Заклали "вішньовий сад" Чехова, а "садок вишневий" Шевченка забули
Такий заголовок зумовлений тим, що подія, до речі, дуже приємна, відбулася у дні, коли Україна готується широко відзначити 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка. А остільки все відбувалося у вкрай русифікованій Одесі, то про цю дату навіть і згадки не було. Міськрада нарекла подію "акцією з відродження чеховського "вішньового сада".

А причетні до неї члени міської топонімічної комісії, директор департаменту культури Одеської міськради Тетяна Маркова, члени Всесвітнього клубу одеситів та керівництво Літературного музею, діючи всупереч уподобанням самого Антона Чехова, постаралися, щоб в українських вишень навіть духу не було українського. Тож це була типова проросійська шовіністична акція, хоч і не така масова, як горезвісні "руські марші".

Ось як це було. Опівдні 22 листопада чиновники мерії посадили на перехресті вулиці Торгової і бульвару Жванецького два вишневих саджанці.

Поруч вони встановили табличку з написом (регіональною, тобто російською мовою): «На цьому місці на початку ХХ століття знаходився сад О.В.Васильєвої, історія продажу якого лягла в основу задуму п’єси А.П.Чехова «Вишневий сад». Ідею цю місцеві краєзнавці виношували більше семи літ. Один з них - завідуючий музеєм Паустовського Віктор Глушаков, який узяв участь в акції, розповів, що графиня Ольга Васильєва вирішила продати свій сад, щоб отримані кошти вкласти у створення протитуберкульозного санаторію. Вона познайомилася й потоваришувала з Чеховим у Ніцці, де перекладала на англійську мову його оповідання. Її розповідь про сад так схвилювала Чехова, що він у 1901-у році спеціально відвідав Одесу й побував на цьому місці. «Нині ми лише означили цю місцину, - зазначила Тетяна Маркова, - Вона стане ще однією визначною пам’яткою міста, яку щодня відвідуватимуть приїжджі». А до 220-ої річниці заснування Одеси, яка відзначатиметься у 2014-у році, тут висадять ще кілька дерев і  встановлять гранітний пам’ятний знак, пообіцяла чиновниця.

Усе це було б дуже добре, аби українофобська влада Одеси, яка після відставки мера Олексія Костусєва ніскілечки не змінилася, не використовувала цей новий туристичний об’єкт для пропаганди «русского міра». Тут же повсюдно можна бачити білборди з портретами класиків російської літератури і цитатами про красу й велич мови наших північних сусідів. Незмінною залишилася і вже згадувана тут топонімічна комісія, яка перейменувала цього року вулицю, що носила імена українських патріотів Івана та Юрія Лип. Літературний музей, який щороку до чергової Гуморини відкриває у своєму саду новий монумент, не вважає за потрібне вшанувати тут свого земляка, блискучого сміхотворця Степана Олійника, який, до речі, народився саме 1 квітня. Всесвітній клуб одеситів, де президентом є Михайло Жванецький – нині почесний громадянин Одеси, чиїм ім’ям названо колишній бульвар Мистецтв, теж колінкує перед русофілами. Тож разом з екскурсбюро вони зроблять все, щоб чеховський «вішньовий сад» став таким само символом Одеси, як пам’ятник «вражій бабі» імператриці Катерині ІІ, яка казна-чому вважається засновницею Одеси.

Для самого Антона Павловича Чехова подібне пошанування пам’яті є принизливим і безглуздим. Адже Україна – це його друга батьківщина. Українкою була його бабуся з боку батька кріпосна селянка Єфросинія Шимко, у дитинстві майбутній письменник спілкувався вдома у Таганрозі українською мовою. Він залюбки відвідував Харківську та Полтавську області, прагнучи «надихатися рідним повітрям»,  жив у Сумах і Ялті, мріяв оселитися в Україні, а сама вона постала у численних творах письменника. Він не раз казав: «У моїх жилах тече українська кров», а в анкеті перепису 1890-го року написав: «національність — малоросіянин». «Україна дорога і близька моєму серцю. Я люблю її літературу, музику і прекрасну пісню, сповнену чарівної мелодії. Я люблю український народ, який дав світові такого титана, як Тарас Шевченко», — писав А.Чехов Агатангелу Кримському. Тож нинішні спроби українофобів використати у своїх політичних антиукраїнських іграх ім'я Чехова - це не що інше, як чергова провокація.

Навіть діти знають, що оспіваний Тарасом Шевченком «садок вишневий» є таким само символом України, як і червона калина. Колись матері співали їм колискову: «В саду вишні червоненькі, у нас діти молоденькі, вони спати раденькі». Цвіт вишні - символ материнства, а ягідки - дівоча радість...

Отож в Одесі заходилися відродити вишневий садок, який був у цьому українському місті з більш як 600-літньою історією століття тому. Якби за цю справу взялися націоналісти, то ми б мали в Одесі ще одну українську оазу. Її було б доречно відкрити й освятити не до надуманого 220-річчя з часу рескрипту Катерини ІІ про перейменування українського Хаджибея на Одесу, а на честь 200-річчя від дня народження Кобзаря. Якщо ж молодь із «Студентської свободи» та «Сокола» нині долучиться до відродження саду, то він логічно може стати водночас і українським, шевченківським «садком вишневим» і символом «Вишневого саду» Чехова. Таке поєднання мені здається цілком логічним і навіть співзвучним із поглядами російського класика - українця з роду і за духом.

Сергій Горицвіт, незалежний журналіст,
для "Волі народу"

На світлинах: квітне вишня, символічна закладка саду, пам’ятна табличка.
Фото автора

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh