Олег Чорногуз, письменник: ЯК ВИКОПАТИ ЯМУ!
Зрозуміло, не собі і навіть не своєму ближньому. Мається на увазі, як викопати яму в землі, яка вам дісталася у спадок чи в якомусь іншому випадку. І ви на тій землі хочете, звісно, виростити райський сад і ще й такий, якого ні в кого поблизу нема. Принаймні, у найближчого від вас сусіда.
Перед тим як викопати яму під саджанець, вам необхідно поїхати в науково-дослідний інститут по садівництву. Але те, що ви одразу помчите у згаданий науковий заклад, цього мало. Вам необхідно познайомитеся з директором цього унікального закладу. Принаймні, з провідним ученим у цій галузі. Якщо це вам вдасться, він вам обов’язково подарує свою наукову працю під ліричним заголовком: “Як вирощувати сад і доглядати за садом”. Окрім цього покаже саджанці і безкоштовно порадить, які найкращі сорти підійдуть саме для вашого регіону.
Але в жодній книзі, починаючи від усіх кандидатів наук і академіків ви несподівано виявите, що того чого шукали, нема в жодній із цих придбаних вами брошур і і наукових праць. А саме як: ”Як викопати яму?” Конкретної відповіді ви ніде не знаходите.
Отож, не маючи ніякого науково ступеня, я все ж сподіваюся: після цієї ретельно вивченої на практиці своєї праці зможу заповнити цю прогалину продавленими вченими. Якщо вам на практиці знадобиться, я виставлю її на конкурс як кращу роботу з правильного викопування ям. Щоби більше заінтригувати населення, у заголовку не обов’язково вказувати “Як краще викопати яму ... в саду”... Ось це “в саду” ні в якому випадку не слід виносити на обкладинку вашого наукового дослідження. Без цих двох слів ваша книжка набуває більш інтригуючого змісту, і є сподівання, що вашу книжку придбають й інші фахівці. Зокрема, політики і політологи.
Але давайте поближче до... ями. Я маю на увазі не ваш вік і не вашу пенсію.
Я маю на увазі, що ви ще повний сил, енергії і зовсім не вірите в те, що життя раптово колись може закінчитися і все, навіть розкоші, рахунки і яхти, виявиться, що все до...тієї ж ями. Тільки дещо з іншою назвою.
Отож, ми виходимо на територію майбутнього саду. Що окрім себе і, зрозуміло, лопати слід брати у майбутній сад? Для необізнаних і тих, хто ні разу у своєму житті не копав яму і не народився в сім’ї хлібороба-селянина інструкцію подаю в деталях.
Окрім лопати, сапи, віника, совка беріть ще й сокиру. Це на той випадок, якщо раптом там, де ви задумали викопати яму, виявиться коріння старої сосни чи столітнього дуба. Якщо на місці майбутньої ями безпосередньо дізнаєтеся, або від сусідів (якщо такі є) чи з якихось інших наукових джерел, що тут справді колись ріс дуб, який зустрічався з графом Розумовським і під яким лежав філософ Григорій Сковорода, то прихопіть із собою ще й лома. Лом вам знадобиться для підважування дубового коріння і полегшеної вирубки цієї гадючої сув’язі. Через хвилин двадцять-тридцять, як ви тільки вкопаєтеся в глибину сантиметрів 10-15 і перші краплі (не дощу), а вашого поту впадуть у чорнозем, ви переконаєтеся, що для того, щоб викопати яму, потрібно й справді чимало навиків.
Окрім сокири, лопати, лома, ви маєте взяти з собою до ями (в розумінні покласти і поставити і постелити, недалеко від ями) сапу, відро, стару ковдру, рушника, рукавички, рулетку. Після того, як ваші світлі лайкові черевики стануть схожі на чорнозем ями центрального регіону України, ви зрозумієте, що ще не все зроблено вами. Потрібно парадні черевики поміняти на чуні, якщо такі є у вас, або принаймні на старі шкарбани, які ви стоптали ще минулого року.
Озброївшись усім цим і щоб науково перейти до правильного викопування ями, Ви необхідно (можна із за початкової вами ями за допомогою й мобільного телефону) зателефонувати своєму знайомому директору, чи хоча б його секретарці і запитати, чи вона не знає, на яку глибину викопувати яму для молодого дворічного саджанця. Якщо вона вам скаже, що це якраз не входить в її функціональні обов’язки, то попросіть її, хай з’єднає вас із науковим секретарем науково-дослідного інституту. Той раптом візьме трубку і після розмови з вами, несподівано для себе виявить, що незважаючи на його титанічний труд, він у своєму останньому академічному дослідженні нічого не сказав про яму, але з практики свого покійного батька він запам’ятав, що яму треба копати на глибину (мінімум) 60 сантиметрів і в діаметрі до двох метрів. Якщо ґрунт не пісок, то можна діаметр зменшити на половину. Щоправда, він забув сказати про максимум, то я від себе додам. Копайте (не передзвонюючи, і не відривайте від наукових праць учених) у свій зріст.
