Війна за культуру
"Ментальна культура" - узагальнюючий термін для різновиду культур: побутової, соціальної, професійної, виробничої та освітньої, - Дмитро Нечитайло.
На фоні дискусій та конкретних кроків щодо відновлення країни, не чутно розмов та дій стосовно культури, як основного рушія трансформаційних змін українського громадського суспільства.
На теренах Інтернету існує чи то правда, чи то байка про Уїнстона Черчіля. Немов під час війни принесли Черчілю на стіл проєкт бюджету, а там жодного рядочка на культуру. "А де ж витрати на культур"?» — "Так війна ж іде! Яка культура?", — почув він у відповідь. "Якщо немає культури, навіщо тоді ми воюємо?", — здивувався Черчіль.

З перших місяців війни численні спільноти постійно обговорюють плани повоєнного відновлення України. Дискусії точаться в уряді, парламенті, офісі президента, посольствах, на рівні міжнародних донорів, фондів, бізнес-асоціацій та приватних інвесторів.

Природньо, що предметом цих дискусій є, здебільшого, відновлення доріг, інфраструктури (енергетичної, транспортної тощо), пошкодженого агресором житла, закладів освіти та медицини. Так само природньо, що будь-які зовнішні залучені кошти, як і кошти українських платників податків та ін'єкції від великого українського бізнесу, будуть спрямовані, насамперед, на фізичну відбудову всього зруйнованого та пошкодженого, а також на технологічну модернізацію. І є оптимістичне сподівання, що механізми післявоєнного відновлення працюватимуть більш злагоджено, з урахуванням минулого сумнозвісного досвіду із залучення інвестицій у довоєнні часи.

Проте, на фоні величезної кількості дискусій та навіть конкретних кроків щодо відновлення країни, майже зовсім не чутно розмов та дій стосовно культури як основного рушія трансформаційних змін українського громадського суспільства. Йдеться зовсім не про репертуари столичних театрів, експозиції львівських музеїв чи гуртки музичної самодіяльності при районних філармоніях.

Як сказав український класик сучасності Лесь Подерв’янський у своєму інтерв'ю Яніні Соколовій ще 30 березня 2019 року — «Міністерство культури повинно займатися культурною політикою, а якщо нема культурної політики, то нащо потрібно міністерство? Бо культура існуватиме і без міністерства». Митець, звісно, мав на увазі культуру в розумінні просування мистецьких напрямків — і в цьому контексті з ним важко не погодитись. Однак я маю на увазі ширший сенс — культури побутової, соціальної, професійної, виробничої та освітньої. Для узагальнення дозволю собі ці різновиди культур об'єднати терміном «ментальна культура».

Це, власне, те, чого нам бракувало і до війни, а зараз має бути в одному переліку з повоєнним матеріальним відновленням. В іншому разі, після війни ми, як суспільство, відчуємо брак культури у подвійному чи потрійному масштабі, враховуючи фактори післявоєнної травматизації, кількох років неякісної онлайн освіти (ще з часів пандемії), міксу субкультур внаслідок внутрішніх міграцій населення і, чи не найголовніше, — потенційного нового розколу суспільства, що неодмінно матиме місце після війни (воював — не воював, переміщений — не переміщений, тікав за кордон — не тікав, волонтерив — не волонтерив, дітей вивіз заздалегідь — діти сиділи в підвалах тощо).

Офіційний сайт міністерства культури та інформаційної політики (МКІП) України декларує, що воно (міністерство) реалізує державну політику у сферах культури, мовної політики, популяризації України у світі, державного іномовлення, інформаційного суверенітету України та інформаційної безпеки, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах відновлення та збереження національної пам’яті, міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин в Україні, мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей. Міністерство також є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику в інформаційній та видавничій сфері, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері телебачення і радіомовлення.

