Залишається тільки дивуватися, що події навколо українського парламенту відбуваються через 20 років після парламентської кризи в Росії. У 1993 році симпатії демократичної частини суспільства були на боці президента Бориса Єльцина. Але розгін з’їзду народних депутатів Росії став відправною точкою для побудови олігархічного номенклатурного режиму, прелюдією до Володимира Путіна. На 1993-му російська демократія, по суті, завершилася на довгі десятиліття.
Розгін парламенту не рятує нікого і ні від чого – ось що мав би зрозуміти Віктор Янукович, - йдеться у статті Віталія Портникова на Радіо Свобода.

1993: уроки Єльцина для України і Януковича
Віталій Портников, Радіо Свобода, (Рубрика "Точка зору")

Залишається тільки дивуватися, що події навколо українського парламенту – а йдеться не лише про кризу його роботи та перебігання депутатів із більшості на Банкову і назад, але і можливості переформатування парламентаризму і створення нового двопалатного органу законодавчої влади – відбуваються через 20 років після парламентської кризи в Росії.
 
У 1993 році симпатії демократичної частини суспільства були на боці президента Бориса Єльцина, а більшість депутатів Верховної Ради Росії сприймалася в якості консерваторів, які штовхають країну назад. Можливо, з ідеологічної точки зору воно так і було. Але розгін з’їзду народних депутатів Росії став відправною точкою для побудови олігархічного номенклатурного режиму, прелюдією до Володимира Путіна. На 1993-му російська демократія, по суті, завершилася на довгі десятиліття – і це відбулося незважаючи на те, що демократи виграли.
 
Не будемо гадати, що було б, якби в жовтні 1993-го Єльцин не наважився б на розстріл будівлі парламенту і змушений був би піти у відставку і поступитися владою віце-президенту Олександру Руцькому. Можливо, Росія, в принципі, була приречена на авторитаризм не тому, що хтось виграв, а хтось програв, а тому, що такий був суспільний запит і настрої еліт. Але головне – це те, що розгін парламенту нічого не вирішив. Він не став відправною точкою для руху до демократичного розвитку, навпаки – знищив усі шанси для такого розвитку на десятиліття. І авторитету влади він теж не зміцнив.
 
Звичайно, вдалося ухвалити нову Конституцію і встановити президентське всевладдя. Але на виборах у новий парламент, вірніше, його нижню палату, Державну думу, за партійними списками перемогла зовсім не партія влади, а прихильники одіозного Володимира Жириновського. Єльцина врятувало тільки те, що Жириновський завжди був картою з колоди спецслужб і виявився договороздатним. А якби в Росії була б справжня популістська партія? Довелося б розстрілювати Державну думу?
 
Більш того, через п’ять років після розстрілу всевладний Єльцин, який контролював парламент, виявився на порозі імпічменту після економічної кризи, і змушений був змиритися з формуванням уряду чужого йому Євгена Примакова. Якби не хитромудрість Бориса Березовського, що привів до влади в Росії Володимира Путіна, колишній президент-переможець парламенту мав усі шанси закінчити свої дні в еміграції, а його родичі могли виявитися фігурантами гучних корупційних процесів.
 
Розгін парламенту не рятує нікого і ні від чого – ось що мав би зрозуміти Віктор Янукович. Тим більше, що я не став би порівнювати четвертого президента України з першим президентом Росії, та й українську державу з Росією за кількістю ресурсів і готовністю армії втрутитися в політичні чвари.
 
Віталій Портников, журналіст Радіо Свобода
Інф.: radiosvoboda.org

Коментарі