Сергій Рахманін, заступник редактора "Дзеркала тижня": ВУЗОЛ
Письменник, журналіст і ветеран Амброз Бірс називав війну "способом розв'язувати зубами політичний вузол, який не піддається язику". 
Злі язики з кожним днем дедалі наполегливіше прогнозують фронтове загострення. Мовляв, стомлений безплідністю мінського процесу Путін готовий у черговий раз показати зуби. Уже зараз, у вересні. Щоб наляканий ескалацією Захід у черговий раз натиснув на Київ. І незгідлива українська влада стала більш чутливою до побажань Кремля, який продовжує наполягати на "особливому статусі" ОРДЛО, амністуванні бойовиків і виборах на неконтрольованих територіях.
Тобто Москва планує втретє повторити двічі апробований кривавий трюк. Який змусив Петра Порошенка погодитися на "Мінський протокол" у вересні 2014-го (після Іловайська) і на "Комплекс заходів…" у лютому 2015-го (після залишення ДАП і на тлі боїв за Дебальцеве). 

Одні стверджують, що сама загроза можливого військового загострення змусить Банкову прискорити процес розгляду Радою (яка розпочне свою роботу 6 вересня) документів, які цікавлять Кремль. Інші вважають, що влада зволікатиме до упору, і прискорення процесу зможуть надати лише гуркіт гармат і хор налякано-вимогливих голосів західних лідерів. Треті переконані, що як мінімум до кінця року ні масштабних воєнних потрясінь, ні серйозних дипломатичних проривів не станеться. 
Що з озвучених гіпотез є порожніми домислами, а що — обґрунтованими прогнозами? 

Питання перше. Чи наважиться Путін на масштабну війну у вересні? 

Підстави для тривоги об'єктивно є. 
По-перше, різновелике використання військової сили досі, за великим рахунком, сходило Путіну з рук. І в Південній Осетії, і в Криму, і в Донбасі. І в Сирії, де активне втручання РФ, по суті, повернуло кремлівському лідеру статус ключового гравця, з яким доводиться, як мінімум, намагатися домовлятися. Так, були незліченні висловлювання різного ступеня "стурбованості", множинні проекти резолюцій РБ ООН (заздалегідь приречені на провал через наявність у Москви права вето). І, так, є санкції. Не настільки болючі, як на те заслуговував об'єкт, але які все-таки напружують економіку країни-агресора.  Однак запровадження економічних обмежень було не тільки і не стільки спробою приборкати агресію країни-війни, скільки проявом інстинкту самозбереження. І дедалі більш політично немічні США, і шматований протиріччями ЄС зобов'язані були продемонструвати спроможність чинити спротив нахабним спробам перекроїти світовий устрій. Росія багаторазово поступається Сполученим Штатам і об'єднаній Європі за рівнем ВВП. Але за рівнем зухвало-безстрашного манкірування міжнародними правилами поведінки "ВВП" дасть фору будь-якому західному лідеру. Путін це знає. Він нагадує зухвалу дитину, яка невтомно пізнає межі дозволеного. Він не вірить, що Захід розв'яже третю світову "через якийсь Донбас". Бо не розв'язав її через "якусь Південну Осетію" і "якийсь Крим". І він може спробувати ще раз. Можливо, жорсткіше, ніж раніше. 

По-друге, багато військових експертів вважають особливо небезпечною обставиною не так масштаб (хоча й він сам по собі вселяє тривогу), як характер військових приготувань Росії поблизу наших кордонів. Саме так, на думку спеців, поводиться держава, яка планує вторгнення. Або імітує його. Можливо, що насправді це блеф, азартна гра на нервах потенційного об'єкта агресії та його зовнішньополітичних союзників. Але ті ж таки експерти вважають, що процес виглядає надто витратним для банальної симуляції. Так, Путін може насправді прагнути лише посіяти в західних лідерів гострий страх реальної масштабної війни. Але ретельна підготовка до теоретичної війни породжує серйозну спокусу справді її розпочати. Путін може не встояти перед такою спокусою. Особливо, якщо його спілкування з провідними політичними гравцями на майбутньому саміті "великої двадцятки" не дасть очікуваних результатів. 

