Семен Глузман: Нам сьогодні потрібна не модернізація Конституції, а наш генерал Де Голль
Україна - далеко не правова держава. І нам, убогим пострадянським, сьогодні потрібна не модернізація Конституції, а наш генерал Де Голль. На тлі Греції ми виглядаємо цілком пристойно. Оскільки не кусаємо за руку тих, хто нас годує. Більше того, ми вміємо щиро дякувати. На цьому наша відмінність від Греції, по суті, закінчується.
Як і греки, ми ліниві, не хочемо змінювати свій солодкий корупційний життєвий уклад. Насправді нас цілком влаштовує і стан справ у нашій народній освіті, і наше екзотичне медичне обслуговування, і постійна липка брехня наших великих і малих начальників. Нас влаштовує все, крім одного: ми хочемо грошей. Не заробити (ті, хто хоче і вміє заробити, залишають Україну), а отримати. У будь-якій валюті, краще в доларах або євро, але можемо з апетитом спожити монгольські тугрики або російські рублі.
Ми захоплено сперечаємося про конституційні новації, хоча вже сьогодні знаємо: всі наші великі і малі начальники будуть управляти нами по-старому, тобто за традицією, що йде з часів СРСР, і згідно з нижчим у правовій системі відомчим нормативним актом. Ну, а пишатися своєю черговою Конституцією ми будемо один день у році.
Ми готуємо себе до того, що лікувати нас будуть лікарі, які працюють в системі приватизованих лікарень і поліклінік, та ще й контрольовані якимись незрозумілими поки "страховиками". Але ми категорично не хочемо пам'ятати, що знання у цих лікарів будуть, як і раніше, визначати їх тьмяні і не читаючі сучасну спеціальну літературу викладачі. Що численні наші профільні Академії, що мають цілком пристойне бюджетне фінансування, не мають ніякого відношення до справжньої академічної та прикладної науці. Зате у нас як і раніше існує життєлюб ВАК, в суто косметичних цілях перейменована в ДАК!
Ми - багата країна. Дуже багата. Добра сотня мільярдерів - свідчення її багатства. І ще - про нашу непереборну, дратуючу навколишні народи волову терпимість. На жаль, наша нова Конституція (поки в проекті) - ще одні яскраві шати на абсолютно голого короля. Говорячи сучасною мовою, віртуальні шати. Із жахом і гіркотою дивлюся на екран, на міркуючих про віртуальні шати полемістів, на професорів права, звичних бридко мовчати в періоди відвертої наруги держави над правом (згадаймо, хоча б, недавні люстраційні новації).
Страшні слова, але я їх вимовлю. Ми - далеко не правова держава. І нам, убогим пострадянським, сьогодні потрібна не модернізація Конституції. Нам потрібен генерал Де Голль. Розумний, жорсткий, рішучий і чесний Президент. Який не думає про популізм і про своє політичне майбутнє. Та, схильний до авторитаризму кризовий менеджер. Чуєте, Петро Олексійович? Знаю, знаю, ви - не Де Голль. І зовсім не через нестачу конституційних повноважень. Попросту ви - не Де Голль. Шкода, а ми б прийняли і підтримали такого Президента. Зараз, у цей нескінченно триваючий перехідний період.
Сита, енергійна, демократична Франція відторгнула свого кризового менеджера, свого рятівника. Така доля найкращих кризових менеджерів, успішних і чесних. Вони не думають про піар, про популізм. Сита, енергійна, демократична Німеччина не любила свого менеджера-рятівника Аденауера. Сита, енергійна, демократична Великобританія відсторонила від державного керма Маргарет Тетчер.
На жаль, Петро Олексійович, ви - не Де Голль.
Семен Глузман, психіатр, правозахисник, громадський діяч
Інф.: nv.uaКоментарі
