Вечір надії нашої
Про Гройсмана говорять різне. Така вже доля людини публічної. А особливо його - нового Прем'єра, який ледь не зі шкільної лави зайнявся бізнесом. І не просто перепродажем десь і чогось, а зразу на посаді директора солідного ринку в обласному центрі. Звісно, не обійшлося без протекції та ще й такої особи як його батько, який і утворив цей ринок.

Наймолодший... Це визначення йде поруч з ним роки і роки. Наймолодший директор, наймолодший міський голова, наймолодший віце-прем’єр, наймолодший голова Верховної Ради і Прем’єр-міністр. В цьому багато гордості й небезпеки. Адже молодість більш схильна до помилок, ніж зрілість. Навіть до пихи. Можливо, надзвичайний адміністративний талант дозволяє і дозволятиме цих бід уникати. Або ж надзвичайне людське везіння, притаманне небагатьом? З його біографії стає помітним, що він зрання виховувався і був націлений на менеджерську роботу, що й повело його на широку дорогу.

Деяким  політикам здавалося, що його політична кар’єра вже на завершенні, коли він, будучи головою Верховної Ради, поспішно, з порушення регламенту віддав на поталу знавіснілому Генеральному прокурору Шокіну депутата Мосейчука. Та все обійшлося. І багатоголоса підтримка його при висунення на посаду Прем’єр-міністра - тому підтвердження.
Хоч яке тут гадати? Спробував він би так поступити з олігархом, якого за рубіж відпустили з миром, то могло б статися й інакше. При певній моральній сумнівності такої вибірковості ми все ж маємо констатувати, що він не припустився помилки. І це має викликати повагу до його зваженості навіть у такій ризиковій справі, як кадрова робота з народними обранцями.

Так що можемо сподіватися, що він не натворить таких серйозних помилок, як ошалілий Яценюк, який, мов без царя в голові, різко й бездумно уверг людей у таку нужду, якої не чекали навіть від відкритого прибічника олігархів і народного недоброзичливця Януковича. І в цьому зараз найбільше випробування нового глави уряду.

Народ, обдурений недавнім "демоном Революції Гідності", чекає. І чекає знову ж того, на що сподівався під час Революції – волі, як в інших цивілізованих країнах. Волі підприємництва для дрібного і середнього бізнесу, яку душили майже всі наші президенти зі своїми урядовцями, починаючи з Кучми. Народ чекає, щоб припинилося свавілля різних фіскалів, правників та інших владних структур, які й позабирали собі усі врожаї від невеликого приватного підприємництва на руку все набираючого силу олігархату.
Народ чекає, щоб скасувалися і уляглися непомірні ціни на споживання газу та електроенергії, на комунальні послуги, на продукти, які ще за комунізму надмірно зашкалювали в порівнянні з людськими прибутками та цінами зарубіжними, а за Яценюка перетворилися в непосильну ношу майже для всього населення країни. Тим більше, що народ знає, задля кого і задля чого його обідрали. Адже всі ресурси країни знаходяться в руках ще кучмівських олігархів, які тільки тому й навчилися, що грабувати чуже. І зараз, коли вже для цього не вистачило державного ресурсу, залізли з допомогою Яценюка і його команди в кишеню кожного споживача. У цій ситуації єдиний вихід – то повне скасування олігархату і передача награбованих ним багатств назад, як мовилося за комунізму, в загальнонародну власність. Для цього є і конституційний механізм - територіальні громади - публічні власники національного багатства (ст. 140-143 Конституції України).
Досі дивуюся, як Кучмі вдалося обдурити народ з ваучерами, коли державна власність через них начебто була передана громадянам, а на ділі сталося так, що величезні багатства залишилися поза ваучерами і потрапила в руки бездарних пройдисвітів, як і й довели народ до зубожіння. І Кучма, врешті-решт, із допомогою тодішнього керівника Фонду держмайна Чечетова ще й скасував останні ваучери, які люди не встигли подати на приватизацію. Тобто, пограбував ще й те, що дозволив роздати.

