Російські ЗМІ розповіли, як патріарх Кирило став мільярдером
У 1990-і роки нинішній глава РПЦ, а тоді голова Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського Патріархату (ВЗЦЗ МП) митрополит Смоленський і Калінінградський Кирило «завоював становище і сколотив статки», що дозволили йому «в кінці кінців зайняти патріарший престол». До вступу на цей престол особистий статок Кирила оцінювалося деякими експертами в 4 млрд доларів.
Одним із джерел отримання доходів став «сигаретний бізнес». У 1993 році за участю Московської патріархії виникла фінансово-торгова група «Ніка», віце-президентом якої став протоієрей Володимир Верига - комерційний директор ВЗЦЗ МП, яким керував митрополит Кирило.

Продовжуємо публікацію звернень Ради Оборони і Допомоги Українцям Українського Конґресового Комітету Америки (РОДУ УККА) до громадян України в Україні та за кордоном у рамках акції «Голоси патріотичних українців», яка проводиться з метою забезпечення чесних виборів в український парламент.
Публікуємо нижче черговий лист УККА до співвітчизників:
Лист 20
 Ми мало в це вірили. Однак, десь у глибині таки жевріла надія, що людське візьме гору, що має щось у душі святе цей чоловік. А саме - голова Верховної Ради України Володимир Литвин. Сподівань з огляду на українські політичні реалії було мало, однак, ми все одно, як то мовиться, без надії сподівалися.

Брати Борис та Гліб, молодші сини князя Володимира Святославича, котрі трагічно загинули 1015 року під час міжусобної боротьби за великокнязівський престол, — перші святі, канонізовані давньоруською церквою.
Вони є визнані як чудотворці й молільники перед Богом «за землю Руську», «за нові люде християнські».
Це є істотним, що невдовзі по їхній загибелі, ще до офіційної канонізації, вшанування Бориса та Гліба поширилось серед усіх верств народу. До їхньої могили в містечку Вишгороді, неподалік Києва, йшли на поклоніння ті, хто бажав зцілення та чуда.

Портал Воля народу з 6 серпня розпочав проведення Інтернет-опитування в режимі он-лайн щодо підтримки партій-учасників виборів у Верховну Раду України.

Оскільки в основі демократії лежить воля народу, відкрите дослідження громадської думки має велике значення як для учасників виборчих перегонів, так і для самих виборців.

Запрошуємо всіх відвідувачів порталу взяти активну участь у цьому опитуванні (див. праву колонку), яке триватиме до виборів. 

Мельниченко сидить у найбільшій в’язниці Неаполя 
Екс-майор Державної охорони України Микола Мельниченко перебуває в найбільшій в’язниці Неаполя (Італія) - Поджореале, у нього немає адвоката і права на відвідування й телефонні дзвінки.
Колишній майор Держохорони Микола Мельниченко сидить у найбільшій в'язниці Неаполя — Поджореале.
За словами поліцейських аеропорту, в якому Мельниченка затримали після прибуття з Вашингтона, екс-майора не просто затримано, а заарештовано.

Зробимо революцію?
Те, що відбувається сьогодні в Україні, виходить за рамки логіки і нормального, здорового глузду. Коли щось подібне коїлося в середині 20 століття у країнах третього світу, тоді тих, хто в цих країнах правив, називали диктаторами. Сьогодні вони вже відповідають за свої дії перед судом. Багато хто з них стоять однією ногою в могилі, а все одно змушені вислуховувати звинувачення за геноцид, що творили з народом.
В Україні ж нині розгул злочинності, мафіозності й бандитизму. Бандити лютують як на вулицях, так і виявляють свою сутність, сидячи в кабінетах, прикрившись або міліційною формою і погонами, або чиновницькою "корочкою", або - депутатським мандатом.
Вони живуть у іншому світі, що суттєво відрізняється від світу реального, в якому 80% населення - жебраки. І владу це влаштовує. Їй потрібні жебраки й залякані, які будуть із собачою відданістю отримувати соціальні картки й ходити в нібито соціальні магазини. Такі індивіди навіть не усвідомлюють, що влада їх принижує і перетворює на бидло.

"Кожем'якін, Турчинов, Яценюк думають, що Бога за бороду схопили" 
У чому слабкість нинішньої опозиції? На це питання в "Газеті по-українськи" відповідає екс-міністр закордонних справ України Володимир Огризко.
«У тому, що не є опозицією, як такою. Треба пропонувати альтернативу владі, а не повторювати її ганебні принципи існування. Допоки так відбуватиметься, опозиції не довірятимуть.
Людям набридла неправда, ця політична візантійщина, яка, здається, ніяк не може закінчитися. Що ми маємо у підсумку? Наші громадяни не бачать суттєвої різниці між владою і опозицією. Цивілізований політичний клас не формується. Програє все суспільство. Опозиції треба ставати справжньою, а не показною».