9 листопада на Банковій пройшла акція "Вимагаємо особливого статусу для української мови". Захід приурочили до Дня української писемності та мови
"Руйнування мови – основи національної культури –
Це вже не просто вина, а злочин держави перед народом!"
(А.Мокренко)
Активісти вимагали від Петра Порошенка захисту та підтримки української мови.
Громадянський рух «Відсіч» та активісти цілого ряду громадських організацій: «Просвіти», «Соловецького Братства», УПА, ОУНу КУНу, НРУ та Української партії 9 листопада провели під Адміністрацією Президента театралізовану акцію, учасниками якої стали, зокрема, найбільші росієфікатори України з минулого — Сталін, Катерина ІІ та інші. Неподалік робочого офісу першої особи держави п’ятеро російських історичних персонажів: Петро Валуєв, Катерина ІІ, Петро І, Анна Іоанівна та Йосип Сталін розповіли присутнім про свої досягнення у знищенні української мови.
Активісти зауважили, що хоч ці постаті вже давно у минулому, їхня справа живе і сьогодні. При чому персонаж "Сталін" слушно зауважив, що президент Порошенко "йде правильним шляхом в справі язикової політики!". Демократичне чи, вірніше космополітичне, зросійщення України триває і набирає обертів! І робить це на догоду Москві не якийсь там одіозний Табачник, а нібито «своя» післяреволюційна влада! Нам же необхідно почати відроджувати українську мову, тим паче в умовах війни з Росією. Нині це — питання національної безпеки та виживання українців як нації.
Серед вимог, які озвучили протестувальники — запровадити квоти для української мови на телебаченні та радіо; обов’язкове українське озвучення фільмів; забезпечити фінансування (або звільнення від податків) україномовної книжки та кіно; зобов’язати періодичні видання друкувати половину накладу українською; звільняти чиновників, які ігнорують державну мову; скасувати ганебний закон Ківалова-Колесніченка та інші.
Нова влада не тільки не виправила шкідництва попередників — вона взагалі нічого не зробила для захисту й підтримки державної української мови. За даними Всеукраїнського перепису, 68% громадян вважають українську мову рідною. Але нині на телебаченні лише 28% україномовного контенту, на радіо — менше 5% україномовних пісень, на книжковому ринку — лише близько 15% україномовних книжок, а на розкладках з пресою серед сотень видань — лише одиниці є україномовними.
Окрім того, українську мову дедалі частіше ігнорують чиновники. Зокрема, міністр Арсен Аваков навіть почав судитися, аби не знати українську й не говорити нею на роботі.
Азарова, Могильова та інших міністрів часів Януковича, мабуть, аж корчить від заздрощів — адже вони не могли собі дозволити такої зневаги до українців та українського законодавства.
Ми маємо змусити владу захистити й підтримати мову, адже із власного досвіду знаємо — без тиску народу влада нічого не робитиме!
Нам кажуть, буцімто мова не на часі або взагалі не має значення, але це — нікчемна брехня!
Мова — це наша безпека. Саме штучний поділ українців на україномовних і російськомовних, спричинений тривалим зросійщенням, Росія використала для нападу на Україну й загарбала найбільш зросійщені українські території.
Згідно з дослідженням Київського міжнародного інституту соціології, україномовні громадяни у 2,5 раза менш вразливі до впливу російської пропаганди, ніж російськомовні. За даними соціологічної групи «Рейтинг», серед україномовних підтримка Незалежності України та визнання Голодомору геноцидом — удвічі більша, а ностальгія за СРСР — удвічі менша, ніж серед російськомовних. Натомість, менше половини російськомовних українців підтримують Незалежність і визнають Голодомор геноцидом. І навіть двомовні громадяни та ті, які говорять суржиком, пересічно мають більш проросійські погляди, ніж суто україномовні.
Цілком очевидно, що із втратою мови українці втрачають українську ідентичність і стають легкою здобиччю «русского міра».
Мова — це наш добробут. Щороку Україна витрачає сотні й сотні мільйонів доларів на російські фільми, серіали, книжки тощо. Російські серіали та попсу крутять на ТБ та радіо, у транспорті та в публічних закладах, а розкручені таким чином російські «зірки» вивозять з України валізи грошей. Українські гривні йдуть на розвиток російської «культури», яку Росія використовує як зброю для поширення «русского міра». Українські режисери, актори, сценаристи, музиканти, філологи або не мають роботи, або змушені за копійки виконувати чорну роботу, створюючи російськомовний продукт, замість того, щоб вкладати свій талант і майстерність в українську культуру. Пригнічене становище української мови та домінування в багатьох сферах суспільного життя російської призводить до того, що великі світові бізнес-корпорації підпорядковують свої українські філії російським. Вивчення української мови стає непривабливим для чужоземних студентів, бізнесменів і туристів. Україна часто розглядається ними як частина «русского міра», російськомовна країна з вторинною культурою. Так Україна втрачає мільярди доларів інвестицій. Ми маємо це припинити!
