Олег Чорногуз: Члени журі накрили себе мокрим рядном у італійському Турині
МУХИ В ТУРИНІ!
Ви уявляєте собі гостей ("людей" не пишу, але щось подібне), котрі раптом потрапили сам на сам у бурю з блискавками і громами у полі. Без захисту і надій. З одним тільки деревом на видноколі. Діватися нікуди. І кинулися під крону того зеленого велетня, але раптом його на їхніх очах розчахнув навпіл грім. Упала ледь не вся крона. І на біженців. Власне, на тих, які щойно відпочивали під тихим благословеним небом. Хтось грався дзеркальцем у "золоте сонечко", дорослі - в теніс на траві зеленого поля, хлопчики у м'яча, дівчатка - у ляльки-мотанки, і раптом - грім серед чистого неба. А у вас ані авто, ані сільської підводи. І раптом крізь грім і зливу-дощ - гуркіт авто. Ви  підхоплюєтесь, що авто зупинилося. А воно й само прямує до вас, як «Швидка допомога». Ви в першу чергу - дітей у «швидку», потім - мам, а вже за цим - і себе, чоловіків. Мокрих, мов хлющ. Люди, сусіди вас привозять до себе додому. Й ваша хата горить. Від удару блискавки, як і дуб у полі. Вам сусіди пропонують душ, чистий одяг. Кому халат, кому сорочку. Діткам - свіженькі льолі. Від своїх діток. Запрошуйте за гостинно накритий стіл господарями. Пригощають щойно підігрітими гарячими стравами, напоюють свіжим чаєм, чоловіків (за бажанням) - кавою, усіх на десерт -  смаколиками. І коли та шура-буря затяглась і ситні дітки під колискові господарів дружно і безпечно заснули, прокинувся сонячний ранок.

Господарі гостинно запросили за стіл гостей, а останні (інакше не скажеш) раптом закрутили носами, почали то вередувати, то відвертати ніс від тієї їжі. А один з них, чи не найстарший, раптом накопилив губу і піймав муху, і ту муху кинув чи то в суп, чи то у борщ. За старшим і молодші почали ловити мух, що після дощу дружно влетіли у гостинне вікно господарів, що відчинили його від нічної задухи. За старшим - другий, третій і п'ятий, не задумуючись почали ловити мух, що задзичали над ними. І ніхто з гостей не задумався, що господарям від того видовища стане на душі боляче, що вони зненавидять їх. А ще один нахаба запитав у сусіда по столу, коментуючи:

⦁   А хіба такий борщ варять у нас? І перехилив чарку, налиту господарем. І, як це часто трапляється в природі, за вікном раптом знову весело заграло сонечко. Весело, веселково, з усмішкою на устах. На тлі голубого неба. Чистого, мов дитяча сльоза, вірного, наче серце коханої, а гості, не сказавши обов'язкового «дякую» господарям, дружно посунули на двір, на свіже повітря. Неначе приблудла зграя посунула з гостинної хати. Під сонцем переодяглася у свій, за цей час висушений господарями одяг, а одіж господарів кинули собі під ноги і помчали у світ за очі.
 Скажіть, приклавши руку до серця, таке може буть між нормальних сусідів? Чи це перебільшення, авторська гіпербола?! Якась крива призма у збільшенному склі автора?
Так, це  гіпербола, а я вас,читачу, запитую: вона  вам нічого і нікого не нагадує?

⦁  Нагадує, - кажете ви. От і я пишу про це, бо і я так думаю. Розмірковую над поведінкою оцих, змальованих мною  нікчем. Нікчем без вихованості і найелементарнішої вдячності. У душі і серці, якщо ці риси в ті душі колись поселялися. Отака відплата за гостинність. Неосвічених і невихованих єдиносебелюбців, ненависників усіх, крім себе, коханих. Глибоко люблячих себе егоїстів та психологічного неврівноважених і поверхово мислячих. Та й після такого вчинку цим словом їх поведінку важко назвати. Швидше за все я назвав їх асенізаторами. Представниками тієї професії, котрі втрачають чи не назавжди нюх і живуть виключно одними "пахощами". Пахощами відповідно до їхнього професійного профілю. Запахом гною і лайна, і що таке людська вдячність -  їм це поняття невідоме. Вони на все дивляться згори вниз, як у вигрібну яму. Це вже професійне, і до такого поняття як етика і вдячність цей погляд не стосується!!!

⦁   Ось такі негарні рядки напливли на мою загострену на справедливість душу як до сатирика, і я не міг ці рядки не вилити на папір. Не для того, щоб вибачитися за себелюбців і невігласів перед народами Польщі та Литви. Вибачитися за ганебний на всеєвропейському обрії склад журі від України на "Євробаченні 2022", яке не дали навіть бала тим, хто надав нам, українцям, притулок. Надав не сотням, не тисячам, а мільйонам наших дітей-сиріт, наших жінок-несподіваних вдів, наших осиротілих бабусь і  дідусів. Не надали і морального цента тим, кортрі з нами та й, мабуть, і з ними, ділилися частоткою свого хліба. Це ж я про братню нам Польщу, яка, до речі, як на мій суб'єктивний погляд, виступила не гірше наших переможців-земляків.
А Польща ж репрезентувала себе громадянином США польського походження (представником і нашого чи не надійнішого друга, що подає через океан Україні руку порятунку від диких орків). Це саме можна сказати і про дорогу нам усім українцям Литву, нашого спільного побратима в боротьбі за нашу і свою волю, Незалежність. І Їй також - жодного бала, ані півбала від українського журі. Невже рука мала у когось із тих членів усохнути, аби вони натислу на пігулку "плюс"? Чи була вказівка на те якоїсь третьої сили? А, може, й 5-тої колони?! Тепер вони скажуть, що Євробачення поза політикою! Формально так. Але хочеться запитати: та невже?

⦁    Чи ми випадково після деяких політичних заяв не висіли на волоску? Чи Польща з Литвою, Латвія з Румунією та інші цього не помітили? Більше нічого не додам. Як казав Євграф Сідалковський: розумному досить! А на завершення: ось імена цих "хероїв" поза політикою:  
⦁    Вадим Лисиця — український продюсер, саунд-продюсер, аранжувальник, звукорежисер, музичний продюсер телевізійного шоу "Х-Фактор" (9 та 10 сезон);
⦁    Андрій Капраль — співак, соліст вокальної формації "Піккардійська терція", аранжувальник, автор пісень, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка в галузі музичного мистецтва, заслужений артист України;
⦁    Ірина Федишин — українська попвиконавиця, популярна співачка, учасниця та переможниця багатьох вокальних шоу;
⦁    Андрій Яцків — мультиінструменталіст, диригент, художній керівник Академічного інструментального ансамблю "Високий Замок" Львівської національної філармонії, отримав відзнаку "Gremmy" як продюсер за найкращий саундтрек 2019 року до серіалу «Чорнобиль».
⦁   Лук’ян Галкін — український кінознавець та кінокритик, викладач Національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого, виконавчий продюсер телеканалу UA: КУЛЬТУРА, головний редактор та співзасновник Інтернет-медіа «Moviegram», лектор освітніх заходів з питань кіно.

Тепер у мене пропозиція як сатирика. А сатира - це серйозна річ. Може, з-за туринського столу цих членів журі - одразу на передову. Скажімо, під Маріуполь, Харків, Херсон, Сєвєродонецьк, де воює моя внучка Ярина. Туди, у пекло, а не в голубу і світлу Італію, де ці члени журі накрили себе мокрим рядном у італійському Турині. Мені соромно, що вони українці. А якщо вони справді українці, то кому вони 14 травня 2022 року своїм «принциповим подвигом» прислужилися?! Чи не рашистам, оркам, загарбникам, щоб знищити й наш тил. А чи не влаштувати і їм щось аналагічне. Наприклад: Всеєвропейський бойкот їхніх імен, їхній виступів, їхніх появ на людях. Це буде справедливо. Може, тоді вони нас, українців, зрозуміють. Чи мертві сорому не ймуть!
 
Олег Чорногуз, письменник-сатирик, романіст

 

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити