У турецькому серіалі “Величне століття” Роксолана-русинка розмовляє і співає українською
Навіть до 19 сторіччя в Україні й світі вживали слово Московія, Московщина. ”Кохайтеся чорнобриві та не з москалями”, вкладаючи в останнє слово саме національність, а не приналежність до військового стану, бо ж далі читаємо „поїдеш у свою Московщину..” Отож, не в Росію. Турки історію знають. Московіти, як завжди,  цинічно брешуть і обдурюють.
 
Олег Чорногуз
Турки історію знають

    Здавалося б дрібничка. На перший погляд. Але й тут політика. У Московії в усьому політика. І брехня в усьому. Навіть найдрібнішому. А тепер по порядку. Усім освіченим людям відомо, що назва “Росія” на географічних картах континенту  з’явилася у 1721 році. Після відомого указу Петра Першого. Щезла “Московія”, яку до того знали усі європейці і народилася зовсім несподівано та ж сама держава, але під іншою назвою. Петром Першим чимало було вкладено коштів, щоб видрукувати за свої, московські золоті, європейські мапи з назвою “Росія”. Лише Голландія (Нідерланди) в особі амбасадора (посла в Москві) довго опиралася “правій руці” новоявленого імператора Петра І - князю Меншикову. Голландський амбасадор, як і його король, довго і вперто не хотіли і не визнавали нової назви Московії, бо вважали, що може виникнути чимало плутанини в ділових і дипломатичних стосунках, як це трапилося з Голландським триколірним прапором, який Москва безцеремонно украла для себе, не придумавши свій. Уже згодом довелося таки кольори міняти місцями. У той час Європа чітко знала, де Русь (Україна), а де Московія. Адже існували мапи, печатки. Наприклад такі:«Domini Georgi Regis Rusie» - печатка Георгія-Юрія, короля Русі, руського Волинського і Галицького князівства (13 - 14століття).

      Після Полтавської битви (1709) на наших землях усе змінилося: споконвічна Русь стала Малоросією (початкова церковна назва, яка переросла в адміністративну), Московія - в Росію. До цього додам ще й такі історичні факти. Коли  Московія купила (дала хабара - ОЧ.) верховенство права над київською митрополією (це трапилося за Вселенського патріарха Діонісія), два вище названих князівства - Волинське і Галицьке - відмовилися підпорядковуватися Московії, зберігаючи верховенство Києва, його традиції, звичаї. Оскільки верховенства Києва уже не було, поклали собі підпорядковуватися тільки Вселенському патріархату, а не Московській митрополії. І називалися Малою Руссю. За церковними документами.

     Це коротка історія, як і коли з’явилася на географічній мапі Росія і її прикметникові мешканці “русскіє”. Сьогодні ми дивимося багатосерійний турецький серіал “Величне століття”(епоха 1521). Дивимося і слухаємо  український переклад і московський (російський). Дивимося і слухаємо його і турецькою. Ту ж серію, ті ж самі епізоди. Візьмемо для прикладу 7 серію 1 сезону, щоб не заглиблюватися в увесь серіал. В українському перекладі, як завжди, правда. У московському, як завжди, брехня. Можливо, це наші, українські перекладачі брешуть, не знаючи рідної історії. Тоді знаходимо турецьку серію. Оригінал. Вслухаємося. Все так, як і українською мовою. Без перекручувань, без традиційної московської брехні, фальшивих міфів.
 
  Вслухаємося в турецьку мову. Бо нас цікавить, як же турецькою перша дружина Султана Махідевран називає нашу українку - полонянку, майбутню султаншу Роксолану (див. портретну ілюстрацію). Як і в українському перекладі - русинка. Так, як до 1939 року (початок Другої Світової війни) називали себе й нинішні західні українці, свято пам’ятаючи, що вони з Київської Русі, а не з Московщини.
 „Ти, брате, любиш Русь” Іван ФРАНКО. СІДОГЛАВОМУ. «Руська трійця» - галицьке літературне угрупування: Маркіян Шашкевич, Яків Головацький, Іван Вагилевич тощо.

Ой поїде в Московщину
 Да там і загине,
 Свою рідну Україну
 Навіки покине. (Гулак – Артемовський)
 Візьмімо, рядки із Шевченка:
„Москаль любить жартуючи,
Жартуючи кине.
Поїде в свою Московщину,
А дівчина гине.”
(Т.Шевченко).
     
    Як бачимо, навіть до 19 сторіччя в Україні й світі вживали слово Московія, Московщина. ”Кохайтеся чорнобриві та не з москалями”, вкладаючи в останнє слово саме національність, а не приналежність до військового стану, бо ж далі читаємо „поїдеш у свою Московщину..” Отож, не в Росію. Турки історію знають. Московіти, як завжди,  цинічно брешуть і обдурюють.
 
    Читач скаже: подумаєш – переклад, дрібничка. Чи варто бучу піднімати через такі дрібниці?! Хапатися за перо?! Я погодився б. Та от біда:Москва ж опускається до таких та менших дрібниць. Та ще й на державному рівні. Навіть кіношним обрізанням займається. Там, де їй не вигідно та історична правда очі коле устами турків. Беремо ту ж 7 серію (1 сезон). Ібрагім (названий брат султана Сулеймана) доповідає султану про прибуття московського посла. Так турецькою і так українською. Що ж ми чуємо у московському перекладі? Замість „московський посол”, московський шовініст-перекладач в уста Ібрагіма вкладає  інші слова - „русскій посол” от „русского” князя Васілія. А далі діалог між московським послом і турецьким султаном. В українському перекладі:

-  Які проблеми в Московії? – цікавиться Сулейман у Ібрагіма.
-  Кримські татари не допускають московітів до Чорного моря.
-  І правильно роблять, - каже турецький султан. – Татари захищають свої інтереси.
 
А що ж у московському перекладі з турецької? Які проблеми у Росії. А там, де Крим згадується і кримські татари, московський перекладач взагалі цього не згадує, а просто… відрізають шматок плівки. Відомо ж тепер  - „Кримнаш”. Які там турки і татари?! От тільки, що Московія тому Криму до 1700 року платила данину, а  московські князі біля стін Кремля століттями злазили зі своїх васальських коней, поступаючись місцем у сідлі своєму сюзерену - кримському хану, а самі йшли пішки за конем із татарином у сідлі, то це, певно, не всім відомо. Ще й садовили того бея чи хана – татарина на свій, московський, трон. Самі ж ставали перед ним, чи поруч нього на колінах. От вам і „Кримнаш”. Тобто Московський. А те, що він московським майже ніколи не був у розрізі тисячолітньої історії, то як же можна це перекладати. Чи не краще цей епізод обрізати. Скоротити. А представника Московії (князівства) назвати представником Росії (1521), якої ще тоді не було, як і ноги московської, на Кримському півострові.

Вслухаємося далі. Чи є ще подібні вибрики у московітів. Скільки завгодно. Скажімо, мова Роксолани, роль якої чудово грає німкеня турецького походження  Мер’є́м  Умерлі, в оригіналі розмовляє не московською, а українською мовою. Хай і з диким акцентом. Колискова (до речі, чарівна колискова), яку десь вишукали у Галичині турецькі творці „Величного століття”, виявляється співається (за московським твердженням  і думкою Таїсії Повалій) не українською, а слов’янською мовою. Звісно, політика увійшла і в голову промосковській співачці і українському екс-нардепу.́ Недаремно вона останнім часом частіше в Москві, аніж в рідній Шамраївці Сквирського району Київської області. Очевидно, тепер і в Шамраївці, як і в Москві, перекладачі й перекладають і викладають не українську, а слов’янську мову. От тільки якого походження. Якщо дивитися „Великолепний век”, то можна впевнено сказати, що той переклад не Шамраївського, а таки московсько-політичного розливу.
  
  Пограбувавши все, що тільки можна було на своєму короткому (у порівняні з Києвом) віку, Москва не гидується красти навіть елементарні речі в українців, аби хоч у такий спосіб показати, що вони не колишня глибинка і колонія Київської Русі, а „старший брат”, якщо йти за сакральністю Путіна, котрий навіть Хрещення у Херсонесі приписав ... Московії, якої ще 200 з великим гаком у природі не існувало. Вона ж, Москва, розуміє, що мільйони одурманених і забитих уже повірили творцям „русского міра” - Гундяєву і Путіну, що „Кримнаш”, а тут раптом мільйони телеглядачів ЕрЕФ дивляться і бачать, як стоїть на колінах перед султаном Сулейманом посол від князя Васілія і уклінно просить, щось зробити з тими „кримськими татарами”, які не допускають навіть на гарматний  постріл до Чорного моря „русскіх купцов”. Треба розуміти - московських. До речі, те Чорне море ще за Київського князя Володимира звалося „Руськім морем” А це як мінімум за 800 років до появи першої „ізби” на території нинішньої Московії.
 