Отут, саме тут, вам і знадобиться рулетка, якою ви вимірюєте глибину ями до горизонту. Виявляється, ви заглибилися тільки до половини мінімуму. Тобто на 30 сантиметрів, а сил уже нема. Болить спина, кряжі, болять руки, тремтять коліна і піт пре з тебе так, ніби десь в районі лобових віддушин відкрилися шлюзи і запрацював пітоспад.
У цьому випадку вам знадобиться ще й рушник. Його бажано тримати за поясом трусів чи шортів (у чому ви вже там одягнені), бо все це називається “у вас під рукою”. У вас під рукою має бути все – від лопати до лома. Ви витираєте своє сократівське чоло і відчуваєте, що ноги підкошуються і вже самі просяться ближче до ями. Отут ви згадуєте і старе-старе рядно, бо помічаєте, що ви в парадному костюмі і з краваткою від шиї до грудей. Костюм, краватку, сорочку, штани - ви всю цю світську атрибутику скидаєте на найближчий кущ, біжите в дім і приносите стару ковдру чи, скажімо, просвіченого міллю ліжника. Цю ряднину ви розстеляєте біля ями, ноги опускаєте в яму, сідаєте на ряднину і після цього обов’язково одягаєте рукавички, бо попереду найцікавіше.
По-перше, присівши, ви раптом відчуваєте, що життя під цим небом прекрасне і вже ні про що, окрім ями, не потрібно думати. Окрім того, ви тепер замислюєтеся, як узяти штурмом тих ще тридцять сантиметрів у глибину і розширити разом зі своїм світоглядом і діаметр ями.
Трішки відпочивши, ви розставляєте ноги на широчінь плеч і берете в руки сокиру. Сокира в цьому випадку призначена для того, щоб розрубувати коріння, якого в цій ямі стільки, як на вашій стелі у кутку павутиння. Ви розумієте, що до цього всього потрібний ще й віник і та штука, яку підставляє жінка під віник, коли прибирає сміття. Біжите за віником. Опечатка. Пересуваєтесь за віником і тією лопаточкою, яку ви забули, як же її звати. Нагадаю –совок. Але не плутайте її глибокий зміст з чимось іншим і хай той совок у вас не викликає у цей важливий і відповідальний момент ніяких асоціацій. Всі думки ви маєте зосереджувати виключно на ямі і її глибині. Може трапитися так, що ваша дорога і люба дружина, побачивши, що ви берете в руки віник і совок, цілком серйозно захоче вам допомогти і запитає:
- Ти часом не збираєшся віником підмітати яму? Давай я тобі допоможу.
Ви не сприймайте це за іронією, а тим більше за сарказм. Вона справді, побачивши ваше розчервоніле обличчя, щиро захоче вам допомогти. Та ви ж лицар і скажете:
- Дякую я вже сам,- і не сміливо додасте: якось справлюсь.
А даремно, бо виявиться, що той совок до ями зовсім не підходить за своєю анатомію будови. У нього крайні виступи загострі, і намагаючись землю з ями вибрати тим совком, ви переконуєтесь, що він своїми гострими виступами то впирається в стінки ями, то в прокляте вами коріння. Краще в цьому випадку, звичайно, столова ложка з овальними сторонами. Але оскільки вона замала і землю вона може вибирати в грамах, то найкраще взяти дерев’яного ополоника.
Можна сказати, остаточно озброївшись, ви знову підходите до дорогої вам ями, яка народжується у таких муках. Сідаєте на стару ряднину. Одягаєте рукавички. Не брати ж вам голими руками старе і брудне коріння. Після цього хапаєте сокиру. Намагаєтеся влучити в ту змію, як ви називаєте тепер корінь сосни чи дуба, який „з головою” входить у землю і під ударами сокири ще й пружинить і вискакує з-під землі зовсім неушкодженим. Ви відкладаєте сокиру набік і починаєте мислити як Архімед у ванній чи Ньютон під яблунею. Ви думаєте, що ще принести: електропилку чи секатора. Але останньому, секатору, корінь не піддається і навіть у зуби (не ваші) не влазить. І тут раптом щось там падає вам на голову, і думка сама по собі в голові вистрілює: потрібна дровеняка, яку слід підкласти під корінь і після цього уже той корінь лупати, як ту скалу.
