Найбільш плідний етап діяльності видатного українського архітектора Володимира Заболотного (нар.1898-1962) охоплює другу половину 1930-х — першу половину 1940-х p.p. (У 1934 р. столицею України став Київ).
Найкращим твором митця цього періоду став будинок Верховної Ради в Києві (1936—1939). Щедра обдарованість, великий художній смак та винахідливість автора забезпечили творчий успіх, і будинок Верховної Ради УРСР став однією з кращих споруд країни. У 1941 р. за успішне виконання цієї роботи професор В. Заболотний отримав Державну премію першого ступеня.

Народився Володимир Гнатович 13 серпня 1898 р. у с. Карань Переяславського району на Полтавщині в сім’ї селянина. З раннього дитинства хлопчик виявляв неабиякі здібності до ліплення та малювання. Пізніше митець писав: ’’...Коли я згадую дитинство, в моїй уяві виникає така картина. На зеленій галявині сидять два невеличкі хлопчики — пастухи. Обидва білявенькі, сіроокі. Обидва босі і в латаних сорочках. Один з них — я. Другий — мій товариш Максимко. Ми з глини виліплюємо маленькі хатки, клуні.
—   Дивіться, як хлопці добре ліплять. Їм би до міста — вчитися, — ка­зали про нас.       
—   Тільки б читати навчили... Тоді б усього дізнався і навчився, — думав я.
Мені все ж пощастило. Батьки мої переїхали з села до міста Переясла­ва і мене віддали до гімназії” (Заболотний В. Г. Мої поради і побажання / В. Г. Заболотний // Зірка. - 1946. - 30 серп.)

У цьому старовинному українському місті родина Заболотних осели­лася поблизу річки Трубіж. Переяслав був забудований переважно однопо­верховими будинками, але його прикрашали славні пам’ятки стародавньої української архітектури — Михайлівська та Покровська церкви; у цьому історичному місті почали формуватися уявлення В. Заболотного про Ук­раїну та її своєрідну народну культуру. Володимир Гнатович Заболотний - один з найвидатніших українських архітекторів. Його творчий доробок - вагомий внесок у розвиток української культури. Він був не лише видатним архітектором, а й ученим, педагогом і громадським діячем, ініціатором створення першої багатотомної Історії українського мистецтва. Спочатку викладач а потім професор Київського художнього інституту В. Заболотний виховав багатьох молодих спеціалістів, серед них - відомі фахівці в галузі архітектури, науковці та педагоги, які гідно продовжуюють справу свого вчителя.пішно закінчив гімназію, де отримав досить грунтовну гуманітарну освіту. Через здібність юнака до малювання учителі радили йому після закінчення гімназії здобути спеціальну художню освіту, і, прислухавшись до цієї поради, 1921 р. він вступив до Українського архітектурного інституту в Києві. Тоді ректором цього навчального закладу був архітектор Дмитро Дяченко — лідер необарокового українського стилю в архітектурі (кінця XIX — початку XX ст.). 1924 р. Інститути архітектурний і пластичних мистецтв було об'єднано та створено Київський художній інститут (КХІ). Проектування майбутній зодчий студіював у майстерні Павла Альошина — вихованця Петербурзької академії мистецтв, послідовника класицизму. У визначенні ідейно-творчої позиції Володимира Заболотного певну роль відіграла Асоціація революційних митців України (АРМУ), створена 1925 р. і очолювана ректором інституту І. Вороною, яка оголосила, що "нова доба — доба соціалізму — витворить свій стиль і свої, властиві йому форми". Організація формувалася під впливом конструктивізму: запроваджувала в архітектуру теорію функціонального призначення будівель, передову техніку і нові матеріали, еко­номічність, графічно прості форми без деталей. Ще під час навчаня Воло­димир брав участь у конкурсах на проекти: Палацу культури в Ростові-на-Дону (1925, V премія, співавтор), Київської кінофабрики (1926, II премія), Палацу Уряду УСРР (V премія) і житлового масиву "Промінь" у Харкові (1928, співавтор).

