І ось чому. Якщо на хвилинку повернутися на кілька тижнів тому, до його промови з приводу "возз'єднання Росії та Криму", і подій, які супроводжували її, то в очі впадає одна цікава деталь: ВІН БУВ ЄДИНОЮ ЖИВОЮ ЛЮДИНОЮ НА ЦЬОМУ СВЯТІ. Всі інші, хто був присутній у залі, або виглядали як зомбі, або дивно і безглуздо посміхалися (як, наприклад, Фетисов). Путін був єдиним, кому було і дозволено, і судячи з усього, дійсно цікаво бути живим, хвилюватися, щиро переживати за те що, відбувається, переконано і палко говорити про те, у що віриш - навіть теоретичні його "наступники" типу Шойгу, виглядали блідо. Як колись сказав про учасників "з'їзду депутатів усіх рівнів України" Олександр Проханов, це були "котлети в піджаках".

Так, на концертах-мітингах у Москві, Владивостоці та ряді інших місць, на перший погляд, атмосфера була живіша: там була на вигляд чимала кількість молодих людей, начебто щиро (хоча, хто насправді знає) радіючих «історичній перемозі» своєї країни, і підтримуючих її лідера. Але хто знає, що стане з цим комсомольським завзяттям, коли (і якщо) справи підуть, так би мовити, більш важко? В економіці, в політичній сфері, та просто в атмосфері всередині країни. І тим більше, якщо у цих прагнучих вірити у щось і в когось людей, віднімуть їх символ віри, він же нацлідер? Чи надовго вистачить сил для підтримки ентузіазму публіки у естрадних виконавців на зразок Бабкіної, Циганової, Лариси Доліної, Газманова або Землян? Не впевнений.

Путін самотній. Навіть з дружиною розлучився. І всі останні події і всередині його країни, і зовні, кажуть: АБО ПАН, АБР ПРОПАВ. Як у тій пісні "Технології", яку я вже з рік тому цитував у своєму блозі: «Все що ти хочеш, одержиш ти сам... Адже ти пан». і далі: «ти йдеш упевнено, не пам'ятаючи всіх, на чиїх мріях розмірено ти будував успіх». «І так без кінця - до кінця», як співалося в іншій пісні.

І ще, мені Путін нагадує персoнажа пісні «Бі-2» «Відчайдушний псих». «Hи свой, ни чужой - последний герой». На рахунок героя не знаю, чи останній - може так, може ні; але екзистенційна самотність Путіна, його по суті протистояння з усім світом, включаючи багато в чому власну країну, в яку він, як багато помічають, насправді не вірить - абсолютно очевидні.

Можна було б багато чого сказати з конкретних пунктів його тодішнього виступу: і що Україна як мінімум такий же наступник Київської Русі, як Росія; і що право на вихід з СРСР у неї цілком було, до того ж Декларація незалежності базувалася на «продовженні тисячолітньої історії української державності»; і що відносини в України з Кримом були задовго до його приєднання до Російської імперії; і що хрущовський «подapунок» був обумовлений цілою низкою цілком обгрунтованих міркувань, від географічного до необхідності задобрити укаінцев після придушення УПА. І що Косовський випадок багато в чому лежить на його ж совісті, бо за його намовою по суті був провалений ООНівський план Ахтісаарі, що давав Сербії можливість зберегти край у своєму складі, при повноваженнях провінції приблизно на тому ж рівні, що були колись у Татарстану в Російській федерації; і що сам Путін став наступником президента держави, яка теж з'явилася як незалежна рівно в ті ж дні, що і нинішня Україна - але говорити все це йому безглуздо, бо він навіть не почує. Якщо вже він не знaє хто такий «Юра-музикант» з Пітера, то яке йому діло до «Саші-перекладача з Нью-Йорка». Тому, всього цього я говорити не буду.

Скажу тільки, що він втомився. І самотній. Як був дико втомлений і самотній, незважаючи навіть на наявність коханої людини і вірних друзів, добровопьно пішов 20 років тому з життя великий американський музикант Курт Кобейн. Який теж, навіть більшою мірою й мабуть більш заслужено, стояв на вершині світу. Або персонаж поеми «Річард Корі» Едварда Робінсона. Або перший менеджер Бітлів Брайан Епштейн. Або інший видатний співак «гранджу» Лейн Стейлі з групи «Еліс ін Чейнз». Ось такі от сьогодні у мене для російського президента, найвпливовішого політика сучасності, підібралися аналогії. Якщо завгодно, назвіть його відтепер «грандж-президентом». А то, що ж ми все шансон та шансон...

Чи зуміє цей «канатоходець» виконати те, що ймовірно вважає своєю місією, можливо навіть понад відведеної - відновлення, розширення і навіть світову гегемонію великої Імперії, яку йому довелося очолити? Чи зуміє пройти всі чотири чверті шляху? Сумніваюся. Адже навіть у вуличних псів в кожному бою поруч є друзі - це факт. Хоч кого запитайте, хоча б Фоменка з Леонідоввим. У Путіна ж, здається, немає таких друзів.

А самотність до добра не доводить. Тим більше на вершині світу. Тим більше політиків.

Алекс Якубсон, Радіо "Эхо Москвы"

Інф.: glavcom.ua

Коментарі