Не вдаючись до аналізу та коментарів щодо місії, яку наведено на сайті (згадаємо слова митця), можна зробити висновок, що питання ментальної культури суспільства не входять до задач міністерства. Так само як положення про міністерство охорони здоров’я (МОЗ) говорить про санітарне та епідемічне благополуччя населення, але ні словом не згадує про ментальне здоров’я, яке прямо впливає на ментальну культуру.

Чи є суспільний попит на трансформацію ментальної культури в нашій країні?

І лише місія міністерства освіти на науки (МОН) розповідає нам про «усебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, її талантів, інтелектуальних, творчих і фізичних здібностей; формування цінностей і необхідних для успішної самореалізації компетентностей; виховання відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору та спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству…».

Але, на жаль, декларування місії, як одного з елементів стратегії, не є достатньою умовою для досягнення поставлених цілей. Від місії до цілі треба пройти шлях, який складатиметься з чітких і зрозумілих кроків, бажано обмежених у часі. І одного МОН тут буде недостатньо, тому я навмисне пригадав ще дві складові — Міністерство культури та інформаційної політики та Міністерство охорони здоров’я. Оскільки становлення або оздоровлення ментальної культури суспільства, щонайменше, повинно будуватись на трьох стовпах — власне культури, здоров’я та освіти. І під цими трьома стовпами — фундамент у вигляді інституту права (або не під, а над, і не фундамент, а дах — яка візуалізація вам більше до вподоби).

Пріоритетом повоєнного відновлення України, поряд з інфраструктурними проєктами, має стати трансформація ментальної культури громадянського суспільства. А механізмом для звершення такої трансформації — створення державного інституту під егідою та за підтримки, щонайменше, трьох вищезгаданих складових — МКІП, МОЗ та МОН. Окрім того, в країні невідкладно повинна стартувати програма культурної трансформації, що матиме на меті серед іншого:

— Розробку бачення загальносуспільних цінностей: у побуті, в закладах освіти, на роботі, в соціальних мережах, в громадських місцях та на транспорті тощо.

— Популяризацію ментальної культури на всіх рівнях і серед всіх верств громадянського суспільства: культурним бути престижно, а навпаки — неприйнятно (нульова толерантність суспільства до низької ментальної культури).

— Імплементацію заходів щодо підвищення рівня ментальної культури: комунікаційні програми (в медіа, громадських місцях тощо), спеціалізовані курси в навчальних закладах всіх ступенів освіти, підтримка в розробці кодексів культури та етики для територіальних громад та організацій всіх форм власності, впровадження культурних рейтингів організацій, садочків, шкіл та ВНЗ.

— Надання пропозицій щодо законодавчих ініціатив, які міститимуть механізми державного реагування за недотримання суспільних культурних норм (так, не лише заохочення високої культури, але й санкції за низьку культуру).

— Розробку та підтримку програм пост-травматичної реабілітації населення, що постраждало від війни або внаслідок участі в бойових діях, фокус — на ментальному здоров'ї.

У своїй колонці для НВ «Міфи і реальність операційної ефективності» я наводив приклад автоматичного та навіть аксіоматичного досягнення економічного ефекту в організаціях у разі впровадження культурних трансформацій. Тобто, якщо є культурний ефект (а він, до речі, теж вираховується), то економічні показники підтягнуться самі собою і навіть немає потреби витрачати ресурс, щоб окремо цей економічний ефект обчислювати — він просто неминучий.

Йшлося про бізнес-середовище, організації, але, за великим рахунком, країну теж можна уявити як організацію, хоч і зі складнішими та масштабнішими механізмами й процесами. Ключова відмінність між організацією та країною у даному контексті полягає в суспільному попиті. А точніше, у його наявності або відсутності. Чи є суспільний попит на культурні трансформації у всіх організаціях? Не у всіх, але у багатьох все ж таки є. Але навіть там, де його не існує зовсім, він може бути створений механізмами стимулювання та дисциплінування (якщо після завершення зміни твоє робоче місце блищить, то ти отримаєш відзнаку, а якщо там безлад, то його «прикрашатиме» символічна мітла, яку бачитимуть всі колеги по цеху. Це не жарт, а реальний інструмент щеплення культурних змін на багатьох виробництвах, який придумали в Японії ще в середині минулого сторіччя).

