НАРОДНА БУВАЛЬЩИНА
(притча)
У “запеклій” битві за Крим відвоювали “скіфське золото”, а втратили цілий материк - український Крим. Виграш по-українські.
                                                       Автор
Помочився у ставок москаль,
Посковзнувся і упав у воду,
Щоб не йти додому в таку даль,
Попросився до хохла в господу.

Той, як водиться у нас, його зігрів,
Сухий одяг дав і різних два чоботи,
А москаль в додаток попросив
Лапті висушить, якщо хохол не проти.

Той дозволив й грубку запалив
І гостинно запросив до столу.
Москаль випив, салом закусив
І приліг, упавши аж додолу.

На світанку, виспавшись, москаль
Протер очі, на ногах - лиш клапті.
І йому подумалось, як жаль,
Що в ставку втопив свої він лапті.

Захотів москаль до берега піти,
Взять граблі й залізти знов у воду,
І як слід там дно перегребти,
Щоб знайти ті лапті – символ роду.

Перед цим хазяїна гука:
- Слиш, хахол, а лапті гдє мої жє?
- Он, кацап, - стиснув той кулака, -
 Сушатся, смотрі, вон там, повише.

- Раз мої (ти сам, хохол, сказав!) -
То це значить, братєц, й моя хата.
Я й забув, що ти у мене вкрав.
Ну, а красти - гріх, як і брехати.

І москаль ту хату прихопив,
І привів туди жону і свору
І усім поклявся, щоб так жив:
Все його - від хати до комори.

І кацап загріб ставок й підвал,
Вигнав українця за пороги,
Як ведеться, й матом обіклав…
Все забрав. Та ще й шматок дороги.

Українець бідний у суди -
Захотілось відсудить сервіза...
Де не був, ходив туди-сюди,
Хоч в Гаагу, але де ж та віза?!

Все ж якось Європі доповів,
Як в свій дім кацапа він впускав,
Їсти дав і одяг просушив,
Гість прокинувся і все собі забрав.

Що ж, хай буде так, та де той мій сервіз
Із княжої доби, що від Олега князя?
Ще й колісниця - мій престижний віз!
Усе прибрав отой кацап-зараза.

І голландський суд постановив:
Власнику отой сервіз віддати,
А престижний віз, що віз князів,
Залишити в спокої, і хату.

Щоб таких паскудств більш не було,
Хоч умри, а не дружи з кацапом -
Засміє ж бо все твоє село,
Ще й загубиш землю - станеш рабом.

От на цім бувальщина й уся...
Чи вона не схожа чимсь на нині,
Коли править всяка «сябасня»?
І від того горе Україні!

Олег Чорногуз, письменник, поет,
для порталу "Воля народу"

Коментарі