Коли гібридна війна неефективна?
Війна не оголошена, чужі війська на вулиці і не розпізнати звідки, всюди тільки й розмов, що необхідний мир. Що робити?
Якщо не воювати, то, виявляється, ти вже завойований і, щоб не було війни, заради миру, маєш визнати, що твоя країна, це недорозуміння, тимчасове, що це також історична батьківщина не ворога, а, вияляється, брата (тільки метрику у Переяславі загубили). Але скоро привезуть, знайдуть.
Та й ось, вже й сусід через вулицю одягнув колорадську стрічку (дєд його воював) і поніс коровай із сіллю до танка (коли встиг спекти, невже агент?).
Коли гібридна війна неефективна?
1. Коли у спільноті висока національна ідентичність - всі свої, єдині. Всі - наші.
Для цього треба, щоб не було розходжень у трактуванні історії (щоб українці не плуталися у "трьох стовпах", трьох своїх історіях і не воювали чотири рідні брати у чотирьох різних арміях).
Не було внутрішньонаціональних антагонізмів на соціальному рівні (ворогування між бідними і багатими), бо чужинці зайдуть захищати або бідних, або багатих; на релігійно-церковному (бо прийдуть захищати царевославіє, або інших правовірних); на мовно-культурному - візьмуться захищати рускоязичних, чи рускомірну культуру.
Україна сьогодні проходить випробування на ідентичність - чи все чуже, набуте в час, коли нас Москва сотні років перенавчала з українського на російське і совєтське переможе новоукраїнське. Чи ми встигнемо відкинути стару машкару і постати новими?
Коли всі свої, то будь які чужі непозначені війська на власній території зустрічаються зброєю. На бік ворога не переходить жоден громадянин. До речі Гітлеру не вдалося сформувати жодного підрозділу у свою підтримку із британських полонених.

2. Коли спільнота мислить мілітарно: годує, озброює і тренує свою армію та безпекові служби.

3. Коли на основі історичного досвіду, наявних геополітичних загроз і ситуативних викликів нація чітко знає, хто є потенційним ворогом, з якого напрямку (цивілізаційного, географічного, ідеологічно-політичного) йде найбільша небезпека як на сьогодні, так у стратегічній перспективі.
Виходячи з цього вибирається основа для архітектури будівництва нації і держави, їхньої безпеки і розвитку.
Україна, як суспільство котре стає нацією, сьогодні відкриває очі і розуміє, що найбільша загроза є з Росії.
Складових цієї загрози самому фізичному виживанню громадян України багато - від історії, ідентичності, господарських і родинних звязків до політичного режиму і можливості втратити свободу як таку.

Отже все, що сприятиме Росії завоювати Україну і що заважатиме Україні зберегти свою державу, свободу, самостійне існування має бути швидкими темпами прибране із нашого життя.
Тоді всі російські напрацювання в Україні, її колабораційний капітал перетвориться на нуль і вона змушена буде йти і цивілізувати Нечорноземя і сама освоювати Сибір. У іншому випадку на освоєння Сибіру добровільно-примусово, при глибокому занепокоєнні західного світу поїдуть українці. І все буде "калхоз і водка".

Сергій Жижко, громадський діяч

Коментарі