Анатолій Ковальчук: Українська інтелігенція повинна згуртуватися і взяти на себе відповідальність за долю країни
Завжди у державах інтелігенція є передовою частиною суспільства, яка позитивно і помітно впливає на його розвиток. Не рідко на інтелігенцію сиплються образи типу “гнила”, іноді починаються переслідування і навіть “зачистка”, як зараз у Росії.
Можна покласти провину на інтелігенцію за те, що вона жодного разу не стала вирішальною силою в суспільстві,
у боротьбі за розум людей поступалася перед грубою силою авантюристів, шахраїв, бандитів і інших відвертих злочинців.
Якщо у минулі напівдикі віки ця поступливість була виправданою через можливу загрозу таких же напівдиких ворогів, то зараз, у пору індустріально-інформаційної цивілізації, вона вже неприпустима.
Навіть за своїх поразок інтелігенція у минулому все ж не відступалася від основної мети – виховувати і вчити людей, прищеплювати їх навики і світогляд цивілізації. Вона все ж залишалася на чолі прогресу, грала немалу роль в управлінні суспільством. Залишилося небагато: добитися того, щоб ця роль стала і тепер основоположною, й інтелігенція перестала бути обслуговуючим персоналом, щоб свої знання, здібності і досвід використала для утвердження в країнах справжнього народовладдя.
Найсприятливіші умови для цього з’являються в Україні, де існуюча влада, починаючи від проголошення незалежності, дискредитувала себе відвертим грабіжництвом народних багатств, корупцією, постійною націленістю на знищення назріваючих позитивних тенденцій у розвитку суспільства. Це не сприяло зміцненню держави, яка щонайменше двічі падала під натиском протестів, і давала нові мотивації на її оновлення. Але це щораз повторювалося. З тими ж гріхами та пороками, про які широко сповіщає наша та зарубіжна преса.
Усе це повинно застерегти інтелігенцію не наступати вкотре на ті ж “граблі”, спонукати до активізації позиції, до серйозного впливу на суспільно-політичну та інші сфери життя в державі.
Постає питання, яким чином досягати цього? Звичайно, починаючи не з чистого листка. Світова історія, в тому числі й українська має багато прикладів опору злочинній владі, та й саме призначення інтелігенції сіяти добре і вічне вже напрацювало немалий досвід гуманітарного опору. В цих традиціях і необхідно розпочинати активну діяльність сучасній українській інтелігенції. Основною метою для цього він ставить консолідацію. А механізмом зміни системи має бути не революція, яка нищить майже все, в тому числі й визначені нею гуманні цілі, не еволюція, результатів якої (та ще й за опору консервативних сил) можна й не діждатися, а мирний і взаємоузгоджений рух до утвердження і процвітання української нації на принципах політичної і економічої рівності всіх членів суспільства. Навряд чи це суперечить останньому з бідняків, який мріє вибратися із нужди, і навіть першому з олігархів, який аж ніяк не хоче протиставити себе народові і викликати його масове збурення. Дійти їм згоди і взаєморозуміння – сьогоднішнє завдання інтелігенції. Звичайно, надалі можливі й інші способи розв’язання проблем, які в процесі консолідації можуть виникати, але і їх вирішення з’являтиметься в ході розвитку цих процесів. Але обов’язково – консолідаційне.
Вагомим рушієм до консолідації є народження нових територіальних громад (на відміну від уявних нинішніх, що існують хіба що десь на папері), готових узяти на себе право і відповідальність за частку національного багатства на своїх територіях, налагодити дійсно народне управління власністю і господарювання. Цим процесом повинна опікуватися наша українська інтелігенція. Вона і лише вона здатна спрямувати його у вірне русло, не дати згаснути народній ініціативі, не впасти в інтерес шахраїв та властолюбців. І щоб розвивався, міцнів цей рух, потрібна консолідація у самій інтелігенції.
Анатолій Ковальчук, журналіст, політолог,
для порталу "Воля народу"
Коментарі
