Микола СЛАВИНСЬКИЙ, для

     На вулицях міста пролилася кров.  Президентський кортеж летів, мов зграя соколів. Чи беркутів, коршаків, грифів, а може, й невтомних стерв’ятників! Як не захоплюватися: велич, швидкість, довжина! Відразу й не виміряєш, не охопиш зором, не осягнеш! П’ять, десять, п'ятнадцять… двадцять із гаком автомобілів… Гак той – аж за поворотом. Сила, міць, могутність! Неперевершено! Куди там Путіну, Обамі, не кажучи вже про європейських лідерів. Таки  всім кортежам кортеж! Найдорожчий, найзахищеніший, найбільший.  Занести до книги рекордів. Негайно! Бо й справді, навально, нестримно мчить вулицями, вимерлими, ніби після чорнобильської катастрофи.

     Броньовані мерседеси, надійні джипи, нашорошені міліцієвози з мигалками – навала, нашестя, своя, власна, очікувана орда! Гімн хочеться написати, оду скласти. Та де там! Лише Гомер спроможний на адекватне слово. Та ще Шекспір або Толстой – той, який написав «Війну і мир» чи той, який утнув «Ходіння по муках». Явіться, генії, створіть величальну пісню, що може ввібрати в себе весь розмах і масштаб унікального в світі кортежу. Велетням думки над силу визначити, де в цієї гідри голова (якщо вона є), а де лапи й хвіст.
      На вулицях уже чистенько. Підмели, посипали пісочком. Віддалік – люди і машини. Радіють, вимахують квітами, пускають слину й барвисті кульки, веселяться. Дехто вже танцює під ревище мерседесів. А вони мчать і мчать. Долоня шукає долоню - разом вони хочуть аплодувати, кидати під колеса букети, мов гранати. Та ба! Не можна! За всіма кущами й кущиками – недремні стражі. Будь-який зайвий рух – на прицілі. Отож  пітніють від щастя  паралізовані вулиці, стоять незрушно, прицвяховані любов’ю до асфальту, місцеві регіонали, переморгуються, мов безмундирні есбеушники, наполохані світлофори – усе німує, благоденствує,  лише розпечені мотори тихцем матюкаються під капотом.
     Звичний для України  навколокортежний правець-стовбняк, ступор після  міщанського оргазму: «Ось він. Та ні, там,  на задньому сидінні!». Таки ж він! Биймо у бубни, литаври, тамтами, тулумбаси!  А де балалайки й мандоліни? Граймо! Слава, слава! І хвала Господу, що в нас такий – єдиний у світі! – кортеж. А що там, над головною машинерією? Невже херувими? Вони!

     Чому ж тоді стовбичимо на вулицях? Сотні, тисячі… Станьмо на коліна, вклонімося, вшануймо велич, якої не знали китайські богдихани.  Яка масштабність: гіганти здаються ліліпутами, будівництво комунізму поступається розмахом! Справжня помпезність Помпеї, суперхвостатість, супердраконистість! Це таки наш кортеж! А  десь, у якомусь броньованому мерседесі, – рідний колос на глиняних ногах. Що там Ленін! Коли, перед наступом німців на Москву 1941 року, його тіло винесли з мавзолею й повезли потягом до Сибіру, кортеж був набагато менший. 

Коментарі