Католицький світ отримав нового Папу. Враховуючи кількість вірних Петровому престолу у світі, очільник Ватикану і церкви віддавна, а точніше ніколи з часів Апостола Петра не вважався суто релігійною постаттю.
Тому й у час, коли відбувався конклав, до димаря на Сікстинській капелі були прикуті погляди не лише 1,2 мільярдів католиків, а й усього світу. Планета очікувала появи нового потужного геополітичного лідера.

Традиційна в таких випадках інтрига цього разу сконцентрувалася на дуелі італієць чи латиноамериканець. На користь першого варіанту працювали традиційно потужне італійське лобі серед кардиналів (два десятки осіб) та той факт що Папою Римським, давненько вже не ставав власне римлянин чи просто італієць. На інший варіант працював схожий аргумент – латиноамериканець, де найбільша у світі католицька паства, ще жодного разу не ставав понтифіком. Якщо говорити дещо цинічно, але прагматично, рано чи пізно церкву мав очолити представник найбільшого ринку збуту її ідей.

Звичайно, знаючи легендарну утаємниченість Ватикану, журналістам й експертам ніколи до кінця не вдасться розгадати всіх резонів, якими керувалися кардинали при виборі глави церкви. Однак, на перший непосвячений погляд, рішення виглядає ледь не ідеальним. Йому б позаздрив сам біблійний Соломон. Догодити вдалося обом сторонам. Латинська Америка отримала першого Папу в історії. А італійці отримали на Папському престолі… італійця. Адже Хорхе Маріо Бергольйо, якого від середи 13 березня весь світ називатиме Папою Франциском І, народився, хоч і в Буенос-Айресі, але в родині італійського емігранта.

Отож, 17 грудня 1936 року в столиці Аргентина, в родині залізничника народилася п’ята дитина. Попри помітні духовні нахили, Хорхе Маріо спершу отримав диплом хіміка. Відтак навчався в семінарії Вілла Девото в Буенос-Айресі. 11 березня 1958 вступив до ордену єзуїтів. Новіціат проходив в Чилі, потім продовжив свою освіту в коледжі Святого Йосипа, в Буенос-Айресі, де отримав ліценціат з філософії. Викладав літературу, філософію і теологію в трьох католицьких коледжах Буенос-Айреса. Вільно говорить італійською та німецькою

13 грудня 1969 Бергольйо був присвячений в священики Рамоном Хосе Кастельяном, титулярним архієпископом Джомніо. Призначений професором теологічного факультету в коледжі Сан-Мігель в аргентинській столиці. У 1970-і роки займав різні пости в єзуїтському ордені Аргентини.

Враження його навичками лідера, керівництво єзуїтського ордену в кінці кінців підвищило Бергольо, і він в 1973-1979 роках був провінціалом Аргентини. З 1980 до 1986 року ректор своєї alma mater - семінарії св. Йосипа. Потім у Німеччині закінчує свою докторську дисертацію і повертається на батьківщину як сповідник і духовний директор Кордовський архієпископії.


Релігієзнавці запевняють, що стати єпископом в немісіонерскій країні для єзуїта є великою рідкістю. Однак 20 травня 1992 Бергольйо призначають допоміжним єпископом Буенос-Айреса з титулом титулярного єпископа Аука. Він був присвячений в єпископи 27 червня 1992 в кафедральному соборі Буенос-Айреса архієпископом Буенос-Айреса кардиналом Антоніо Кваррасіно. Коли стало ясно, що кардинал Кваррасіно незабаром закінчить виконання своїх службових обов'язків, Бергольо 3 червня 1997 призначають коад'ютором (єпископом з правом успадкування єпархії) архієпископа Буенос-Айреса.

Після смерті кардинала Кваррасіно 28 лютого 1998 року Бергольйо стає його спадкоємцем.
Водночас він призначений ординарієм католиків східного обряду в Аргентині, у яких не було власного прелата. Тобто опікується греко-католицькою церквою, прихожанами якої в країні є понад 100 тисяч вихідців з України.

Папа римський Іоанн Павло II звів Бергольйо в кардинали на консисторії від 21 лютого 2001 року у Ватикані.

Як кардинал Бергольйо був призначений одразу на кілька адміністративних посад в Римській курії. Він є членом Конгрегації у справах духовенства, Конгрегації богослужіння і дисципліни таїнств, Конгрегації інститутів посвяченого життя і товариств апостольського життя. Бергольо також став членом Комісії по Латинській Америці та Папської Ради у справах сім'ї.

Західні ЗМІ пишуть, що кардинал Бергольйо був відомий особистою скромністю, доктринальним консерватизмом і відданістю справі соціальної справедливості. Веде вельми простий спосіб життя, що вносить певний внесок у його репутацію. Живе в маленькій квартирі, мало що нагадує палац архієпископа, відмовився від персонального лімузина з шофером на користь громадського транспорту і за деякими повідомленнями сам собі готує їжу.

Після смерті папи римського Іоанна Павла II, Бергольйо прибув до Ватикану для участі в конклаві 2005 року. Вже тоді Бергольйо розглядався як один із ймовірних кандидатів на Папський престол.

8 листопада 2005 очолив Єпископську конференцію Аргентини на трирічний термін (2005-2008). За нього проголосувала переважна більшість аргентинських єпископів, що підтвердило його авторитет в країні.

Саме цей авторитет дозволяв кардиналу завжди мати свою позицію у стосунках із світською владою країни, які часом доходили до прямих конфліктів.

Так, як послідовний противник гомосексуалізму він рішуче виступив про прийнятого в 2010 році закону, яким в Аргентині, дозволялися одностатеві шлюби. У листі до монастирів Буенос-Айреса, він писав: "Давайте не будемо наївними, ми говоримо не про просту політичну боротьбу, це руйнівні претензії проти плану Божого. Ми говоримо не про простий проект закону, а скоріше про махінації з батьком брехні, який прагне заплутати й обдурити дітей Божих". Він також наполягав на тому, що гей-усиновлення є однією з форм дискримінації щодо дітей.

Це обурило президента Аргентини Крістіну Фернандес де Кіршнер, яка заявила, що тон церкви нагадує середньовіччя та інквізицію.

Але цей конфлікт був нічим, порівняно із проблемами, які спіткали Хорхе Маріо Бергольйо у 2005 році.

15 квітня 2005 адвокат з прав людини порушив проти нього кримінальну справу, звинувативши у змові з хунтою в 1976 році. Тоді було викрадено двох єзуїтських священників, яким Бергольйо, як настоятель Товариства Ісуса Аргентини в 1976 році запропонував покинути їх пастирське служіння.

Бергольйо категорично заперечував ці закиди, а звинуваченням не було представлено переконливих доказів причетності кардинала до цього злочину.

Цікаво, що згодом аргентинський суд визнав місцеву католицьку церкву винною у пособництві злочинам військової хунти у країні в період з 1976 по 1983 рік. У вердикті підкреслювалося, що церква закривала очі на злочини диктатури, а іноді вищі ієрархи церкви діяли у змові з військовими, коли мова йшла про вбивства прогресивних священиків.


На щастя усі ці звинувачення не залишили плям на сутані нинішнього понтифікат. Як консерватор він продовжує виступати проти евтаназії та абортів, відстоює традиційні родинні цінності.

Як зазначають, експерти-релігієзнавці, його доктринальний консерватизм міряється співчуттям: багато хто добре пам'ятає його відвідини хоспісу в 2001 році, коли він умив і поцілував ноги дванадцятьом хворих на СНІД.

Хоча Бергольо послідовно проповідує співчуття до бідних, деякі спостерігачі відзначають, що він не надає більшого акценту проблемам соціальної справедливості. Замість того, щоб чітко сформулювати позицію з питань політичної економії, Бергольо воліє підкреслювати важливість духовності і святості, вважаючи, що це природним чином буде вести до більшого співчуття стражданням бідних. Тим не менш, будучи кардиналом, Баргольйо висловив підтримку соціальним програмам, і публічно висловлював сумніви в справедливості вільної ринкової політики.

Новий Папа обіцяє бути добрим пастирем для українських греко-католиків. Причини такого оптимізму криються в тому, що одним із духовних наставників Франциска І був український священик Степан Чміль, який служив в Аргентині.

Добрі стосунки у новообраного понтифікат свого часу склалися і з нинішнім главою УГКЦ Святославом, який протягом десяти років навчався та душпастирював в Аргентині.

Цікавий момент, перебуваючи в Аргентині, зауважив український політтехнолог Ярослав Хобта. У Кафедральному соборі Буенос-Айреса – головному католицькому храмі Аргентини і духовній резиденції вже колишнього єпископа Бергольйо – встановлено мармурову дошку в пам'ять про жертви Голодомору в Україні.

Андріан Романчук

Інф.: pohlyad.com

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh