Тільки за період з 2007 року по червень 2009 року компанія "Арт-Майстер" отримала 126,2 мільйона гривень роялті, ТОВ "3-Т" - 79 мільйонів гривень. Але з'ясувалося, що розробка програмних продуктів для ведення реєстрів знаходилась у межах 16-24 мільйонів гривень, у той час як Держінформ'юст щороку витрачав у 4 рази більше коштів на авторські відрахування.
Початок жовтня став справжнім катаклізмом для 18-ти державних реєстрів, які існують в Україні: з 1 жовтня робота усіх баз даних була заблокована, й лише кілька днів поспіль їх функціонування почали відновлювати.
Міністерство юстиції, намагаючись уникнути великого суспільного резонансу, списало колапс на технічні проблеми та збої.
Але якщо причина блокування реєстрів була настільки очевидною, чому розслідування цієї історії все ж таки передано правоохоронним органам, а Генпрокуратура вже відкрила кримінальне провадження?
І чому міністр юстиції Олена Лукаш особисто заявила, що відповідальність за цю ситуацію на себе має взяти Інформаційний центр Міністерства юстиції - саме від нього залежить функціонування реєстрів, у роботі якого аудит, що був ініційований два місяці тому, виявив близько 20 порушень та ймовірність несанкціонованого доступу до баз даних?
Справа у тому, що історія навколо реєстрів має надзвичайно "великий" хвіст, який тягнеться ще з 1997 року. Саме ця дата стала відправним моментом створення Держінформ’юсту, що мав зайнятися створенням і технологічним забезпеченням систем єдиних і державних реєстрів.
Тим не менш замість розвитку інфраструктури ця організація створила схему, яка виявилась чудовим механізмом для викачування грошей з державного бюджету.
Це не голослівна заява: у розпорядженні "РЕ" є завізований силовими міністерствами та Кабінетом міністрів цілий пакет документів, який стосується діяльності Держінформ’юсту та доводить озвучену вище тезу.
І хоча ці документи датовані ще 2009 роком, інформація, яка у них міститься, багато в чому пояснює скандал навколо реєстрів, що стався менше місяця тому.
Взагалі, діяльність створеного Міністерством юстиції підприємства на перший погляд довгі роки видавалась цілком законною. Ще на початку своєї діяльності Держінформ’юст провів необхідні тендери та уклав договори з двома компаніями "Арт-Майстер" та "3-Т".
Про походження цих структур ніхто не знав, але умови співробітництва між Держінформ’юстом та компаніями були доволі незвичними. Вищезгадані структури отримали не тільки право на розробку програмного та технічного забезпечення функціонування реєстрів, але, що саме головне, безстрокову угоду на використання авторських прав на ці реєстри.
Якщо говорити простіше - фактично, приватні структури сконцентрували у своїх руках повний доступ до конфіденційних даних: починаючи з угод з купівлі-продажу нерухомості, та закінчуючи інформацією юридичних та фізичних-осіб підприємців, судових рішень, обтяжень рухомого майна та багато інших.
До того ж, Держінформюст платив за використання реєстрів величезні роялті. Наприклад, тільки у 2010-2013 роках їх розмір склав більше ніж 1,1 мільярда гривень. Тому, цілком логічно, що діяльністю Держінформюсту, "Арт-Майстра" та "3-Т" врешті-решт зацікавилися. Одною з таких осіб став Ігор Калєтник, який у 2009 році займав посаду голови Комітету Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.
Він розіслав низку запитів до різних відомств, вимагаючи привернути увагу до цієї "не зовсім святої трійці".
Найбільш стислі висновки на ці запити дали Кабінет міністрів та Генеральна прокуратура. На їх думку, наявних даних недостатньо, щоб висувати якісь обвинувачення та притягувати компанії до відповідальності, та необхідно провести додаткові експертизи.
Коментарі
