Ідуть жінки, печаллю опромінені, Химерним містом… Містом без дітей
МІСТО БЕЗ ДІТЕЙ
Ще й досі в сни приходить це видіння:
Квітучий парк у заростях алтей,
Ідуть жінки, печаллю опромінені,
Химерним містом… Містом без дітей.
Я дочок там ще довго не побачу…
У душу впікся той холодний страх.
Ось знову чую: пальчиком дитячим,
Весняний дощик стука по дахах.
Я поспішала знову на роботу,
Збиралась з духом, бралися до справ.
А всі оті невидимі пустоти,
Хто як умів, у собі закривав.
І гойдалки порожні так скрипіли…
І ніби в чорно-білому кіно,
Жінки стояли, із устами білими,
У безкінечній черзі за вином…
Наталя Дзюбенко-Мейс, поетеса
Інф. із сторінки поетеси на FacebookКоментарі