І це — по-третє. "Кримський серіал" про українських "підривників" потрібен був Путіну у тому числі як привід. Щоб заявити про можливий вихід з "нормандського формату". І натякнути на можливість застосування грубої військової сили до України. Як вважає ряд опитаних іноземних дипломатів, розрахунок був на те, щоб західні лідери (побоюючись, що майбутня війна попсує і їм виборчі кампанії) вийшли на прямі (без участі України), більш детальні й більш жорсткі домовленості з Москвою. Кремль розраховував, що, з огляду на небезпеку масштабної ескалації бойових дій або відкритого вторгнення, насамперед Вашингтон і Берлін підуть на поступки. Але, схоже, трохи прорахувався. За словами дипломатів, "кримський інцидент" стурбував у ЄС навіть декого з тих, хто виступав за поступове скасування санкцій і акуратне зближення з Росією. Історія про українську ДРГ виглядала надто безглуздою, а подальша риторика московського вождя — неадекватно агресивною. Навіть для тих, хто значиться в лавах відкритих і латентних прибічників Путіна (а їх кількість зростає постійно). Відверта авантюрність російського поводиря злякала тих, хто зарано розслабився.  І ось уже ЄС поспішив запевнити, що санкції Євросоюзу буде однозначно продовжено. Канцлер ФРН Меркель (усупереч "миротворчим" заявам свого міністра закордонних справ) сумно промовила, що "продовження санкцій ніщо не зупиняє... На жаль, воно необхідне". США відповіли розширенням списку фізичних осіб і компаній, які підпадають під дію обмежень, до числа яких потрапили "дочки" "Газпрому" і підприємства, пов'язані з "воєнкою". А головний з питань санкцій у Держдепі Деніел Фрід повідомив, що Сполучені Штати і Європа мають спільний напрацьований план на випадок повномасштабного вторгнення Росії в Україну, який передбачає "опцію посилення санкцій". Подібна реакція, у свою чергу, може мати зворотний ефект. Якщо Путін і ставив початковою метою "силовий шантаж", то може перейти від погроз, що не подіяли, до цілком промовистих діянь. Тобто — до застосування сили. "Щоб на Заході зрозуміли, що він не жартує", — так охарактеризував можливі наміри лідера РФ один з іноземних дипломатів. Серйозна війна не в інтересах "гаранта" "Мінського процесу" Меркель, чий рейтинг упав до рекордно низької позначки за останні 5 років. За інформацією наших німецьких колег, фрау канцлер навіть задумалася (вперше за багато років) про можливу відмову від претензій на посаду глави уряду ФРН. Загострення війни на сході далекої України не в інтересах і правлячої Демократичної партії США, що живе напруженим очікуванням чергового вкидання компромату на Гілларі Клінтон, нібито запланованого Трампом у вересні—жовтні. Під час саміту G20, який відбудеться в китайському Ханчжоу 4–5 вересня, Путін має намір поспілкуватись і з Меркель, і з Обамою (зустріч не підтверджено, але заплановано). Якщо розмова не піде на лад, ризик, що насельник Кремля захоче пограти м'язами на північний захід від своїх кордонів, посилиться.

По-четверте. Вересень — зручний час для ведення бойових дій. Причини описано безліч разів, повторювати не має сенсу. Зверну увагу на дати. 5 вересня завершується робота саміту G20, за підсумками якого Путін матиме уявлення про настрої західних лідерів і міру їхньої компромісності. На 5–10 вересня заплановано активну фазу навчань "Кавказ 2016", яка передбачає "відпрацювання практичних дій" створеного на південно-західному стратегічному напрямку ударного міжвидового об'єднання військ. Угруповання перебуває в стані підвищеної бойової готовності. Дуже вигідний стан для переходу до бойових дій. Крім того, в умовах навчань відбувається постійна передислокація військ і техніки, що ускладнює роботу розвідки противника (в даному випадку нашої), не дозволяючи абсолютно точно визначити можливий напрямок головного удару.

По-п'яте. Наші війська, що перебувають на лінії розмежування, відчувають досить гострий кадровий голод. Не боюся видати військових таємниць — це секрет Полішинеля, Росії давно відомий. Політичне рішення про скасування мобілізації (продиктоване передусім турботою про відновлення падаючого рейтингу влади) породило проблеми в системі безпеки — дембелі, збагачені бойовим досвідом, ідуть. Призовників у зоні АТО не використовують, а їх реальною підготовкою не займаються — не до них. "Контракт" не рятує: в "контрачі" масово записуються тільки в тилу — гроші, по суті, ті самі, а ризику немає. Резерви обмежені, можливості їх перекидання — теж, Росія зосереджує війська вздовж усього кордону, серйозно оголяти жодне з угруповань Київ не насмілюється.
Повний текст

Інф.: gazeta.dt.ua

Коментарі