Вважаю, було б справедливим переглянути результати ваучерної приватизації і виконати нарешті Конституцію, за якою влада і власність належить народові (ст. 5, 13, 14 Основного Закону). І фабрики, заводи та й "параходи” передати в господарювання народу через територіальні громади - первинні суб'єкти влади і публічні власники на місцях. Оце й буде справжня конституційна децентралізація, а не фейкова, яку навязує Гройсман і Ко.
І необхідно припинити будь-які спроби торгувати землею чи ще чимось, на що ні Конституція, ні народ бездарним правителям не дали ніякого права. Бездарним тому, що не вміють організувати ефективного виробництва, а здатні лише на те, щоб спускати комусь народну власність і на виручені кошти начебто підтримувати економіку у державі. Вони, по-суті, проявляють себе не справжніми будівничими держави, а базарними торговельниками чужою власністю. Та ще й невдалими.  Та й важко бути вдалим, якщо торгуєш чужим.
Гройсману буде важко не лише виправити, а й зрозуміти хоч щось із натвореного його попередниками народного горя. Бо він, на відміну від Януковича, який у житті зазнав нужди й голоду, цього ніколи не відчував. Не спробував і того, як підніматися в бізнесі. Навпаки, з перших днів свого свідомого життя пізнав лише, як його давити. Адже ринки та торгівельні  центри - це перші жорстокі експлуататори дрібного та середнього бізнесу. Бо ж не випадково на нього особливо активно в Україні насілися саме досвідчені та пронирливі в бізнесі іноземці. Саме туди ними переважно вливалися інвестиції ще за Кучми, коли починали витіснятися з людних місць народні ринки, а площі під ними - передаватися саме їхнім торгівельно-розважальним центрам.
Маловідомо, щоб ці кучмоінвестиції десь направлялися на якесь справжнє і корисне державі будівництво. Чув, правда, що десь під Києвом спорудили завод з виробництва кока-коли, яка, кажуть, для здоров’я досить сумнівна. Зате дуже добре виводить іржу. Ці торгівельні центри з їх непомірними орендними цінами і стали першою удавкою для народжуваного українського середнього класу, яка разом із фіскалами та ментами, а тепер ще й з яценюківськими політиками дотиснула його ледь не до кінця.

Гадаю на цьому виросли багатство і старшого Гройсмана та його сім’ї, його асфальтові заводи, чи що там ще є. Орендні ціни у його ТРЦ складають, як свідчать джерела, 200  і 800 доларів. Не зрозуміло, за квадратний метр чи за всю площу, і за яку площу. Але в будь-якому разі солідно і в твердій валюті.  Це непогано, що поряд із зарубіжними з’явилися і свої українські підприємці, які зрозуміли переваги народжуваного такого бізнесу та знайшли кошти для власної в ньому справи. 

Але на цьому так і не вилізли в більш-менш достойні бізнеси наші прості люди, зайняті в цих центрах, розорившись від непомірної експлуатації і поповнивши  ряди декласованих осіб. Про це свідчить катастрофічне зменшення вкладу бізнесу в національну економіку. Це при тому, що в світі він зростає. Тут не можна не дорікнути усім нашим п’яти президентам, жоден із яких пальцем не ворухнув, щоб підтримати рідний народний бізнес, а старався лише для того, щоб зробити його годівницею усіх владних та ласих на дармівщину, в  тому числі і хазяїв ТРЦ.

Чи може зрозуміти цих заексплуатованих людей особа, яка вийшла з рядів саме їхніх експлуататорів? Гройсман в одній із своїх заяв запевнив, що подбає про розвиток дрібного і середнього бізнесу. Це вселяє надію. Та втім... Це обіцяв і Яценюк (до речі, він теж не зазнавав нужди, виріс у заможній сім’ї). Але вчинив абсолютно навпаки. У три рази знецінив гривню, відповідно наростивши на все, що потрібне людям, ціни. Що йому, до речі, на урядовому звіті не завадило збрехати, що в країні підвищилися соціальні стандарти. Хоч би повернутися до доянуковичівських часів – таке бажання простих людей. І якщо хоч це вдасться зробити Гройсману, то він вважатиметься найкращим українським главою уряду, якому не страшна буде жодна із опозицій.
Недавно він заявив, що покаже усім, як бути справжнім Прем’єром. Якщо  мав на увазі саме це, тобто поліпшення життя народу, підтримку народного бізнесу, то найбільших йому успіхів у благородній справі. Але пам'ятаймо, шо саме Гройсман є ідеологом совкової моделі децентралізації, яка закріплює не конституційну владу і власність територіальних громад, а ленінську владу рад. Втім, поживемо – побачимо.

Анатолій КОВАЛЬЧУК, журналіст, політолог

Коментарі