Відомий український письменник Олег Чорногуз звернувся до влади з приводу ситуації з анексією Криму Росією
В. о. Президента України
О. Турчинову
Прем’єр-міністрові України
А. Яценюку
ЛИСТ – ЗВЕРНЕННЯ
Народний депутат України Ірина Геращенко: “Навіть якби ми почали співати русские частушки перед відкриттям ВР щодня, це б не переконало житєлєй Сєвастополя (і мешканців Кремля – це вже від автора Листа–Звернення) в ”небєндеровстві”
Сім років тому, в книзі “Діти колонії”(2007), я детально й поетапно розписав операцію захоплення України, яка трапилася в ці березневі дні 2014 року. Був передбачений і Кримський альянс. Я тоді просив Господа Бога не стати мені чорним пророком. Але, виявилося, я помилився. Москва залишилась вірна своїй ординській ментальності – ментальності вічного завойовника.
Сьогодні чуючи, як, деякі народні депутати і новопризначений глава українського уряду, вискакуючи з власних трусів, стають на ті ж самі граблі: запобігають перед сепаратистськими молодчиками, показуючи які ми, українці, мовляв, м’які, демократичні, лояльні, поступливі і, здається, чи то беззубі, чи то боязливі. Ми вже авансом стаємо перед агресором на коліна, які тремтять. Московіти поважають сміливих, мужніх і твердий кулак. Заявами, закликами, дипломатичними умовляннями орду не запиниш. Вони цих європейських цінностей просто не розуміють і з усього цього цинічно сміються. Так, що не придумуйте, що Путін не адекватний чи божевільний. Це його абсолютно нормальний стан. Стан войовничого ординця, який чітко визначає кордони своєї імперії: там, де російська мова, де московська церква там його територія. І цим усе сказано.
Дорогі мої урядовці, чи ви зовсім не знаєте московської ментальності? Чи ви й надалі освідчуватиметеся у черговій “братній любові” перед відвертим агресором - окупантом, грабіжником, для якого нема нічого святого в цьому світі. Для якого будь- який підписаний ним папірець, за пророчим передбаченням Бісмарка, коштує вартості того папірця. Невже ви не розумієте, що чим вище і вище агресор залізатиме вам на шию, тим швидше сяде вам на вашу і нашу голову, і саме з тієї висоти, зроблить те, що роблять навіть двоглаві орли, коли їм нема часу й на мить приземлитися.
Невже мало російськомовним в Україні 10-ї статті нашої Конституції, де сказано все про мови нацменшин, а про російську чомусь особливо. Невже цього мало?
Невже ви досі не усвідомили, що за всі роки нашої незалежності московськими агентами (зокрема, КПУ і партією Регіонів - у своїй більшості) систематично і цілеспрямовано знищувалась українська мова, українська культура, самосвідомість, національна гордість, історична пам’ять, проводилася безжальна і руйнівна інформаційна війна на нашій українській території, як і нині. Поетапно Україна йшла до повної русифікації, котра вилилась у Закон, написаний агентами Кремля про регіональні мови і підтриманий партією Регіонів і комуністів. Чи ми ще досі сумніваємося, що саме руйнівна стратегія Кремля привела до першого етапу - здачі Криму. Завтра наступний етап - здача південно-східних областей України, а може й взяття Києва.
За 23 роки відновленої незалежності України Москва переконалася (принаймні їй так здалося), що українське населення після її агресивної і безцеремонної політики повністю деградувало. Тепер українців можна брати голими руками, як вважав і Янукович. Він запевняв Путіна, що йому достатнього кількох батальйонів “Беркуту”, щоб розігнати натовп, поки він летітиме до “Піднебесної” з обов’язковою посадкою і доповіддю своєму сюзерену у Кремлі. Але перший і другий помилилися. Вони програли. Український народ виявився незламним, гордим, мужнім і в генетичній пам’яті прокинувся його козацький дух нескореності. Путін залишився сам на сам зі своєю розгубленістю, Янукович - зі втечою.
Чому ж ви тепер, шановні, зайнявши найвищі крісла в державі, нині продовжуєте мовну політику Януковича, Путіна, Ківалова-Колісниченка, якщо на порядку денному стоять більш важливі державні проблеми і питання - це не втратити державу взагалі. Не перетворити її в черговий раз у Московську колонію.
Яка ж найголовніше з причин вашого запобігання перед агресором, нерішучість, вичікувальна позиція? Ви, що хочете переконатися, що в найближчі місяці московський чобіт вас турне з ваших крісел, як сьогодні вибиває в південних і східних областях прокурорів, працівників СБУ, міліції і голів обласних адміністрації? Скільки можна гратися у філологічні ігри, коли в повітрі запахло порохом. Невже ви не розумієте, що Москві знайти принцип казус беллі (привід для війни - ОЧ) раз плюнути. І цей принцип не сьогодні-завтра спрацює. Кремль завтра цей „привід” знайде і він так само розповсюдиться по всій Україні, як Кримська пошесть, що одурманила і бомбувала велику частину населення Кримського півострова.
Головне для Кремля - це привід. А студент Гаврило Принцип (убивство австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда і його дружини - ОЧ) в такій ситуації завжди знайдеться.
То може, вже пора кінчати з цим „дипломатичними” запобіганнями і освідченнями перед агресором, безцеремонним нахабою, окупантом, фашистом, новоявленим Адольфом Гітлером ХХІ сторіччя? Він уже б’є не тільки у вухо за українське слово в Криму, ще не утвердившись на півострові, а й в обличчя, незважаючи, що досі ще користується нашою пенсією, нашою зарплатою, нашою водою, нашою електроенергією й іншими благими. В тому числі і мовними, які йому належала на півострові в демократичній країні. Належали саме росіянам, а не українцям, які не мали такого права на свою мову, на свою свободу в незалежній державі на цьому клаптику української землі.
Якщо вже Путін заявляє світові, що ми не законно вийшли з Союзу, то варто нагадати йому, що Росія незаконно є спадкоємницею СРСР, не є одним із фундаторів ООН, оскільки не була ніколи в ООН представлена і не мала державних символів і посад, гімну Росії, міністра закордонних справ Росії тощо. То звідси Росія не може бути і в Раді Безпеки ООН, якщо вона не є членом ООН. Може, б цим зайнятися в.о. президента і новопризначеному керівнику уряду. А ще хотілося нагадати „великим філологам”, що в тому ж 1954 році, як компенсація від Української республіки відірвано Москвою рівно стільки квадратних кілометрів землі, скільки має півострів: це Слобожанщина (нинішня Білгородська область чомусь у складі РФ), Стародубський полк (Брянська область) останнього гетьмана Івана Скоропадського, столиця Радянської України за часів Миколи Скрипника – Таганрог, Азовське море, яке повністю належало Україні, і частина Чорноземної зони. Чому про це мовчить міністерство закордонних справ України на різних брифінгах, саммітах, перемовинах, на телебачення. Що регіональні мови – це знову найголовніше, що є в нашій державі? Може, вже зараз настав час і пора твердо говорити мовою гордого і незламного українця з агресором . Може, варто говорити, про те, що наші кордони непорушні.
Може, варто говорити, що ми перейдемо в землянки, якщо окупант перейде до військових дій і не здамо й квадратного метра окупанту, як здавали тисячами кілометрів раніше. Може, говоритимемо, що під окупантом земля горітиме, що кожен дім, кожна хата стане фортецею, а кожний ліс і перелісок, гора і підгір’я перетвориться в схрони і криївки.
Якщо вже говорити про мови, про газети, про книжки, то тільки з позиції дипломатії на адресу Російської Федерації: де у них та друга державна мова, де в них та українська книжка, де в них та українська церква, де в них ті українські телеканали на такі ж їхні мільйони українців еРеФ?
Може, час нагадати, що в Україні 76 відсотків українців, 16 відсотків росіян, решта національні меншини. Може, й іншим нацменшинам потрібні ті ж самі права, що й росіянам в Україні. Чому ми самі вивищуємо їх перед українцями, білорусами, татарами, євреями, поляками? Це що вище раса? Чи це ще один „богом вибраний народ”? В яке ви становище ставите самі себе, урядовці? Принизливе. Ви хоч над цим думали?
Вас зневажають, вас обзивають, з вами не збираються сісти за ніяких стіл перемовин, а ви принижуєтесь, принижуєтесь, принижуєтесь. Може, досить? Може, кожному з нас пора виконувати функціональні обов’язки: міліції і працівникам СБУ виявляти сепаратистів, арештовувати, прокуратурі „благословляти” такі заходи, а судам виносити справедливі рішення відповідно до українських законів. Може, час підняти голову, а не по - рабські опускати її? Може, час?
ОЛЕГ ЧОРНОГУЗ, письменник, громадський діяч
Коментарі