Коли нарешті вами майже все зроблено і ви збираєтесь посадити, нарешті, той саджанець, то виявиться, що в тому ґрунті, який ви так наполегливо довбали за допомогою лома, сокири, лопати, вигрібали ще й сапою і шухлею, совком, ополоником, виявилося, що в тому ґрунті, який ви розсипали по всьому майбутньому саду, море тих обрубків коріння, жил пирію і ще якоїсь гидоти, яку ви не знаєте як по–науковому вона називається. Тепер ви знову одягаєте рукавички, кажете самокритично самі собі: ”Ну й дурень. Це ж тепер ще раз робити майже ту саму роботу, хоч і в полегшеному вигляді” і ви біжите за ...відрами. Стаєте на тим, викинутим з ями ґрунтом знаком питання (а спина вже не слухається: не згинається і не розгинається) і вибираєте: в одне відро коріння дуба (сосни, ялини, що уже там до вашої ями росло), у другий - камінчики. В цей час підходить ваш сусіда, дивиться на ваш садівничий труд і каже:
- Одразу видно, що ви не із селян. Яму у рукавичках копаєте. Кожен камінчик до камінчика. Корінь до кореня. Мабуть, клумба буде. А з коріння можна зробити щось на зразок язичеських богів чи берегиню для дружини. Викласти пірамідкою у центрі саду. Оригінально.
Ви хочете підняти голову, але вона у вас дуже важка. Чи то від роздумів, чи то він перегинання спини.
- На плечах, - пояснюєте ви сусіду. - Голова легше тримається, аніж в повітрі.
Сусід відповідає:
- Я думаю.
А ви йому:
- А що тут думати? Спробуйте викопати яму, і ви пересвідчитися, що я таки маю на плечах голову.
Після цього ви заходити в дім. Миєте руки антисептичним милом, тоді падаєте в крісло і притуляєтеся із солодкою втомою в душі до спинки дивану. Дружина ставить перед вами графинчик, щось із закуски.
Ви піднімаєте чарку і відчуваєте, наскільки вона легша від сокири, а особливо від лома. „Мабуть, в геометричній прогресії”, мислите тепер уже на дивані, а не біля ями, ви. У цей час сусіда також бере чарку і якось, у порівнянні з вами, важко каже:
- Я на вас тільки глянув, одразу здогадувався, що ви не з простого роду.
Ви про всяк випадок мовчите. А він веде своєї:
- Але, чесно признаюся, я знав, що ви аристократ, але що з такого древнього роду, одразу не здогадався.
Ви мовчки дивитися йому в очі. А ваші очі ще й досі піт заливає, і ви не можете побачити, чи сусіда з вас сміється, чи серйозно вірить, що ви таки з роду древніх київських князів. Не випадково ж народилися у селі Княжичі. А той, сусіда, начебто ями у вашому житті й не було, веде своєї:
- Беру гріх на душу... Тільки після того, як я побачив, як ви викопуєте яму, я одразу про все здогадався. Так давайте за ваших славних предків.. Не цокаємося... За вашу милу дружину, якій пощастило за вас вийти заміж ...Цокаємося... Ну, і по третій. За любов до... Путіна. Як на мене, то ваша яма півтора метра в діаметрі і 60 сантиметрів у глибину, як по ньому шита. Туди б ще йому кондиціонер і музику. На довгограючій платівці...То ж за це й вип’ємо!
Ви додаєте:
- За це - із задоволенням. Для нього я ще б одну вирив. Ось тільки піт зітру з лиця. У мене, як ви бачили, досвід уже є. Вирив би навіть без рукавичок.
- Але з ломом, - додав сусіда.
- З ломом, - погодилися ви і після цього, повні солодкої втоми, йдете до ліжка і, засинаючи, кажете: „Життя неймовірно прекрасне. З ями ти бачиш і небо, і сонце, і навіть майбутній сад”. Як добре, що я вирив ту яму. І як добре, що не для себе, не для сусіда, а для райського саду і, мрійливо засинаючи, ви тільки тепер запам’ятовуєте сни. Сон урочий, рожевий, а над вами білі хмаринки на тлі безкінечно голубого неба. Ви сидите в ямі і дивитися на всю цю красу, не витираючи навіть поту з чола і розмовляєте прямо з ями із самим Господом Богом, а він стоїть на білій пухнастій хмарині-перині, тримає в руках рожеву лопату і щось вам розповідає такою Божественною мовою, схожою на українську, що навіть ви все розумієте, хоч у побуті нею ніколи не користувалися.
Я ж, завершуючи свою титанічну працю, на закінчення скромно скажу: детально вивчивши проблему „Як правильно викопати яму?” вважаю, що вона заслуговує на докторську дисертацію. Але скажу самокритично: за розміром і кількістю знаків, її глибиною, аналізом і за стилем викладеного матеріалу, мені можна без зайвих дискусій виписувати на вченій раді диплом кандидата технічних наук і нікому за це не червоніти. Я в цьому глибоко переконаний. Бо перед тим, як викопувати яму, я чимало прочитав наукової літератури і в жодній із науково-академічних праць навіть епізодично не згадується ця всенародна проблема „Як викопати яму?” Ні в одній із них не торкається проблематики лайкових черевиків, рукавичок, як і згадки про стару ряднину, чуні, сокиру, сапу, совок, віник, столову ложку, а тим більше - про лом. Навіть у підтексті.
Олег Чорногуз, письменник
для порталу
Воля народуКоментарі
