Патріотизм або є, або його немає! Третього не дано!
Досить знаходити собі відмовки!
Що рашистська Московія ще повинна зробити, щоб переконати Вас, що користуватися мовою окупанта НЕБЕЗПЕЧНО для майбутнього України?!
Якщо ти патріот - переходь на Українську!
До цього закликає громадський діяч Анатолій Балюк і наводить актуальні думки Галини Пагутяк:
Якою мовою ми виховуємо?
Коли на початку 80-х я перевелась зі Львова до Київського університету і 1 вересня зайшла до аудиторії, то спочатку подумала, що заблукала. Дівчата розмовляли між собою російською. Я перепитала, чи це українські філологи. Вони. І в мене вирвалось: "То чому ви розмовляєте російською?" Дівчата витріщились на мене, а оскільки то були дівчата з провінції, то їм стало незручно. Принаймні, більше я від них російської не чула.
Столична інтелігенція виховувала своїх дітей шляхом найменшого спротиву. На вулиці розмовляй як хочеш, а вдома українською. Це в кращому випадку. На українську філологію йшли, щоб мати тепле місце у видавництвах. Так мені пояснила нова моя однокурсниця, коли я спитала її, що роблять ці панянки з вищих кіл на українській філології. Виявляється, люди думали про перспективи своїх дітей, хоча русифікація йшла, начебто, повним ходом. Режим уникав мовних конфліктів, хоча в мовній шизофренії була вже закладена міна, яка за умов дикого капіталізму спрацювала. Держава самоусунулась від культурної політики, і проросійські сили взяли реванш.
Наслідком цього реваншу став новий підхід до виховання підростаючого покоління: яка різниця, якою мовою розмовляти? Треба знати різні мови. Ця думка вперто насаджувалась два десятиліття як від проросійських сил,так і від європейських мрійників. Знову міна.
В результаті ми отримали війну, і навіть зараз не припинились балачки про мовну толерантність. Та немає ніяких російськомовних патріотів, патріотизм або є, або його немає. Допоможіть розплющити очі тим, кого влада і суспільство зробили заручниками мовного паралічу, коли одна людина воює за Україну, послуговуючись мовою ворога, а інша, послуговуючись виключно українською, ховається від мобілізації під жінчину спідницю. Звичайно, патріотом буде перша людина, а друга – нікчемою. Але це знову чергова міна.
Тепер уявіть, що війна закінчиться, патріотизм пригасне, і залишаться ті самі газети й телебачення російською мовою, почнуться знову балачки про братів. І політичні біженці з Росії стануть мріяти про «новий русскій мір». І розпочнеться черговий виток пекла для української мови. Що тоді казатимуть батьки, відправляючи дітей до школи?.. Що найкраще бути в питанні мови флюгером і прагматиком?
Анатолій Балюк, громадський діяч
Інф. із сторінки автора у FacebookКоментарі