Творча позиція В. Заболотного студентської пори яскраво виявилася в його дипломному проекті профілакторію "Покинь сум" у Києві на 500 місць. У 1927 р. Володимир Гнатович успішно захистив цей проект та одержав зван­ня архітектора-художника. По закінченні інституту його призначили аси­стентом на кафедрі архітектурного проектування, потім — викладачем у КХІ та Київському інженерно-будівельному інституті. Тоді ж почався пер­ший етап самостійної діяльності молодого зодчого — перед ним розгорну­лося широке поле для творчості, адже йшли роки великого розмаху будіве­льних робіт: споруджувались заводи, клуби, театри, житлові будинки. Ви­кладацьку діяльність поєднував з роботою в Управлінні Південно-Західної залізниці. Під керівництвом архітектора О. Вербицького група архітекторів, куди входив і Володимир Гнатович, розробляла робочі креслення Київ­ського залізничного вокзалу; ця робота мала великий вплив на формування майстерності молодого будівничого. Творчій праці В. Заболотного сприяла новизна тематики багатьох споруд і перспективність дальшого розвитку міст і селищ. Стимулювали авторські шукання численні архітектурні кон­курси та обговорення проектів на творчих дискусіях і в пресі. У 1932 р. за проектом В. Заболотного побудовано Палац культури металургійного заво­ду ім. Дзержинського в Кам'янську (нині — Дніпродзержинськ).

Виростали нові, перебудовувалися старі міста і робітничі селища, у ті роки грандіозного розмаху набирало містобудування. Постали гострі пи­тання про доцільність розташування в межах міста промислових підприємств, поступову ліквідацію протилежності між його центром і околицями, пошук нових форм розселення людей, визначення черговості будівництва, інженерного обладнання та упорядкування населених пунктів. У найбіль­ших центрах країни були засновані спеціальні організації, які опрацьовува­ли проекти нових міст, у Києві такою організацією стала філія проектного інституту "Діпроміст", організованого у Харкові і очолюваного В. Забо­лотним. Його науковці тоді розробляли концепцію соціалістичного міста, що передбачала усуспільнення побуту і колективні форми життя. Виходячи з цієї концепції, Заболотний створив проект міста Комінтернівська (1930, співавтори М. Гречина, М. Холостенко, П. Юрченко). Одночасно за проек­тами В. Заболотного споруджується будинок Облспоживспілки у Вінниці, а також розробляються плани реконструкції Черкас, Кременчука та інших міст; складені за результатами попередніх досліджень, вони повинні були стати основою планомірної забудови, благоустрою та подальшого розвит­ку. Володимир Гнатович із захопленням працював над створенням нового генерального плану Кривого Рогу — одного з найбільших індустріальних центрів України. Проведені ще до розроблення проекту спеціальні дослід­ження та підготовлена на їхній основі доповідь ’’Питання районного плану­вання Криворіжжя у зв'язку з плануванням забудови м. Кривого Рогу" мали велике значення для розвитку міста. Значний обсяг робіт з проектування типових житлових будинків, навчальних і медичних закладів, клубів та ін­ших споруд вимагав організації, особливо у великих містах, проектних кон­тор і майстерень, які очолювали б досвідчені архітектори. Творчий колек­тив архітекторів Києва об’єднувала проектна організація Цивільпроектбуд, створена в 1933 p., а її головним інженером було призначено В. Заболотного.

Наступний етап діяльності відомого архітектора охоплює другу поло­вину 1930-х — першу половину 1940-х pp. У 1934 р. столицею України став Київ, де було вирішено спорудити урядовий центр, невдовзі в респуб­ліці оголосили конкурс на його проект. В. Заболотний взяв у ньому участь: разом з П. Юрченком і В. Онашенком створив план урядового центру (1935). PCP став однією з кращих споруд країни. У 1941 р. за успішне вико­нання цієї роботи професор В. Заболотний отримав Державну премію пер­шого ступеня.

Найкращим твором митця цього періоду став будинок Верховної Ради в Києві (1936—1939). Щедра обдарованість, великий художній смак та винахідливість автора забезпечили творчий успіх і будинок Верховної Ради УРСР став однією з кращих споруд країни. У 1941 р. за успішне виконання цієї роботи професор В. Заболотний отримав Державну премію першого ступення.
У 1935—1936 pp. архітектор разом зі своїми учнями з Київського ін­женерно-будівельного інституту спроектував і збудував у Парку піонерів м. Києва (нині носить назву Хрещатий) технічний, агробіологічний і війсь­ковий павільйони та Театр ляльок й кінотеатр. Тоді ж за проектами зодчого на вулицях Червоноармійській і Трьохсвятительській було споруджено два багатоквартирних будинки. Одночасно з плідною творчою та викладаць­кою роботою почалася масштабна громадська та наукова діяльність Воло­димира Гнатовича Заболотного. Він одним із перших вступив до Спілки архітекторів України, його виступи з критичними зауваженнями і пропо­зиціями під час творчих обговорень, на звітно-творчих виставках архітек­торів Києва, на пленумах та з’їздах Спілки мали величезне значення в історії розвитку вітчизняної архітектури. У 1937 р. на І з’їзді радянських архітек­торів України Володимира Гнатовича обрали делегатом І Всесоюзного з’їзду радянських архітекторів. У 1938—1939 pp. як член Ради АН УРСР з вивчен­ня продуктивних сил України він склав стандартні схеми малих гідроелект­ричних станцій, розробив їхню архітектурно-будівельну частину; ця робота була представлена на Всесоюзній сільськогосподарській виставці. За ба­гаторічну педагогічну роботу в Київському інженерно-будівельному та Ху­дожньому інститутах 6 травня 1940 р. згідно з рішенням Вищої атестаційної комісії В. Заболотний отримав звання професора, а через рік його було обрано членом-кореспондентом Академії архітектури СРСР.

У передвоєнні роки Володимир Гнатович працював головним архітек­тором Києва. Під його керівництвом проводилася реконструкція 70 квар­талів міста. Першочерговими були питання інженерного обладнання сто­лиці, спорудження мосту, який мав з'єднати правий берег Дніпра з Трухановим островом та інші. На жаль, Велика Вітчизняна війна затримала реалізацію намічених архітектурною громадськістю міста планів. На Заході гриміли запеклі бої, армії потрібен був міцний тил, тому Володимир Гнато­вич разом з ученими та спеціалістами Академії наук УРСР продовжив свою роботу в Уфі, куди його було евакуйовано. Тут концентрувалась могутня промисловість, через це сюди було тимчасово переселено тисячі людей, яким потрібно було працювати та жити на новому місці, тому актуальним стало питання забезпечення житлом евакуйованих. Наприкінці 1941 р. від­новилася робота інститутів суспільних наук Академії наук УРСР, евакуйо­ваних до Уфи. З того часу і до 1944 р. В. Заболотний очолював відділ обра­зотворчого мистецтва Науково-дослідного інституту народної творчості і мистецтва. У цей час з-під його пера вийшла "Українська архітектура (ха­рактеристика пам’ятників дерев'яної і кам’яної архітектури), що входила до нарисів "Історія української культури" та "Києв", тоді ж учений почав ціка­витися дерев'яною архітектурою Башкирії.
Незабаром після визволення Києва від гітлерівців (листопад 1943) В.Заболотний повернувся до України — почався третій етап його творчої діяльності. Центральна магістраль столиці й прилеглі квартали, як і багато інших міст та містечок, були зруйновані, тож перед українськими архітек­торами постала проблема грандіозної відбудови. Перемога над гітлерівсь­кою Німеччиною поставила перед зодчими серйозні завдання: треба було підняти з руїн міста і села нашої країни. Одразу ж після визволення черго­вих районів України від гітлерівців В. Заболотний у складі спеціальної ко­місії виїжджав туди для фіксації розмірів руйнувань, що завдали фашисти.

Ось і рідний Київ... У руїнах Хрещатик, згорів будинок Верховної Ра­ди УРСР, перетворено на попелища цілі квартали. Тут знову виявився організаторський талант зодчого, бажання творити, працювати, зробити столицю ще кращою — В. Заболотний розпочав її відбудову. У 1944 р. бу­ло оголошено конкурс на проект забудови Хрещатика, у якому взяли участь кращі архітектори, які внесли величезну кількість пропозицій для розв'язання складних завдань з відновлення міста. Володимир Гнатович виступав зі статтями, у яких підкреслював, що забудова Хрещатика має відповідати рельєфу місцевості: мальовничі схили, що оточують централь­ну магістраль столиці, слід прикрасити монументальними спорудами з чер­гуванням малих архітектурних форм, обов'язковий елемент забудови — зелені насадження. Він писав тоді: "Хрещатик не повинен мати характер суворо офіційний, а бути, так би мовити, демократичним". (Заболотний В. Г. Відбудова Києва - всенародна справа / В. Г. Заболотний // Київська правда. - 1945. - 2 серп.). Ці думки були покладені в основу конкурсного проекту планування та забудови Хрещатика, розробленого В. Заболотним та Г. Мілінісом за участю архітекторів В. На­заренка, Н. Чмутіної, П. Юрченка та скульптора І. Кавалерідзе.

1945 р. за ініціативою та під керівництвом Володимира Гнатовича створено першу в історії України Академію архітектури в Києві, а видатно­го архітектора обрано її президентом. У найкоротший термін створені науково-дослідні інституту, лабораторії, полігон дослідного будівництва, уком­плектовані кадри наукових працівників. Під керівництвом видатних     майст­рів архітектури та будівництва В. Заболотного, П. Альошина, О. Неровецького, О. Власова, С. Безсонова, М. Лисенка та О. Вербицького науковці розв'язували складні проблеми будівництва. За ініціативою Володимира Гнатовича у 1945 р. розгорнув роботу Інститут аспірантури АА УРСР, який згодом став центром підготовки молодих висококваліфікованих фахівців.
Поряд з роботою з планування міста В. Заболотний разом з архітек­тором В. Лазаренком працював над проектом житла для колгоспників зруй­нованих сіл України. За успіхи та досягнення колективу, який він очолю­вав, значний особистий вклад в організацію наукових досягнень та під­готовку молодих наукових кадрів у 1950 р. Володимира Гнатовича обрано дійсним членом Академії архітектури СРСР.

Великий досвід роботи над розробленням житлових проектів, споруд­женням селищ за типовими проектами із застосуванням потоко-розчленованого методу будівництва привели Володимира Гнатовича до думки про впровадження комплексного будівництва.
Володимир Гнатович разом зі скульпторами М. Вронським та О. Олій­ником створив проект пам'ятника Богдану Хмельницькому в Переяславі- Хмельницькому. Творча діяльність В. Заболотного відзначена орденами та медалями колишнього Союзу та Почесною грамотою Президії Верховної Ради Башкирії. 1953 р. ВАК надала йому вищого наукового ступеня —     док­тора архітектури.

У 1956 р. у державі відбувся перехід на індустріально-збірне будівницт­во. Академію архітектури було реорганізовано в Академію архітектури і будівництва УРСР — АБіА, президентом якої став інженер-будівельник А.  Комар, тоді ж В. Заболотного обрали дійсним членом української та союзної АБіА. 1957 р. він очолив відділ історії українського мистецтва при президії АБіА, створений за його ініціативою, — так розпочався останній період діяльності видатного архітектора. Співробітники очолюваного В. За­болотним відділу своїм завданням визначили узагальнення та висвітлення багатовікового розвитку і здобутків українського мистецтва. Українські мис­тецтвознавці розпочали роботу над "Програмою з історії українського мис­тецтва", що окремими розділами охоплювала всі його види (К., 1956). За цією програмою, спираючись на мистецтвознавчі здобутки минулого і влас­ні дослідження, протягом 1957—1962 рр. фахівці відділу підготували одно­томник "Нариси з історії українського мистецтва" (К, 1962) і авторський рукопис шеститомної "Історії українського мистецтва" (з ілюстраціями).

З липня 1962 р. В. Заболотний помер, а 1963 р. АБіА було ліквідовано. Підготовку перших п'яти томів завершив Науково-дослідний інститут тео­рії, історії та перспективних проблем радянської архітектури (НДІТІА) у Києві, а шостого тому — науковці Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Рильського. Загальну ж редакцію виданого в 1966— 1971 рр. шеститомника здійснила очолювана М. Бажаном Головна редакція УРЕ. Шеститомник високо оцінила культурно-мистецька громадськість, а український уряд у 1971 р. присудив В. Заболотному (посмертно) та іншим найактивнішим авторам Державну премією УРСР ім. Т. Шевченка.

Володимир Гнатович був не тільки відомим архітектором, педагогом і громадським діячем, а й художником-живописцем, великим знавцем на­родного мистецтва, досконалим майстром різьблення по дереву та металу. Він створив серію малюнків, акварелей і творів, написаних олійними фар­бами. Всі вони свідчать про великий художній смак і глибоке відчуття кра­си, притаманне митцеві. Найцікавіші з них — ’’Софія Київська", "Будинок батьків", "Над Трубежем".
Володимира Гнатовича поховано на Байковому кладовищі в Києві. На його могилі в 1965 р. споруджено монументальний пам’ятник, а в Переяславі-Хмельницькому, у будинку його батька, створено "Музей академіка В.  Заболотного" (сайт музею).

Інф.: secinfchounbk.blogspot.com

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh