На кожну краплю російської крові, пролиту за цю землю, приходиться відро крові українців
Цікава і складна історія цього терену української землі. Росіяни після завоювання Криму так перекривили всі історичні джерела та археологічні факти, що тепер важко установити справжні події, які мали місце в Криму в давні віки.
Але установити істину треба, бо саме від неї залежать відносини народів, що тепер живуть в Криму.

Відомо, що в Криму з незапам’ятних часів жили кіммерійці, таври, скіфи – це наші пращури. Археологи, які досліджували культуру Трипілля та Криму, приходять до висновків про спорідненість їхніх культур, що свідчить про спільне походження.
Багато іноземних мандрівників, послів та істориків і до Нової ери (християнської), і в перші століття нової ери називали весь Південь України (Крим і Північне Причорномор’я) Тавро-Скіфією. Це свідчить про поступовий перехід назви держави того народу від Таврії до Скіфії. Усі історичні джерела свідчать, що і після підкорення Криму татарами у 1475 році, українці складали більше 80% населення півострова.

За умовами Кучук-Кайнарджийського договору між Росією і Туреччиною у 1774 році Кримське ханство стало незалежним від Туреччини і з його території на вимогу Катерини ІІ було виселено всіх українців – більше 900 тисяч чоловік. Кримське ханство було приречене на економічне зубожіння. Адже татар тоді в Криму було трохи більше двохсот тисяч. Коли українців виселили, сади, виноградники, городи, лани, які належали їм, стали власністю татар, які до того землеробством не займалися. А після виселення їх із Криму в 1944 році наші землі дісталися переселеним туди росіянам. Так, за рахунок «братів», збагачувався російський народ.

До речі, українців із Криму виселяв найвідоміший російський полководець О.Суворов. Його прізвище походить від українського слова суворий, але добре, що цей кровожерливий майстер подавляти виступи народів проти поневолення Московською імперією, не був українцем. Навіть багатьох моїх пращурів тоді було виселено з Криму. Але після остаточного приєднання Криму його прийшлося знову заселяти українцями: цариця дозволила солдатам, які завоювали півострів, звільнитися зі служби і залишитися жити в Криму, якщо вони одружаться. Якщо врахувати, що солдат для Південної армії Росії набирали в Україні і, що дружин їм привезли з Полтавщини, треба визнати, що в Крим повернули українців. Але це були уже російськомовні українці, бо солдати були змосковщені зовсім.

Вдруге Москва у 1944 році почала звільняти Крим уже і від українців (депортовано 200 тисяч), і від татар (180 тисяч). На їхнє місце насильно переселяли угро-фінів з північних областей РФ, які не змогли жити в степовій зоні і переїхали на побережжя Криму. Економіка всього Криму занепала.
Стан всіх галузей народного господарства Криму у 1954 році, тобто і через десять років після війни, приголомшував, бо з післявоєнною розрухою переселені сюди росіяни навіть не починали боротися. Харчі, електроенергію, паливо сюди постачала Україна. То ж у 1954 Москва змушена була повернути Крим (до речі, півострів жодним боком не межує з теренами Російської федерації) Україні. Оскільки в Криму з прадавніх часів приблизно до 1960 року жило переважно українське населення, то у 1954 році Росія не «подарувала» Крим Україні (з якою його господарство було об’єднано тисячі років), як тепер підступно переконують суспільство російські шовіністи, а змушена була повернути.

Навіть Микита Хрущов у листопаді 1954 року визнав: «Ніхто стільки за Крим не пролив крові, як сини України. Крим по праву належить Україні». Це правда. Але ще більше, ніж крові, українці віддали Криму своєї праці. Тож і на цей раз українці швидко дали ладу рідній землі. Після повернення Криму Україні український народ не жалкував коштів на підняття економіки цього краю – побудували Каховський канал, яким забезпечили весь півострів водою не тільки для комунальних потреб а й для зрошування 300 тисяч гектарів сухих степів, провели кілька ліній електропередач, збудували мільйони квадратних метрів житла, сотні підприємств для переробки і збереження урожаю ланів, садів, городів тощо. Виробництво всіх видів сільськогосподарської продукції до 1960 року виросло у 30-50 разів! Це зробили українські селяни, робітники, інтелігенти.