Чи є суспільний попит на трансформацію ментальної культури в нашій країні? Тут відповідь дещо розчарує. На моє глибоке переконання, такий попит існує у вузькому прошарку нечисельного середнього класу, який в Україні лише формується, але у той самий час є єдиним «драйвером» будь-яких прогресивних зрушень суспільства: культурних, економічних чи соціальних. Більшість населення такого попиту ще не відчуває, що логічно. Адже, по-перше, ми ще незріла держава, а по-друге, давно відомо, що страждати (але не прогресувати) — це завжди легко, а ось навчитися бути щасливим (читай — ментально культурним) — завжди важко.

Чи можна спробувати такий попит створити в країні? Тут відповідь буде ствердною. І не лише можна, а й варто. Створення такого попиту і, відповідно, культурна трансформація більшої частки населення збільшить прошарок середнього класу, однією з ознак якого є культурна зрілість і який, як зазначено вище, є основним джерелом інших трансформацій, насамперед, економічних.

Іншими словами, на рівні країні спрацює аксіома «культурний ефект неминуче призводить до економічного ефекту, а не навпаки». Такий собі проєкт «Зупини лося» у національних масштабах та ще й зі зростанням добробуту — чим не об'єднуюча ідея?

Підсумовуючи, хочеться ще раз акцентувати на такому:

— Відновлення доріг, шкіл, лікарень, інфраструктури коштами донорів, банків, інвесторів, платників податків — це важливі завдання, проте без культурних трансформацій вони не зроблять Україну заможною та щасливою державою. Суспільство не буде почуватись у безпеці з ідеальними дорогами, на яких більшість не дотримується правил.

— Рушійною силою зовнішніх та внутрішніх програм з відновлення повинні стати не лише звичні всім міністерства інфраструктури, енергетики, економіки, але й МКІП, МОЗ та МОН. Про верховенство права навіть не берусь згадувати, адже це так само апріорі, як і культура, що веде до добробуту.

— За реалізацію програм трансформації ментальної культури повинен відповідати окремий державний інститут, наділений функціоналом МКІП, МОЗ, МОН, та за підтримки органів юстиції.

Я мав можливість пожити у кількох європейських країнах. Хоча шалена хвиля вимушеної міграції після 24 лютого оголила багато побутових недоліків Європи, про які ми раніше й не здогадувались (так, я про онлайн-банки, швидку доставку, б’юті-індустрію, якість інтернету — про це не пише у соцмережах хіба що лінивий вимушений емігрант), я дивлюсь, у першу чергу, на культурні речі, які не назвеш у Європі недоліками, коли згадаєш, як із цим у нас в Україні. Звичайно, завжди існують винятки, особливо в мультикультурних спільнотах. Проте є базові речі — як то не паркуватися на місцях для інвалідів, бо вони ближче до входу в супермаркет, сплачувати за паркування, навіть якщо немає контролю, не дозволяти своїй дитині цькувати іншу на дитячому майданчику, не залишати сміття в лісі…

Із простих речей проростають складні. І навчившись цим простим речам, ми колись усвідомимо, що нам під силу впоратись і з більш комплексними. Що гендерна, расова та інша різноманітність — ОК, а цькування за сексуальну орієнтацію — неприйнятно; що святкувати перемогу у війні, поважати ветеранів і пам’ять загиблих — добре, а романтизація війни і спекуляції на темі, хто був на фронті, а хто в тилу — незріло і призводить до розколу (а в деяких сусідніх суспільствах — до «побєдобєсія»); та й кінець-кінцем, що за рівнем нашої культурної зрілості, нашого ментального розвитку нас будуть відповідно сприймати у світовій спільноті, у різних куточках земної кулі, та робити висновки — варто мати з нами справу, чи краще обійти стороною.

Дмитро Нечитайло, керівник практики консультаційних послуг PwC Україна
Інф.: nv.ua

Коментарі