18 червня одному із засновників і учасників легендарного рок-гурту The Beatles виповнилося 80!
Ювілеї і ювіляри: Пол МакКартні та його "Сержант"
Історія уже перетнула межу ІІІ тисячоліття, а людство ще й досі має потребу в тому, що створили Beatles, ці дивовижні рок-музиканти ХХ століття
Їхні мелодії чули мільярди. Людство їх не забуде ніколи, тому й крапку в цій історії ставити поки дуже рано.
Напевно саме духовними цінностями – любов’ю і дружбою – зачаровують Beatles сучасну молодь. Найвизначнішим їхнім творчим здобутком став "Сержант Пеппер", шедевр рок-музики, який посів перше місце серед 500 найвизначніших альбомів усіх часів за версією журналу "Rolling Stone".

Ювілей "Сержанта" у червні 2022-го дивним чином збігся із 80-річчям сера Пола МакКартні, фактичного ініціатора цього альбому.

Пола МакКартні
представляти не треба. Британський рок-музикант, вокаліст і композитор, мультиінструменталіст і мультимільйонер. Народився 18 червня 1942 року у Ліверпулі в незаможній родині. До музики Пола долучив батько, Джим МакКартні, у минулому джазовий оркестрант. Саме він придбав синові гітару, яка й стала тому розрадою після смерті матері у жовтні 1956 року.

А у липні 1957-го Пол зустрів Джона Леннона: їхнє юнацьке братерство перетворилося на творче співавторство Леннон–МакКартні, – мабуть, найзнаменитіше в історії рок-музики. Вони й стали лідерами рок-гурту Beatles, який у середині 1960-х блискавично злетів на зоряну орбіту.

Уже 1965 року Пола МакКартні, поряд з іншими Beatles, згадували на сторінках Британської енциклопедії. Феноменальний культурний прогрес Пола, його захоплення класичною музикою та новітніми філософськими ідеями, що формували базис психоделічної культури, надзвичайно сприяли творчому злету Beatles. Це вже помітно в альбомі «Revolver», де вперше виявилися елементи сюрреалізму й містики, характерні для творчості Beatles надалі.

Тоді Beatles набридло виступати зі старим репертуаром типу «Oldies, but Goldies» на стадіонах, серед дикого ревіння фанів, у якому вони не чули своєї музики. Істина полягала в тому, що музиканти не мали потягу до сцени. Їхні сценічні досягнення були набагато скромнішими, аніж музичні, які майстерно подавав бітломанам продюсер гурту Джордж Мартiн.

Камерні ансамблісти, вони комфортно почувалися в затишній атмосфері невеличких залів. Задля цього повернулися до студійних мікрофонів, де на них чекали творчі успіхи, зокрема, новаторський альбом «Оркестр клубу самотніх сердець сержанта Пеппера», який став епохальною подією рок-музики ХХ століття.

Шлях у Pepperland

Із завершенням гастрольної діяльності Beatles мали доволі часу для реалізації творчих задумів. Лишалося зруйнувати обридлий імідж дотепних і чарівних улюбленців долі, яких бітломанія піднесла до вершин світової слави.

Це була надзвичайно складна проблема, проте розв’язати її вдалося-таки невгамовному Полу МакКартні. Його осяяла оригінальна ідея щодо перевтілення Beatles в «Оркестр клубу самотніх сердець сержанта Пеппера», тобто у вигаданий ним образ потішних оркестрантів старовинного мюзик-холу з минулого. Ось така концепція майбутнього альбому допомогла Beatles віднайти новий шлях у мистецтво, інше «я».

Впливали ще й інші обставини, зокрема вихід у світ концептуального альбому «Pet Sounds» ансамблю Beach Boys, який глибоко вразив Пола МакКартні мелодійністю композицій і новаторством та надихнув на створення музичного альбому такого ж рівня. На думку Джорджа Мартіна, «без “Pet Sounds” не було б і “Сержанта Пеппера”», котрий з’явився як відповідь Beatles на альбом їхніх конкурентів. Отже, спочатку була музика…

Головною рисою «Сержанта Пеппера» є його театральність. Інструментальний вступ до цієї музичної містерії лунає начебто зі сцени театру, у переповненому залі, де відчутне збудження публіки, її гомін і сміх, численні оплески. Та ще на початку платівки музиканти проголошують, що вони зовсім не Beatles, а «Оркестр клубу самотніх сердець сержанта Пеппера».

Загалом концепцію альбому втілено лише у двох композиціях – головній, що включно з репризою на другій стороні платівки має назву альбому, та композиції «With a Little Help from My Friends» («З невеликою допомогою моїх друзів»), у якій Рінго Старр виступає як «єдиний і неперевершений Billy Shears», (тобто соліст цього оркестру). «Рінго – аж ніякий вокаліст, – посміхається Джордж Мартін, – але голос його має стільки шарму й тепла… І врешті-решт, друзі дійсно допомагали Рінго: триголосся Джона, Пола й Джорджа відчувається досить помітно».

Театральності надає концертові також яскрава уніформа потішних оркестрантів, тобто Beatles, у якій вони зображені на обкладинці альбому. Головна композиція та її реприза наче аркою охоплюють усі інші складові альбому, які сприймаються не відокремлено, а як номери рок-театру «під егідою» Пеппера.

В альбомі кожен із Beatles «відзначився» власним хітом. Так, сюжет композиції «Being for the Benefit of Mr. Kite!» («Бенефіс містера Кайта!») підказала Джону Леннону старовинна театральна афіша, яку він придбав в антикварній крамниці, а жорсткі ритми «Good Morning, Good Morning» («Доброго ранку, доброго ранку») обридливо нагадують рекламу з телевізійної програми.

Почуттям гумору просякнуті пісеньки Пола МакКартні – «Lovely Rita» («Чарівна Рита»), присвячена робітниці автостоянки неподалік студії на Abbey Road, яку безуспішно намагався він спокусити, а також «When І’m Sixty-Four» («Коли мені буде 64»). Цей іронічний «мотивчик для кабаре» (за висловом Пола) більше нагадує шлюбний контракт, у якому герой звертається до майбутньої супутниці життя з банальним запитанням: «Чи кохатимеш ти мене, коли мені буде 64?»

Чимало галасу спричинила композиція Леннона «Lucy in the Sky With Diamonds» («Люсі у небі з діамантами»), у якій музична критика, поряд з елементами сюрреалізму, вбачала й ейфорію від споживання Джоном наркотиків. (Про це нагадувала схована абревіатура у назві композиції LSD, тобто галюциноген ЛСД.)

Джон усіляко заперечував це, посилаючись на малюнок сина Джуліана, на якому начебто зображено його однокласницю Люсі О’Доннелл. Історія життя дівчини із заможної родини, яка залишає дім, де немає любові, у композиції Пола «She’s Leaving Home» («Вона залишає дім») набуває істинно драматичного, шубертівського значення, за висловом композитора Неда Рорема.

Найбільшу увагу серед композицій альбому привертає остання «A Day In The Life» («Один день із життя») – найкраща за версією журналу «Rolling Stone». Вона складається із двох частин, одна з яких написана Ленноном, а інша – МакКартні, причому фрагмент Пола вставлено в середину композиції, складеної Джоном. Фрагменти значно різняться темпом і з’єднані крещендо симфонічного оркестру (із 40 музикантів), спеціально запрошеного для запису. Фінальний мі-мажорний акорд виконаний у десять рук на трьох роялях (Рінго, Пол, Джон та Мел Еванс) і на фісгармонії (Джордж Мартін). Він триває 42 секунди і наче витає у вічності.

Коли у грудні 1966-го розпочинався запис треків майбутньої платівки «Сержант Пеппер», Пол МакКартні вже був де-факто художнім керівником Beatles. Від початку «Сержант» був цілковито його альбомом – від ідеї до обкладинки. Йому належав задум, він підготував щонайменше 8 композицій, контролював буквально кожну ноту звукозапису й брав участь у розробці дизайну обкладинки (найпопулярнішої серед британських шанувальників музики, згідно з журналом «Rolling Stone»).

За пропозицією дизайнера Роберта Фрейзера, знайомого Пола МакКартні, для участі у проєкті був запрошений художник Пітер Блейк, один із лідерів британського поп-арту 1960-х. Для передньої сторони обкладинки альбому він виконав барвистий колаж, що містить 70 фігур різних людей і Beatles у центрі, їхніх воскових фігур із музею мадам Тюссо, барабана з надписом «Sergeant Pepper’s…», могили з викладеним із квітів надписом «Beatles» і бас-гітари. Серед ушанованих героїв Beatles, що їх оточують, можна побачити зображення Марлен Дітріх, Зигмунда Фрейда, Едгара По, Карла Маркса, Оскара Уайльда, Марлона Брандо, Фреда Астера, Мерилін Монро, Бернарда Шоу, Альберта Ейнштейна, Мохамеда Алі, Карлхайнца Штокгаузеан, Льюїса Керролла, Обрі Бердслі та багатьох інших.

