоби стало знову гарно. Говорилося про державний гімн, про державний прапор, про Вітчизну, про патріотизм тощо. Але якої держави – на це визначення більшість доповідачів не спромоглася. Тому сказане ними можна було би говорити в будь якій державі: Англії, Німеччині, Америці, Ізраїлі тощо. Промовці добре слідкували, щоби не дати підстав для звинувачення їх в українському націоналізмові. На терміни національний, український, начебто було накладено табу. Одиноко промовці використовували слова Україна, синьо-жовтий, точніше жовто-блакитний, і то швидше за інерцією, як елемент мімікрії, набутої під час помаранчевої влади. Невідомо, яких душевних мук коштувало вживання української риторики учасникам, але незабаром відзначення дат «23 фєвраля», «9 мая» повернуть апологетам радянського душевний спокій.
 
Ця перспектива і впевненість у незворотності курсу сьогоднішньої влади на руйнацію невеличких зрушень у формуванні в українців національної самосвідомості, що принесла «помаранчева» влада, надавала організаторам семінару такого натхнення, що вони великодушно дозволили існувати прототипу «Зарніци» - дитячо-юнацькій, військово-спортивній патріотичній грі «Сокіл» («Джура»). Правда, за умови, що «Джура» пройде перереєстрацію у Міністерстві юстиції. Тут мені й пригадався давній управлінський трюк, який використовується чиновниками при намірі змінити кадровий склад, не бажаючи бавитися з тонкощами трудового законодавства. Тоді застосовують реорганізацію. В нашому випадку, коли треба знищити існуючу, але небажану гру, і звільнитись в делікатний спосіб від попередніх відомчих зобов’язань, застосовують перереєстрацію нормативних документів гри.
Треба віддати належне, що у випадку із впровадженням «Зарніци» її організатори діють акуратно і витончено. Для об’єктивності документи гри «Зарніци» також відправили на погодження в Міністерство юстиції. Та яким чином відбувалося їхнє проходження через владні кабінети відомо лише організаторам процесу. Їх результативності можна лише позаздрити, бо темпи реєстрації були майже блискавичними. Час подолання відомчих бар’єрів документами гри «Сокіл» («Джура») невідомий нікому. Хіба тим, хто загадав цю чарівну процедуру.

Сьогодні організатори «Зарніци» кажуть, що їхня гра є однією з багатьох інших і вони не заміняють, а навпаки солідаризуються з іншими, включно з проведенням гри «Сокіл» («Джура»), а умови проведення «Зарніци» майже не відрізняються від умов інших ігор. Хотілося б вірити, та, нажаль, не вдалося знайти рішення Кабміну з провадження гри «Котигорошко», «Школи безпеки», не кажучи вже про гру «Джура».
На зауваження щодо явного і безпідставного протекціонізму грі «Зарніца», організатори відповідають: «А що вам заважало впроваджувати свою гру оперативно, комплексно і системно, включно на рівні Кабміну, за часів президентства Ющенка?» І справді, що? Що залишило «23 февраля» днем захисника Вітчизни, в той час коли українська громадськість всі роки, до і під час правління Віктора Ющенка, ініціювала встановлення Дня захисника Вітчизни 14 жовтня?

Чим керувався Віктор Андрійович, коли одразу після Майдану посаду міністра освіти віддав соціалістам, які першу закордонну поїздку здійснили до Москви, де запевнили «білокам’яну», що термін «друга світова війна» в українській освіті негайно буде замінено на «Велику Вітчизняну»? Чому до державних архівів допустили комуністку?
Можна задавати ще багато різних чому? Справедливості ради, треба ставити питання не тільки В.Ющенку, а і керівництву його Секретаріату, і тодішньому віце-міністру з гуманітарних питань І.Васюнику, його міністрам, і тим, хто урядували перед ним. Але більш за все за сьогоднішній стан справ в Україні варто запитати у народних обранців, які клялися жертовно працювати на благо держави і нації. Маючи намір зберегти свої мандати у наступній каденції, більшість з них вже витягнули з шухляд затерті під час минулих виборів патріотичні тексти і починають «прикормлювати» електорат своїми патетичними промовами.

З більшістю з них майже щороку доводиться зустрічатися в Крутах, на могилі полеглих юнаків. Слухаючи заяложені і нудні промови, з кожним роком, що віддаляв нас від Майдану 2004 року, все більше ловив себе на думці, а що зроблено, щоби молоді люди сьогодні були готові гідно зустріти свої «крути»? Скільки матимемо новітніх крутянців, якщо, не дай Боже, Москва вирішить розв’язати для себе українські проблеми у військовий спосіб і суне збройно на Україну? З іншого боку виникала думка, а чому зупиняти агресора мають знов крутянці? Двадцять років, начебто, достатньо, щоби мати боєздатне українське військо.

Повертаючись до останніх призначень Президента України, розумієш, що без крутянців і цього разу не обійтись. Чи сприятиме «Зарніца» Табачника формуванню захисників Вітчизни крутянського ґатунку? Безумовно, ні. Залишається вірити, що українська молодь зробить правильний вибір і належно оцінить реакційно-реанімаційні потуги апологетів «Руского міра». Не дивлячись на «тотальне» впровадження «Зарніци», вона керуватиметься чином крутянців і нестиме цей хрест, доки українці не відтворять сили, щоби назавжди зламати зачароване коло і вийти зі стану перманентного дежавю.

Які це будуть сили? Хто сформує? Хто увійде до складу? Важко сказати. Але впевнений, що не ті, хто привів до влади команду Януковича, а Україну до сьогоднішнього стану. Дай Боже нам розуму і витримки, щоби встояти: не купитись і не продатися, коли «виборчі армії» кандидатів посунуть на округи і кандидати рватимуть на собі сорочки в патріотичному екстазі. Сподіваючись на Боже провидіння, яке допоможе побачити серед натовпу кандидатів правдивих державних мужів, маємо сприяти процесам відродження української провідної еліти, щоби перейти на якісно новий рівень формування влади, віддаючи свої голоси за кращих з кращих замість існуючого нині принципу вибору меншого зла, але все ж таки зла для українців.

 
Тарас Рондзістий

Дух волі
 

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити