Іван Буртик, США: Праці Олега Чорногуза пробуджують українську націю
У новій книзі “Золотого письменника України” Олега Чорногуза - публіцистичному літописі ˮРабів на бал не запрошуютьˮ - слова гостріші леза меча. У гумористично-сатиристичних статтях цієї книги романіст-публіцист картає і висміює з тонкою іронією, часто з елементами безжалісного сарказму зрадницькі і рабські душі вчорашніх рабів московської колонії. Ця велика праця Олега Чорногуза, як і всі інші, є наче відгомін слів “Кобзаря” - нашого великого генія Тараса.

СИЛЬНІШЕ ЗБРОЇ
Іван Буртик, США

   Кілька тижнів тому моя приятелька з України, співачка Леся Грабова, привезла мені чергову книжку публіцистики відомого в Україні та за її межами романіста, сатирика  Олега Чорногуза.
   Зовсім недавно в Чиказькій газеті “Події і час” я познайомився з його геніальним романом "Аристократ із Вапнярки", який друкувався в цьому часописі з продовженням. Зараз у цій газеті з повідомленням “Золотий письменник України” друкується (також з продовженням) ще одна давня книжка Олега Чорногуза, бестселер "Веселі поради", котртй виходив в Україні, як і “Аристократ”, кілька разів понад стотисячним накладом.
 Я ще не дочитав публіцистичний літопис ˮРабів на баль не запрошуютьˮ ( книжка має 580 сторінок), залишилися прочитати ще спомини про видатних людей України і діаспори, але судячи з публіцистично-іронічних статей автора, я йому вже дякую і ґратулюю. Адже ми, українці, нині маємо ще одну перлину новітньої української літератури. В ній автор безстрашно і відверто розвінчує тих, хто проти нашої державності, нашої мови, хто є представниками (часто й неприхованими) 5-ї колони в Україні.

Олег Чорногуз у своїй новітній, можна сказати історично-публіцистичній праці, як і в попередній - "Діти колонії", утверджує древність нашої мови, нашої держави - Руси. Наводить аргументи, дати  і  ставить на свої місця усі історичні факти, які у своїх надуманих історіях перекрутила Московія. Автор робить це, посилаючись, як у наукових працях, на першоджерела, але все це подає не академічно сухо, а у своєрідному стилі, часом і у веселій, іронічній, і в художній формі. Його стиль легкий, факти незаперечні, логічні. Автор у своїх статтях буквально стягує з лицедіїв маски, роздягає до душевної голизни пристосуванців, після колоніальних рабів, їхні  начебто замасковані, але продажні насправді лиця, які вчора ходили під серпом і молотом, нині прикриваються князівським тризубом, шкодять будівництву України, обдурюють не лише свій електорат, а й  цілу українську націю.

Гумористично-сатиристичні статті романіста-публіциста у цій його книзі слова гостріші леза меча. Він картає і висміює з тонкою іронією, часто з елементами безжалісного сарказму зрадницькі і рабські душі вчорашніх рабів московської колонії - маврів. Їхнє ментальне нутро - нутро раба, а не вільної людини. Розвінчує їхнє пристосуванство, безпринципність, злочини, обдурювання, засоби, за методикою яких вони  обкрадають український народ, українську державу, запасаючись летовищами у далеких чужих краях і з накраденими в Україні грішми туди відлітають, щоб там собі створити при таких статках отой омріяний комунізм, який вони не створили при більшовиках, бо розпалися. Та й цього не могло ніколи статися. Адже їхня  ідея залишилися міфом, містикою, казочкою для наївних і довірливих.
У декого з них, можливо, і є каяття, та вороття немає.

Велика праця Олега Чорногуза, як і всі інші, є наче відгомін слів “Кобзаря” - нашого великого генія Тараса, який у своїх рядках грозить:
...Возвеличу
Малих отих рабів німих!
А на сторожі коло їх
Поставлю слово.
    Чому слово? Бо Ґеній eже тоді зрозумів, що мовна інвазія Москви є багато сильніша і грізніша збройної. Якщо б сьогодні вся Україна була б україномовна, то не було б і “зелених чоловічківˮ, які почали ескалацію в Криму та інвазію на Донбасі. Їх можна було легко пізнати по мові і ще на кордоні прогнати з нашої землі. Вони ж розчинилися в московському мовному морі, яке ще досі хлюпотить від одного берега до іншого по всій Україні. Ніби ми й досі ще не живемо в оновленій українській Україні, а у  колонії Москвії, як раби. Без національної гордості і гідності за свою древню, як світ, державу, мову, яка стала основою і для майбутньої  московської мови цього “молодшого брата”, який сам себе назвав “старшим”. Хоча сам навіть не є слов’янином, про що пише автор твору “Рабів на баль не запрошують”.

    Хочеться, мріється, щоб такі праці як у Олега Чорногуза були нині у кожній українській хаті, як в Україні, так і за кордоном. Саме такі праці мають своїм завданням, стати будителем нації, за висловом геніального Івана Франка. Такі праці Олега Чорногуза  як "Діти колонії", "Куди вас несе, "брати наші"?", "Рабів на бал не запрошують", в Україні  зберегли  б українців від русифікації, як і весь український народ, державу. Та й за кордоном, нашу діаспору загальмували б від прискореної асиміляції.
    Нехай Всевишній авторові таких сміливих і актуальних праць надасть здоров’я й сил, щоб і надалі творити добро для збереження і захисту від найбільшої загрози існування незалежності нашої України й нашої гордої вільнолюбної нації.

Іван Буртик з Америки, відомий громадський діяч української діаспори,
для порталу «Воля народу»

Коментарі