Анатолій Ковальчук, журналіст, політолог: МРІЯ ПРО ГЕНЕРАЛЬНОГО
До Юрія Луценка я завжди ставився з великою повагою, навіть любов’ю. Він ще за пори Кучми здавався мені прикладом незламного бійця і революціонера. Його газетою "Грани” зачитувався. І прихід його до влади у складі помаранчевої команди сприймав, як перемогу правди та справедливості. Незламним і чесним вважав його до останнього. Навіть тоді, коли Ющенко робив неправедні кроки і він через силу (помітно було це) погоджувався. Бачачи недоліки в його службі, не пов’язував їх безпосередньо з ним, пояснюючи деяку поблажливість з його боку до очевидних порушень труднощами перехідного періоду. І вже згодом дійшов до іншого висновку: це був початок градації полум’яного революціонера від представника бурхливого і невдоволеного народу до представника зручної і ситої злодійкуватої еліти, прийняття її "законів” і ігнорування права. Та моя сліпа віра була сильнішою. І навіть коли його арештували Януковичеві поплічники та засудили до позбавлення волі, публічно виступав проти, в "Голосі України” друкував статтю на його захист.
Чи зробив би й сьогодні так? Безперечно.
А ось дізнавшись, що його пропонують на Генерального прокурора, навіть підправляють закон, щоб зняти обмеження, які нині не дають права на таку посаду людині з малим стажем роботи в правовій системі і без відповідної освіти, беззастережно погодитися з цим не можу. Ні, не через недостаж й неосвіту. Адже ті законові вимоги аж ніяк не спонукали жодного (чи майже жодного) прокурора України до чесного життя і до чесного служіння праву. Якщо вже в цій структурі не знаходиться здатних служити людям і праву, то хай цим займається будь хто, щоб лише мав таку здатність. А досвід і освіта справа наживна. Мабуть, більше, ніж в тих, хто, сівши після вузів на відповідальні посади, так і не сподобився їх нажити.

Слабкості і промахи, які можна пробачити простій людині, навіть полум’яному революціонеру, навряд чи варто дозволяти тому, хто  всій країні має демонструвати непохитну волю будувати і підтримувати право, боротися з корупцією. Тим більше в країні, повністю побудованій на безправ’ї і огульній олігархічній вольниці. І вже по-іншому дивлюся на різні пригоди та приклади, які переслідувати Луценка протягом його хоч і невеликої, але знакової діяльності на посту найвищого мента України. Тоді багато розпочиналося хорошого, але трагічно кінчалося.
Пригадаємо Пенчука, який повірив помаранчевій владі і особисто тодішньому міністру внутрішніх справ Луценку та зробив велику роботу по викриттю донецької мафії, випустив книгу. Його почали переслідувати ще за тієї ж помаранчевої влади.  Звинуватили, посадили в тюрму в тому ж Донецьку. На питання чому б то так, Луценко відповідав, що той там в чомусь зізнався. Хоч би наполіг, щоб розслідування велося в Києві незалежними правниками. Адже відомо, що загартовану людину та ще й в руках відвертих ворогів неважко примусити до самообмовлювань. Гадаю, це не було таємницею й для міністра.  І судила Пенчука донецька суддя, яку він перед тим звинувачував у хабарництві. І дала на повну котушку.

В Києві його "любим” другом був Ярема, тоді начальник ГУВД Києва. І то був період найактивнішого хабарництва міських ментів, абсолютна байдужість їх до злочинців, які грабували  дрібний та середній бізнес,  бо й самі  у розправах над грабованими не пасли задніх. І що такі їхні вчинки далеко не випадковість підтвердила подальша діяльність Яреми на посту того ж генерального прокурора, яка завершилася цілковитим соромом та фіаско. Це неподобство припинилося лише з приходом до влади Януковича.
А пізніше розкрита інформація про його власність засвідчила, що цей „революціонер” далеко не аскет, який присвятив себе служінню незалежній державі. І деякі вчинки самого нового претендента на високий пост свідчать, що не завжди в нього державницьке на першому плані. Спливали чутки про протекціонізм щодо бізнесу його дружини, не дуже зрозумілою для суспільства була його службова поїздка за рубіж разом із сином. Дріб’язкові порушення, але вони знакові, бо свідчили про схильність, якщо прийшов до влади, робити що хочеш. З цього починали майже всі українські можновладці. А далі йшло і їхало. Хотіли – грабували державне майно, хотіли – за награбоване скуповували зарубіжні квартири й палаци, хотіли – то й людей убивали.

Насторожує готовність Луценка швидко здавати своїх прибічників, чесних людей, які йому повірили, не відстоювати правду і право, ігнорувати порушення і навіть злочини, що розвивалися у підпорядкованій йому службі. Чим це було викликане? Чи не відвертою тривогою в передчутті неправедної розплати, яку обіцяли регіональні вожді за його принципове спочатку ставлення до їхніх злочинців? Тим більше, що тодішній президент і вождь декларативних перемін Ющенко вже сам ставав на шлях відкритої зради своїх принципів і соратників, запросив регіоналів до влади, роздав їм відповідальні пости. Навіть очільником ради національної безпеки та оборони поставив Богатирьову, яка перед тим на скандальному з’їзді депутатів різного рівня у Сєвєродонецьку погрожувала Україні Москвою і клялася у вірності їй. Так Ющенко поступово готував базу для свого спокійного і ситого відступу і, логічно, пастку для тих, хто йому повірив та почав принципово боротися з організованою злочинністю. Мужньо утриматися на справедливих позиціях було непросто. Я це розумію. І співчуваю. Але чи буде така людина здатною до твердих позицій і принципових дій, якщо знову вступлять у спротив неправедні, злі, консервативні сили? А вони вступлять. В такому разі нам може загрожувати нова шокінщина, за якої вірні борці революції, чесні прокурори почали зазнавати утисків і навіть судових переслідувань. Хочеться, звичайно, вірити, що попередні досвід та промахи не зламали революціонера, навпаки, загартували і привели до правильних висновків.
Та все ж! Невже те повернеться? Президенту треба особливо дошкульно ставитися до добору керівних кадрів, тим більше, що помилок в цій справі нароблено вже немало. Може статися так, що кількість їх переважить людську інертність і готовність сліпо підкоряться владі. І тоді щось почнеться.  

Анатолій КОВАЛЬЧУК, журналіст, політолог,
для порталу "Воля народу"
 

Коментарі