Тоді Москва, яка завжди керувала еміграційними потоками в СРСР, на допомогу українцям почала спрямовувати в Крим росіян: учителів, бібліотекарів, шоферів, лікарів, санітарів, працівників санаторіїв, науковців, бухгалтерів, землемірів, партійних, профспілкових, комсомольських активістів, музикантів, масажисток, артистів, моряків, пенсіонерів зі всієї Росії. Їх після 1954 року приїхало в Крим понад 500 тисяч. Всі вони вимагали не тільки житла і їжі, а й заборони української мови в школах і повного зкацапщення діловодства і культури в Кримській області. Вони їхали з російських провінцій на нашу благодатну землю, щоб змосковщувати нас. Ось така підступна допомога російського народу «братньому» українському. Начебто українці самі не могли підрахувати свої здобутки і використати їх і. Уже тоді Москва задумала відібрати Крим в України і почала підготовку відповідного референдуму. Перший секретар Кримського обкому КПРС українець Кириченко був звільнений і його місце посів відвертий шовініст. Було звільнено також багатьох українців: керівників інститутів, підприємств, заводів, санаторіїв тощо. В українському Криму почалася нахабна антиукраїнська пропаганда. Але тоді Москва не встигла відірвати Крим від України, бо почався розпад Союзу і у Кремлі побоялися, що сваволя кримчан стане прикладом для багатьох справжніх автономій РФ, які захочуть стати незалежними і вийти зі складу Московської імперії.

Втретє після 1991 року Москва при допомозі нашої ВР та за сприяння президентів Кравчука і Кучми почала просто скуповувати за безцінь кримську землю, щоб продовжити змосковщувати та витісняти нас з Криму або тримати там українців як рабів. А щоб ми були покірливими, залишили свої війська і флот у Криму. Треба визнати, що президенти Кравчук і, особливо, Кучма, зрадили український народ, дозволивши Москві, відомій своєю кровожерливістю і підступністю, залишитися на нашій землі. Ніяких поділів Чорноморського флоту і переговорів про присутність на нашій землі, ворожих усьому світу москалів, не повинно було бути.   

Нагадаю всім, що під час Кримської війни 1854-1855 рр. Севастополь захищали солдати і матроси з України. Тільки офіцери були росіянами. У 1941-1942 рр. Севастополь захищали матроси-українці та українці – солдати Приморської армії, яку сюди евакували з Одеси. Звільняли Севастополь від німців теж українці. Отже на кожну краплю російської крові, пролиту за цю землю, приходиться відро крові українців. Тому москалі не мають ніяких прав ні на Крим, ні на Севастополь.

У Криму і тепер більшість мешканців складають українці. Але значна частина їх реєструвалася після народження як росіяни, щоб уникнути переслідувань російських шовіністів. У Москві завжди знали, що кадри вирішують все. Тому тримали в Україні близько трьох мільйонів сексотів КГБ і стукачів. З них формувалися виборчі комісії. Вони й забезпечували перемогу агентам Кремля на виборах. Тепер обрані за допомогою фальсифікації агенти виконують інструкції КГБ і розпалюють сепаратистські настрої в регіонах, де Москва підступно поселяла своїх пенсіонерів, КГБістів, військових. Тож приєднання до Росії вимагають сексоти, а не нормальні громадяни. КГБісти, хоч і не складають більшість населення в жодній області, але вони добре організовані і фінансовані Москвою, тому діють злагоджено і завжди готові до будь-яких провокацій. Вони не дають українській владі розповсюджувати в Криму і багатьох областях правдиву інформацію, вони не дають українським дітям учитися в українських школах, учити правдиву історію, розмовляти рідною мовою. Оскільки Москва не дає нам демократизувати життя в деяких областях, треба впровадити в них хоч на 1-2 роки управління ООН.  

Валентин Кожевніков, для "Волі народу"

Коментарі