Марчин Свенчицький: "В Україні реформа опинилася не в експертному, а в політичному полі. В цьому основна помилка"
З екс-мером Варшави, депутатом Сейму, відомим польським експертом Марчином Свенчицьким ми познайомилися торік. Він читав лекцію з децентралізації влади групі журналістів, яким організувало поїздку до Польщі Міністерство регіонального розвитку, тоді ще очолюване Володимиром Гройсманом. Нині Марчин Свенчицький — координатор групи польських експертів з питань реформи місцевого самоврядування в Україні. І, як би це делікатніше сказати, другий десяток років продовжує ділитися досвідом з черговими українськими реформаторами.

Та, попри нашу тотальну несприйнятливість і схильність політичних еліт до імітації, в мене є велика надія на те, що цього разу ми переживаємо особливий момент. Що навіть під час війни, на тлі очевидної бездіяльності влади, популізму, брехні й усього того, чого ми ніяк не планували після Майдану, ця ключова реформа таки зможе стати першим пазлом майбутньої картини нашої нової країни.
Розмову з Марчином Свенчицьким провела Інна Ведернікова ("Дзеркало тижня").

— Ви особисто зустрічалися з нашими авторами реформи? Я хочу зрозуміти, чи працюєте ви хоч у якійсь зв'язці? Чи влада змогла забезпечити таку взаємодію?

— Ми знайомі з Анатолієм Ткачуком і Юрієм Ганущаком. І я знаю, що з української сторони група експертів працює. Але я ще раз повторю, що у Польщі реформу готували й відповідали за її фундаментальне наповнення виключно експерти, в яких не було жодних інших завдань — вони супроводжували реформу від початку до кінця. В Україні ж реформа опинилася не в експертному полі, а в політичному. Саме політики, в яких багато різних завдань, взяли на себе відповідальність за реформу. У цьому — кардинальна відмінність старту реформи у Польщі від старту в Україні. І це — суттєва помилка. Я вважаю, що, крім війни, це основна причина затримки реформи, оскільки політична воля для її проведення все-таки є.

— Одним із наріжних каменів, об який спіткнулися цього разу не політики, а експертне співтовариство, розділившись у поглядах, стала власність. Група Анатолія Ткачука вирішила за краще не робити різких рухів, а залишити землю і майно радам громад. Однак щодо цього розгорнулася ціла бойова дискусія. Що гірше, почалися спекуляції й маніпуляції. Проте позначено чітку тезу т.зв. руху реєстраторів: громади мають бути зареєстровані як юридичні особи і стати власниками.
На що автори реформи не без підстав парирують: ця теза, можливо, й важлива, з погляду філософії реформи, однак абсолютно не змінює реальності, яка настане за нею. І в нас, де громада — не юридична особа, і в Польщі, де — юридична особа, землею і майном у підсумку розпоряджаються ради. Опоненти ж ідуть іще далі, заявляючи, що на сьогодні всі акти власності є нелегітимними, і що крім рад громада (як юридична особа) паралельно має вирішувати багато питань ще й своїми загальними зборами.
Автори реформи досить різко й при пні рубають подібні ініціативи. І, з одного боку, я можу зрозуміти того ж таки пана Ткачука. Реформа так невпевнено йде, що коли почати дискутувати, та ще й винести дискусію на суд політикам, є ризик узагалі забалакати реформу. Але, з іншого боку, переді мною слова Єжи Регульського, які я сама конспектувала під час його лекції у Варшаві: "Потреба в інструментах для реалізації реформи змусила нас ударити й по монополії власності. Щоб управляти і керувати, потрібно мати власність. Потрібно мати право власності. І ми передали у власність гмінам — землю, будівлі й обладнання".

— У нас справді все населення гміни є однією юридичною особою. Рада, виконавчий комітет, мер гміни — це тільки органи, яким гміна (як юридична особа) делегує певні повноваження. Ці органи ніяк не можуть бути юридичними особами. Для нас це нонсенс. Але водночас справді є процедура, де виписано, як ухвалюються ті чи інші рішення. Частину з них може самостійно ухвалювати виконком гміни. Однак питання, пов'язані з продажем землі, майна, інвестиціями, вирішує тільки рада гміни після того, як виконком запропонує їй відповідний проект рішення. Відтак рада розпоряджається землею і майном, тому що відповідно до закону про місцеве самоврядування гміна делегує їй ці повноваження. Понад те, ніяких паралельних рішень жодні загальні збори гміни ухвалити не можуть. Ніякого двовладдя. Тільки рада, якій юридична особа делегувала повноваження.

І тут уже ваша справа, яким шляхом іти. Для нас тоді, у 90-х, філософія й символи були надзвичайно важливі, оскільки ми поривали з радянською системою. Бо крім монополії власності ми руйнували ще й політичну, ієрархічну, фінансову та адміністративну монополію системи. Для вас, крім цього, сьогодні вкрай важливо ще й знайти консенсус — і в експертному середовищі, і в політичному. Тут треба не змагатися в гаслах і репліках, а просто чути одне одного. Заради країни. І якщо вам удасться ця реформа, хоч би як і що ви в ній назвали, ви поламаєте систему. І отримаєте головний шанс для розвитку.

Повний текст
Інф.; DT.UA

Коментарі