Наталя Дзюбенко-Мейс, письменниця: "Росія ніколи не розвивала свою національність як таку. Російська ідентичність з’явилася після імперської ідентичності"
Допоки Росія черпатиме свої історичні корені з Києва, вона буде претендувати не лише на культурну спадщину України, але й на українську землю. Жоден народ не пережив стільки нещасть, як Україна, але вона вижила, зберегла мову, культуру, має вершинні зразки світової культури, зокрема, твори Тараса Шевченка, – і це запорука нашого безсмертя.
"З часу появи «Кобзаря» Тараса Шевченка Україна була приречена на незалежність", – казав Джеймс Мейс. Він вважав, що «Кобзар» – це таємна зброя України. Поки у нашій генетичній пам’яті закладені рядки творів Шевченка, цього потужного енергетичного послання крізь віки, – з Україною нічого не можна вдіяти.
Про це під час зустрічі у Львівській політехніці сказала відома українська журналістка і письменниця Наталія Дзюбенко-Мейс, дружина легендарного дослідника Голодомору в Україні 1932-33-х років, американця з українською душею та індіанським корінням Джеймса Мейса. Зустріч організував Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка».
Наталія Дзюбенко-Мейс розповіла, що Джеймс Мейс приїжджав часто до Львова, тут в нього були і є друзі. Одного разу біля пам’ятника Шевченку у Львові він почув спів кобзаря, якого попросив заспівати пісню «За байраком байрак», а потім ще і ще повторювати. Джеймс Мейс був закоханий в українську пісню. Він, американець, самотужки вивчивши українську мову, не розумів, чому самі українці соромляться своєї мови.
Наталія Дзюбенко-Мейс зазначила, що не приїхала агітувати за те, щоб якась вулиця носила ім’я Джеймса Мейса. Вона навела приклад, як одну з київських шкіл хотіли назвати ім’ям Джеймса Мейса. «Після низки зустрічей з вчителями та учнями все виглядало добре. Але як тільки ця новина облетіла ЗМІ, почалася на вчителів та школярів шалена атака. І вони відступили. Це було за часів Януковича», – розповіла вона.
За словами Наталії Дзюбенко-Мейс, питання Голодомору у викладі Джеймса Мейса – це центральний пункт сучасної української історії, нашого майбутнього. «Наскільки ми можемо озирнутися назад, настільки ми можемо передбачити і своє майбутнє. Тому дуже важливо розібратися в причинах і наслідках Голодомору, в тому, чому трапилася така величезна катастрофа, таке жахливе народовбивство в центрі Європи. Це не питання нашого жалю, нашої скорботи і плачів – це набагато глибше. Від нас вимагається потужна, інтелектуальна праця над цією тематикою», – сказала вона.
Письменниця поділилася деякими фактами з біографії Джеймса Мейса. Будучи студентом, він вперше почув від свого викладача про те, що в центрі Європи з голоду померли тисячі осіб, і не повірив, вирішивши самому розібратися в цьому питанні. Він першу книжку про голод в Україні прочитав зі словником за місяць, другу – за тиждень, третю – за два дні. Потім він читав україністику, серйозно досліджував Голодомор. А коли почав на цю тему спілкуватися зі своїми західними колегами, то зрозумів, що перед ним – стіна, і пробити її неможливо. В західному світі панувала російстика, України там не було. Проімперські російські сили домінували в гуманітарній науці в Європі, в тому числі, у США. І політики не хотіли чути про якусь там Україну.
Підняти на світовий рівень питання Голодомору було практично дуже важко, а то й зовсім неможливо. Українська діаспора працювала десятиліттями на цю тему, але вона варилася у власному соку, її ніхто не чув, і ніхто не довіряв. Потрібен був саме неупереджений вчений зі світовим ім’ям, який би поглянув на це питання відсторонено. І ним став Джеймс Мейс, який сказав, що наші мертві вибрали його.