Якщо йти далі. Скажімо, за логікою Путіна і Гундяєва, то все що звалося колись „руським”, можна тепер приписувати собі, „русскім”: Чорне море (Руське море), Лева I Даниловича, який називався ще у 13 сторіччі королем Русі і князем Київським,  перемиським (1240-1269), белзьким, галицько-волинським таком „руськім”. Після коронації Данила Романовича (1253), який очолював королівство Руське (не русскоє!)  і успадкував традиції і звичаї та мову саме Київської династії, можна віднести також до. „русскіх”. Принаймні, так  ще один ідеолог сьогоднішньої Московії Костянтин Затулін і переконує московітів, що й князівство Галицьке і Волинське також їхнє, московське.  Оскільки вони Руськими князівствами звалися та ще й стали продовжувачем європейських руських політичних і культурних традицій після Ярослава Мудрого. Не Московських, а руських! Бо ж у ті, далекі роки, Москва тільки починала випрошувати ярлики у Золотої Орди на свої перші московські улуси  і для своїх перших князів, які до 17 сторіччя включно ставали на коліна перед турками і татарами, як посол Московії від князя Васілія перед турецьким султаном у „Величному столітті”, котрий опустився до ніг Сулеймана, щоб поскаржитися  на кримських татар, які не допускають князя Васілія до Руського моря.
    
     Шовініст чи представник 5-ої колони в Україні скаже: ”Згадала баба діда. Для чого це все сьогодні?” Це начебто не серйозно. Але ж мене до цього, як десятки мільйонів українців, змусив взятися за перо сам нео-імператор Путін і його ідеолог - борець за „руські душі” в „русаком мірє” Гундяєв (патріарх Кіріл). Адже не я розписував у татарській тьмі свої історичні незнання, а сам Путін. Це ж він перший почав про історичні  „скрепи” і „сакральність”, очевидно, не знаючи і змісту цих слів, як і своєї московської історії. Бо аби знав, то на всю „неоімперію” і її околиці (не окраїни) не заявляв би, що  московський князь Володимир у Севастополі (очевидно, потрібно сказати - під Севастополем або недалеко від Севастополя) - Херсонесі, або  слов’янською - Корсуні (не московською, бо тоді ще й московської не існувало) прийняв православ’я. Так, прийняв! Але він не Московський князь і таким ніколи не був, до відома Путіна і Гундяєва, скільки б вони не називали його Святим чи  Первоапостольним, аби уникнути слово „Київський”. Від того київський князь все одно московським не стане.
         
    Аби він, Путін, хоча б трішки знав „рідну, московську історію”, то міг би зрозуміти, що Московія до Херсонеса мала таке ж відношення, як ми до Гондурасу. Ще до свого
онука київського князя Володимира - Хрестителя (до відома Путіна і всіх ним обдурених) у Константинополь (Стамбул) у 957 році попливла Руським морем його бабуся - київська княгиня Ольга, щоб здобути у Візантійського імператора (справжнього, а не такого, як Путін) титул «дочки його». Саме заради цього княгиня Ольга й прийняла хрещення за 33 роки до того, як її онук Володимир загнав здивованих киян у Дніпро, а не в Москву-ріку. Це також до відома Путіна. Про всі такі історичні події Путін і Гундяєв при бажанні може дізнатися і в своїх чесних істориків. Або якщо перекладачі „Величного століття” перекладуть йому літопис Константина VII Багрянородного на московську сучасну мову, то звідти він дізнається, що не в „сакральному Херсонесі” княгиня Ольга  прийняла християнство, а, очевидно, в Києві в ніч з з 17 на 18 жовтня 957 року. А вже у 988 році, її онук (княгині київської Ольги) київський (не московський) князь Володимир, який пообіцяв Візантії придушити повстання в обмін на сестру-красуню Візантійського імператора – Анну також прийняв християнство і відмовився від своїх дружин і наложниць. Бо це йому дало у майбутньому обійняти трон Візантійського імператора.
     
    Отака коротка історія Києва і Московії. І про всі ці події освічені люди знають. Знають її в Туреччині, судячи з серіалу „Величне століття”, знають її в Києві, почувши рідну мову і колискову на мові русинки (а не слов’янки чи москвички) у серіалі „Величне століття”. Не знають тільки московіти історії Московії. Та й воно не дивно. Адже їм історію німець, а не турок писав. Тому вони й досі німі і глухі до правди. Бо брехня – це їхній дороговказ, як в історії, так і в політиці. Свідчення цьому сьогоднішні дні на Вітчизняній війні, яку чомусь наші, не московські політики, вперто називають антитерористичною операцією але проти страшної військової смертоносної зброї - московських танків, градів, ураганів, приладів нічного бачення та ядерних погроз, ніби уже мозок у тих головах зовсім вивітрився і увійшов у безмежний  космос до чергової земної циклічності. До чергового юрського періоду чи мезозойської ери.
                                                                                       
Олег ЧОРНОГУЗ, письменник, публіцист,
для порталу "Воля народу"

Коментарі