Проте шлях у Pepperland виявився надто виснажливим для Beatles. «Співавторами “Сержанта Пеппера” були надлюдська праця та істинний талант, – зазначав Джордж Мартін, маючи на увазі чотири місяці, а точніше, 700 годин тяжкої праці. – …ми усі відчували, що беремо участь у творенні чогось дійсно величного».

Однак творчим здобутком цієї колективної праці став шедевр рок-музики, який посів перше місце серед 500 найвизначніших рок-альбомів усіх часів за версією журналу «Rolling Stone». Свідками цієї епохальної події були усі штатні працівники студії, які юрмилися в операторській, а також їхні колеги-музиканти й продюсери інших ансамблів.

Наприкінці травня 1967-го журналістів запросили нарешті ознайомитися з альбомом. Усі найвидатніші пера Великої Британії зібралися на квартирі Браяна Епстайна, менеджера Beatles. Про цю подію згадував Дерек Тейлор, друг і біограф Beatles: «Мені здавалося, що перед очима пролетіло усе моє життя… Проте взагалі, що таке наше життя? Чи можете ви відповісти на це запитання? Я – ні. А вони спромоглися, та навіть більше зробили: вони його показали…»

14 червня 1967 року Beatles розпочали, а 25 червня завершили запис композиції «All You Need Is Love». Завершальний етап роботи транслювався безпосередньо зі студії на Abbey Road за допомогою супутникового зв’язку у 24 країни світу. Трансляція була частиною першої всесвітньої телепрограми «Our World», до якої Beatles і написали цю пісню-послання, звернену до молоді планети, що стала своєрідним гімном руху хіпі.

Про феноменальний успіх «Сержанта Пеппера» серед молодіжної аудиторії свідчить статистика: «Сержант» очолював хіт-паради у Великій Британії й США та отримав чотири нагороди «Grammy», а згодом визнаний як «альбом на всі часи».

Тріумф Пола МакКартні став, однак, пірровою перемогою. «Сержант» означив початок згубного розладу між лідерами Beatles, який назавжди лишив мільйони бітломанів щастя насолоджуватися творчими здобутками їхнього видатного співавторства. Лютість Джона зруйнувала майже все, що було досягнуто протягом десяти років невпинної праці. Піднятися вище «Сержанта Пеппера» Beatles уже не судилося …

Мудрість як точна наука

Катастрофа розпаду Beatles найбільше вразила саме Пола. Вийти з кризи йому допомогли дружина Лінда й подальше творче життя…

Сьогодні Пол МакКартні відповідає усім стандартам успіху сучасного шоу-бізнесу: 100 мільйонів платівок – красномовний покажчик. У жовтні 1979 року Пол був удостоєний включення у «Книгу рекордів Гіннеса» як найзнаменитіший композитор-пісняр усіх часів, який отримав найбільшу кількість «золотих» дисків (60 золотих та 1 платиновий).

Пол МакКартні – справжній лицар. У цей сан його посвятила королева Великої Британії Єлизавета ІІ.

1999 року Пол уведений до Залу слави рок-н-ролу, з травня 2000-го він – член Британської академії композиторів і нагороджений Гершвінівською премією.

Не забуває Пол і Україну. Його київський концерт (Independence Concert) просто неба у червні 2008 року зібрав на Майдані 350 тисяч шанувальників, яких не збентежила навіть страшенна злива того вечора.

Та, на відміну від багатьох зірок сучасного шоу-бізнесу, Пол МакКартні – щаслива людина. Мабуть, тому, що мудра. Адже мудрість – наука точна, як зауважував Арістотель.

Пол уникає тусівок і живе тихим сімейним життям. Він – дбайливий батько п’ятьох дітей.

«Як важко написати історію людини, котра ще жива!» – зітхав Стендаль у творі «Життя Россіні». Дійсно, Пол МакКартні – живий класик рок-музики. І хвалити Бога, що живий!

Нині, коли спливло понад пів сторіччя після розпаду Beatles, Пол МакКартні є однією з найяскравіших зірок сучасної світової рок-музики. Як і в молоді літа, він енергійний і сповнений творчої наснаги. Адже йому лише 80!

Володимир СКРИНЧЕНКО
Інф.: mus.art.co.ua

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити