"Знов орда уклала меч під рясу, повела одурених в похід", - знаменитий письменник про хресну ходу

Добровольцям
Поки ниці жили тут на волі
І робили грошики в тилу,
Ти вмирав від болю там на полі
І вдихав в надії ковилу!
Ти чекав від нього допомоги,
Та вона, як правда, не прийшла.
Ти шукав з безвиході дорогу
Ну, а ниций - острів для бабла.
Ти чекав, що він від заробітків
Тобі берці за свої пришле.
Ти лягав під вибиті одвірки,
Аби вижить, бо ставало зле.
Зле від кривди і від тих розкошів,
Що ти бачив краєм край вікна
В телевізор, і стікали сльози
Заливали зір, бо це ж війна.
Ти начувся різних обіцянок,
Ти чекав на одяг і багнет.
Ти чекав, що він ось купить танки,
Або хоч споживаний намет.
Ні, брусків й бетону не підвозять,
В нього серце, наче той цемент...
Чом же так?! Солдати ж рідні просять:
Підсобіть хоч зараз, в цей момент.
І якби не смілі волонтери
І як би не їх патріотизм,
Московіт давно би вліз у двері
Й розстріляв, додавши – ти ж фашист!
Він, я ж бачу, ще не усвідомив:
Все краде і в гаманець кладе.
Бо втече, залишить рідних вдома,
Свою шкуру вовчу збереже.
Іменини відміча в Вероні,
Або в Ніцці замовля обід...
А десь там, на рідному пероні
Сльози рідних залишають слід.
Бо життя ж в столиці не вмирає,
А солдати в тих окопах мруть.
Тільки мати рідного згадає
Й проведе його в останню путь.
Скільки ж там, в офшорах тих ховатись
І тікать від Правди і від зла?
Чи не час піти й тобі в солдати
Ради миру, щастя і добра!
І віднести грошики, що вкрали
На той край, що зветься Рубікон,
Щоб оті, що наших там вбивали,
Не прийшли і до твоїх вікон!
Не врятує вас каплиця й тонни
Тих грошей, що вкрадені, проте
Ви б’єте в капличці тій поклони
І вже Бога в праведне звете!
Добровольцем він пішов в солдати,
Він як воїн і Вітчизни син.
Він готовий вже й життя віддати,
Аби тільки жив на світі Він.
Він - це твій народ тут споконвічний,
Він - це той, що Русь тут охрестив
І ввійшов в історію навічно,
Щоб не "русскій мір”, а щоб Він тут жив.
А москаль оббріхує й паскудить,
Все одно, бо ж Правда там, де суть:
Якщо ти живеш між нас, паскуда,
То живи, але тут не паскудь.
І не клич той "русскій мір” у хату,
В хату ту, де ти тепер живеш,
Бо як знов прийдуть з Кремля солдати,
То і ти, як ми тоді, помреш.
Ну, а ти, що ниций й аморальний
Думаєш сховатись тобі де?
Я ж скажу: закінчиш ти печально,
І страшний кінець на тебе жде.
І відплатиш ти по повній мірці
І за крав, й обдурював, манив.
Ти ж послав на той світ добровольців
А Його, признайсь, не захистив.
Ти не взув Його й не дав поїсти,
Чи напитись вдосталь хоч води!
Ти беріг свій гаманець м’ясистий -
Він беріг Вітчизну від орди!!!

Автор
Йдуть з Москви одурені каліки
Знов орда уклала меч під рясу,
Повела одурених в похід.
І мечем, озброївши ту масу,
Розділила навпіл наш нарід.
Йдуть з Москви одурені каліки,
Освятив похід цей патріарх...
Йдуть жінки, йдуть діти й чоловіки,
Щоб Вкраїну спопелить у прах.
"Русскій мір” у нас вже на порозі,
З "русскім міром” горе: так і знай!
Так було, і так воно і досі,
Цим походом знов неволять край,
Віддали вже Крим, а з ним і море,
У руїнах наш лежить Донбас...
"Русскій мір” несе страждання й горе
І це досі не навчило нас.
Цю війну вони зовуть "святою".
Ти повірив в це і знову в путь!
Ти ідеш хрестовою ходою
На святиню нашу йдеш - на Русь!
Поверни негайно ті хоругви,
Усвідом нарешті ти навік:
Московіт – ординець, а не друг нам,
Найстрашніший в світі чоловік.
Помінявши хрест на меч й під рясу...
Він зітре усіх нас в порошок!
Ти ж ідеш і йдеш до того часу,
Де до смерті залишився крок.
Запалає "русскій мір” гієнно,
Перетворить світ у вогневій,
І настане завтра день воєнний:
У руїнах, в смерті і в крові.
Чи ти досі, брате, не всвідомив,
Чи ти досі в мареві облуд,
Що вже завтра у твоєму домі
Московіт поселиться, мов блуд!
Забере, що є у тебе краще,
А хреста зміняє далебі
Завойовник - світове ледащо
Затанцює в тебе на горбі.
Хоч на сході вже давно палає,
Хоч на сході ллється денно кров,
Усвідом, якщо ти ще не знаєш,
Що несеш у світ його Содом!
Що несеш з хрестом і меч, і горе,
Що несеш в життя московську смерть:
Той лиш смертю смерть свою поборе
Хто прийде до тями хоч на чверть!
Як прийде й нарешті усвідомить,
Що його обдурено з Кремля,
То ж вже час вернутися додому,
Бо палає в вогнищі земля.
Захистити край свій рідний треба -
Не служить московському попу,
Бо згорить з землею й наше небо
І всі ми опинимось в гробу.
Поки ще орда не в тебе вдома,
Поки ще обдурює вона -
Зупиніться, браття, й усвідомте:
На порозі нашім вже війна!
Олег Чорногуз, письменник, поет,
для порталу "Воля народу"
Коментарі