Валентин Лученко: Сонний ринок
Український книжковий ринок можна охарактеризувати дуже коротко: це – Великий Сонько. На ньому вкрай мало серйозних національних гуртовиків, кількість та розгалуженість роздрібних мереж можна назвати національною ганьбою. Якщо читачі з провінційних містечок їздять двічі на рік до Львова та Києва на великі книжкові ярмарки аби купити книги, то про що можна говорити.
Продаж книг через Інтернет поки що також не набув рис цивілізованої масової торгівлі. Але найслабкішою ланкою нашого книжкового ринку є брак професійних (у бізнесовому значенні слова) видавців. Достатньо кілька разів побувати на так званих книжкових виставках, щоб зрозуміти, що це не бізнесові заходи. Книжкову виставку в Україні можна назвати ярмарком марнославства, балаганом ліліпутів, тусовкою для письменників та видавців-аматорів, але не місцем зустрічі ділових людей, метою діяльності яких є заробляння грошей на потенційно привабливому ринку.
Разом з тим аналіз діяльності кількох спеціалізованих видавництв, метою існування яких з самого початку була висока прибутковість та екстраполяція даних книжкового ринку Російської Федерації показує, що:
• по-перше, високі наклади на ринку масової україномовної книги можливі (мається на увазі сто тисяч екземплярів і більше);
• по-друге, правильна організація видавничого бізнесу унеможливлює збитковість будь-яких видань, навіть вузькофахових монографій чи поетичних збірок;
• по-третє, об’єм книжкового ринку України потенційно становить трішки більше одного мільярду доларів США, який може стати реальністю, якщо підійти до його формування хоча би так, як це зробили росіяни.
Ви можете запитати мене звідки такі цифри. Охоче вам відповім. За офіційними даними експертів книжкового ринку РФ об’єм книжкового ринку тільки в Росії в 2013 році становив близько 2,7 мільярдів доларів США. Враховуючи те, що росіяни експортували книги, як мінімум на 400 мільйонів доларів, в Україна та Білорусь, то об’єм виробленої книжкової продукції російськими книговидавцями становить більше трьох мільярдів доларів.
Враховуючи демографічні фактори, які необхідно враховувати при аналізі ринку методом екстраполяції, Україна потенційно володіє книжковим ринком, обсягом у один мільярд доларів США. Ринок масової україномовної книги на першому етапі його формування може сягнути 500 000 000 доларів США. Чому формування? Бо він знаходиться в зародковому стані. Такі його складові, як кулінарні книги, книги з домоводства, садівництва, городництва, езотерики, популярної психології, науково-популярної літератури практично відсутні на ринку. Їх місце міцно утримується книгами, виданими в Росії. Враховуючи те, що ми після закінчення гарячої фази війни з РФ перейдемо до тривалого періоду холодної війни, включно з торговою війною на ринку інтелектуальної продукції, наші читачі матимуть невдоволений попит саме на книги, вищеназваних категорій. Висновки, так би мовити, робіть самі…
Стосовно ринку масової художньої книги, то тут також ми програємо росіянам. У них той ринок давно уже створений за кліше американського ринку. Там присутні всі складові: високі наклади, письменницькі бренди, пристойні авторські гонорари, екранізації. Ми пасемо задніх. Високі наклади бувають спорадичними, професійних авторів, які би погодилися працювати за умови низьких гонорарів обмаль. Видавці не ведуть системної роботи по завоюванню ринку масової художньої книги. Навіть коли їм таланить з автором та темою, нечесна гра видавця з автором зводить нанівець перспективи тиражування успіху. Різати курей, які несуться, наші горе видавці-аматори навчилися досконало. Достеменно знаю випадок з однією авторинею українського бестселеру, чия книга вже тричі додруковувалася з огляду на несамовитий, як для України попит. Вона ще й досі не отримала гонорару за перший наклад. Скажіть, будь-ласка, є у неї мотивація мати справу з українськими видавцями? Крім таких ганебних випадків непорядного поводження з авторами, наші видавці також успішно продукують міфи про складність роботи з україномовною книгою, про малий на неї попити, про малі наклади та дорожнечу виробництва. Власне, знайома картина: дефіцит професійності та професіоналізму компенсується емоційними балачками, які потім стають стереотипами. Це одна з причин чому серйозні інвестори не йдуть на книжковий ринок.
Другою причиною є мала компетенція інвесторів щодо можливостей, які потенційно несе в собі ринок україномовної масової книги. Третьою я би назвав відсутність експертного середовища, яке би могло проконсультувати потенційного інвестора. Скажімо, коли інвестор хоче витратити зайві 200000 $ на відкриття чергового ресторану в місті Києві, який скоріше всього помре через дев’ять місяців, він може хоча би проконсультуватися з експертами в ресторанному бізнесі. В нашому випадку все набагато складніше.
Разом з тим, все назагал не так уже печально. Для того, аби заробити на ринку масової україномовної книги, все уже є. Є достатній загал професійних фахівців:
• літературних редакторів,
• технічних редакторів,
• дизайнерів,
• художників-ілюстраторів,
• верстальників,
• коректорів.
По правді кажучи, маємо мало ефективних керівників, але їх дефіцит можна заповнити фахівцями, які мають добрий вишкіл в царині проектного менеджменту. Саме такі фахівці, на мою думку, найліпше підходять на роль керівників видавництв. Також маємо дуже мало маркетологів у видавничій галузі. Але це також не біда. Гарний маркетолог швидко міняє спеціалізацію. Питання автури, попри висловлюваний песимізм, на мій погляд, також не є аж надто гострим. Автори у нас потенційно є в тій кількості, аби ринок масової україномовної літератури почав розвиватися. З авторами просто ніхто системно не працює.
Залишилося небагато. Показати інвесторам, де заховані їх майбутні прибутки. Пам’ятаймо на новому ринку виграє той, хто приходить першим. Вершки знімають прудкіші…
Валентин Лученко,
поет, письменник, для «Волі народу»
Сайт автора: luchenko.comКоментарі