Він єдиний на Заході захистив дисертацію на тему України. Згодом почав працювати з Робертом Конквестом, який був дуже популярний на Заході як автор книги «Великий терор». Джеймс Мейс вже на той час нагромадив велетенську кількість матеріалів з питань Голодомору в Україні і віддав усі свої напрацювання цьому досліднику. Тому у появі книги «Жнива скорботи» Роберта Конквеста є великий внесок і Джеймса Мейса, який потім став директором комісії Конгресу США з вивчення Голодомору в Україні. Він написав у рапорті, що це геноцид: штучний голод був спрямований проти України як держави і українців як нації. Згодом почалося гоніння вже новітньої імперії на цю проблематику. Тільки виникало ім’я Джеймса Мейса, як одразу реагували певні інформаційні служби, які казали, що Джеймс Мейс міфотворець, їхня «коронна» фраза: «все билі несчастнимі», що в його текстах багато контроверсійного тощо.
Наталія Дзюбенко-Мейс переконана, що навіть тепер після її виступу у Львові розпочнеться новий етап шельмування Джеймса Мейса. Бо визнати його правоту, його висновки – означає визнати провину Росії за масове народовбивство в Україні. Так, голод в Радянському Союзі був, але найбільше там, де проживали саме українці. Джеймс Мейс казав, що цей голод був найбільш масовий, який носив характер зброї масового знищення. Він говорив, що нам неминуче треба добитися визнання Голодомору актом геноциду. Він бачив, як розвивається політика Росії щодо України, він попереджав, що буде кров, неминуча агресія.
Джеймс Мейс писав, що потрібні справжні реформи, а неї імітація, пропонував провести адміністративну реформу. Він також говорив про своєрідність російського менталітету і пояснював, що справа в історії, генетичній пам’яті. Росія ніколи не розвивала свою національність як таку. Російська ідентичність з’явилася після імперської ідентичності. Поки Росія буде витягати свої історичні корені з Києва, вона буде претендувати не лише на культурну спадщину України, але й на українську землю. Жоден народ не пережив стільки нещасть, як Україна. Але вона вижила, зберегла мову, культуру, вершинні зразки світової культури, зокрема, твори Тараса Шевченка, – і це запорука нашого безсмертя. «З часу появи «Кобзаря» Шевченка Україна була приречена на незалежність», – казав Джеймс Мейс. Він вважав, що «Кобзар» – це таємна зброя України. Поки у нашій генетичній пам’яті закладені рядки творів Шевченка, цього потужного енергетичного послання крізь віки, – з Україною нічого не можна вдіяти.
Нагадаємо, під час зустрічі з Наталією Дзюбенко-Мейс Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» звернувся з листом до міського голови Львова з
ініціативою про перейменування однієї з вулиць міста Львова на вулицю імені Джеймса Мейса.
Довідка:
Наталія Дзюбенко-Мейс – письменниця, поетеса, дружина Джеймса Мейса. Член НСПУ (1989, всеукраїнської літературної премії ім. О. Гончара (2000). Закінчила Львівський університет(1975). Працювала кореспондентом, старшим редактором видавництва «Каменяр» (Львів, 1982–83), «Радянський письменник» (1983–89), зав. відділу історії України у газеті. «Голос України» (Київ, 1989–2002).
Редактор, упорядниця, одна з авторів документальної книги «Голод 33» (К., 2003). Авторка збірок поезії «Притча про зорю» (Л., 1984), «Перепливти ріку» (1987), «Білі громи» (1999), «День холодного сонця» (2008), історичного роману «Андрій Первозванний» (1999; усі – Київ). Вірші Наталії Дзюбенко-Мейс сповнені біблійними сюжетами, історичними ремінісценціями (зокрема, на тему Голодомору), оптимістичним поглядом у майбутнє. Читайте більше тут: h
Інф.: zik.uaКоментарі