Громадянський рух «Відсіч» та активісти інших громадських організацій, що брали участь у вищезгаданій акції протесту направили в адміністрацію Президента звернення, текст якого наводимо нижче.
Звернення Громадянського руху «Відсіч» до Президента України
щодо потреби захисту та підтримки української мови
Шановний пане Президенте!
Минуло понад двадцять місяців з часу перемоги Майдану та майже півтора року з моменту обрання Вас Президентом України. Як відомо, однією з передумов Майдану були протести громадськості проти ухвалення антиукраїнського закону Ківалова-Колесніченка. Однією з вимог Майдану було скасувати цей закон та розпочати відновлення вжитку української мови в усіх сферах суспільного життя. Майданівські політичні сили обіцяли захистити мову. Суспільство чекало цього від нової влади й від Вас особисто.
Але нова влада не тільки не виправила шкідництва попередників — вона взагалі нічого не зробила на підтримку мови! В Україні, де за даними Всеукраїнського перепису 68% громадян вважають українську мову рідною, нині на телебаченні лише 28% україномовного контенту, на радіо — менше 5% україномовних пісень, на книжковому ринку — лише близько 15% україномовних книжок, а на розкладках з пресою серед сотень видань — лише одиниці є україномовними. Це дані громадських моніторингів — адже держава таких моніторингів чомусь не проводить або не афішує. Державну українську мову дедалі частіше ігнорують чиновники. Зокрема, міністр Аваков навіть надумав судитися, аби не знати й не говорити українською на роботі! Азарова, Могильова та інших міністрів часів Януковича, мабуть, аж корчить від заздрощів — адже вони не могли собі дозволити такої зневаги до українців та українського законодавства.
Українська влада не може не знати, що мова є надважливим фактором безпеки. Саме штучний поділ українців на україномовних і російськомовних, спричинений тривалою русифікацією, Росія використала для нападу на Україну й загарбала найбільш зрусифіковані українські території. За даними соціологів, україномовні громадяни у 2,5 раза менш вразливі до впливу російської пропаганди, ніж російськомовні; серед україномовних підтримка Незалежності України та визнання Голодомору геноцидом — удвічі більша, а ностальгія за СРСР — удвічі менша, ніж серед російськомовних. Натомість менше половини російськомовних українців підтримують Незалежність і визнають Голодомор геноцидом. І навіть двомовні громадяни й ті, які говорять суржиком, пересічно мають більш проросійські погляди, ніж суто україномовні. Цілком очевидно, що із втратою мови українці втрачають українську ідентичність і стають легкою здобиччю «русского міра». Тож підтримка української мови є обов’язком влади. На жаль, складається враження, що українська влада цього просто не хоче розуміти.
Ми, громадські активісти, вкотре вимагаємо вжити заходів на підтримку державної української мови! Оскільки наше минулорічне звернення актуальне й досі, сьогодні ми звертаємося до Вас майже з тими самими, тільки дещо вдосконаленими й конкретизованими вимогами, а саме:
1. Запровадити квоти для української мови в теле- та радіоефірі. Очевидно, що частка української мови на ТБ та радіо має бути не меншою, ніж частка громадян, що вважають українську мову рідною, тобто не меншою за 67,5%. Але зважаючи на виняткове значення української мови для державної безпеки, а також зважаючи на тривалі утиски української мови, що подекуди призвели до її зникнення з ужитку, мінімальна частка української мови в телерадіоефірі має становити щонайменше 75% — для будь-якого вмісту, окрім музичного. Частка україномовної музики на ТБ та радіо має становити 50% від усієї музики зі словами. Музику без тексту при обчисленні квоти не слід враховувати. Такий підхід дозволить музичним телеканалам і радіостанціям транслювати пісні й іншими мовами, а також необмежено транслювати інструментальну музику (що актуально для каналів і радіостанцій, які спеціалізуються на цьому).
2. Задля розвитку української кіно- й телеіндустрії потрібно запровадити квоту на український продукт у кінопрокаті та в телеефірі на рівні 50%. Цю квоту можна запроваджувати поступово, щороку збільшуючи її. Певна річ, українським продуктом можна вважати тільки україномовний продукт, вироблений в Україні або у співпраці з іншими країнами, окрім країни-агресорки Росії. Зазначені квоти (п. 1 та п. 2) потрібно обчислювати не за добу, а за кожну чверть доби — щоб український україномовний контент транслювали не лише для годиться — вночі, як тепер, а й удень.
3. Теле-, радіо- та кінопродукцію з Росії слід повністю заборонити, зробивши винятки лише для визначних творів мистецтва (кінематографічного, музичного тощо), які отримали нагороди на поважних міжнародних фестивалях чи конкурсах, і тільки за умови, якщо вони не містять пропаганди та в їх створенні не брали участі особи, котрі підтримали путінську політику щодо України або відзначилися іншими антиукраїнськими заявами чи діями. Торік, поруч із повною забороною російського контенту ми припускали як варіант заборону лише контенту, що містить російську пропаганду. Але ухвалений Верховною Радою закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України» містить чимало дірок, через які російська пропаганда й далі безперешкодно потрапляє в український інформаційний простір. Крім того, цей закон нахабно ігнорують як телеканали, так і владні органи, котрі мали б пильнувати за його дотриманням. Отже, українська влада продемонструвала цілковиту неспроможність відфільтрувати шкідливий контент країни-агресорки й захистити від нього українських громадян. Тому необхідна повна заборона!
4. Запровадити обов’язкове українське озвучення або дублювання фільмів, мультфільмів, серіалів.
5. Уся реклама в Україні має бути україномовною. Під час обчислення квот на ТБ та радіо (п. 1) частка реклами не має враховуватися, бо реклама не є корисним контентом.
6. Слід скасувати або мінімізувати податки для україномовних видавництв та викорінити корупційні схеми у сфері закупівлі книжок для навчальних закладів і бібліотек. Завдяки зниженню податкового тиску українська книжка має стати якіснішою та значно дешевшою за закордонні. Держава має здійснювати підтримку перекладу українською мовою найважливіших закордонних видань, особливо наукових.
6. Кожне періодичне друковане видання, що виходить в Україні накладом понад 10000 примірників, треба зобов’язати мати україномовну версію з таким самим накладом.
7. Кожну фірму, що провадить бізнес в Україні та має свій сайт і сторінки в соціальних мережах, треба зобов’язати вести їх українською та надавати українській мові преференції у налаштуваннях. Крім того, співробітники таких фірм мають надавати послуги українською. А також маркування усієї продукції, що продається в Україні, має бути українською мовою.
8. Усім виробникам україномовної продукції слід надати значні податкові преференції та всебічну підтримку. Окрім книговидавництва це також кіно, музика, театр, преса, телебачення та радіо, IT-індустрія тощо. Держава має також сприяти популяризації та безперешкодному потраплянню україномовного продукту до споживача.
9. Українська освіта має стати по-справжньому, а не номінально україномовною на всіх рівнях. Працівники освіти мають проходити атестацію щодо знання української мови та використовувати її на роботі.
10. Держава має ініціювати та фінансувати ґрунтовні наукові дослідження української мови та мовної ситуації в Україні, вчасно виявляти та запобігати небезпечним для української мови тенденціям. Уповноважені державою мовознавчі інституції мають здійснювати мовне планування, дбати про збереження автентичної лексики та про створення й запровадження нових термінів тощо. Також при Президентові слід створити громадську комісію, яка б займалася вивченням мовної ситуації та вносила б пропозиції з питань підтримки та розвитку української мови.
11. Усі державні чиновники мають складати іспит з української мови. Усіх чиновників, які не знають або ігнорують державну українську мову, треба негайно звільняти.
12. Антиукраїнський закон Ківалова-Колесніченка «Про засади державної мовної політики» має бути скасований. Закон про мови в Українській РСР, що діяв до ухвалення закону Ківалова-Колесніченка, також безповоротно морально застарів. Україна потребує сучасного мовного законодавства, яке б забезпечувало належне місце та захист українській мові, а також мовам усіх національних меншин за принципом: українська — державна, решта — рівні у своїх правах.
Пане Президенте, це далеко не вичерпний перелік заходів на підтримку української мови, яких уже другий рік чекає від Вас українське суспільство. Поки українська влада зволікає з підтримкою української мови, російська влада активно використовує мовний чинник як інструмент політичного тиску та експансії. Під впливом Росії та проросійської п’ятої колони, чимало сфер суспільного життя в Україні дедалі більше русифікуються. І що більше Україна зросійщуватиметься, то менший вплив у ній матиме українська влада, а натомість більший вплив матиме влада російська. Втративши мову, українці втратять державність і зникнуть як нація. Це не відбудеться миттєво, але майбутні незворотні наслідки може спричинити нинішня Ваша пасивність. Закликаємо і вимагаємо негайно розпочати запровадження адекватної мовної політики та забезпечити реальну підтримку української мови. Українське громадянське суспільство чекає дій, а не чергових декларативних заяв.
Георгій Лук’янчукКоментарі
