Денацифікацію Німеччини впроваджували не лише судовими методами
Психологічні засади денацифікації розробив Карл Юнг. Те, що сталося з німцями, починаючи з приходу Гітлера до влади, він визначив як хворобу.
На його думку, ця хвороба зачепила всіх, незалежно від членства в нацистській партії.
"Терапію" німців можна назвати шоковою.
У деяких містах їх возили на примусові "екскурсії" в колишні концтабори. Після чого показували документальний фільм про табори знищення "Жорна смерті" та знімки жертв нацизму.
"Натовп зібрався навколо фотографій, на яких на перший погляд зображено сміття, але насправді це були людські тіла, – згадував англійський письменник Джеймс Стерн. – Під кожною фотографією написано: "Хто винен?". Спостерігачі дивляться мовчки, ніби в гіпнозі, і незабаром починають по одному йти. Пізніше плакати замінять чіткішими фотографіями з написом: "Це місто винне! Ви винні!".
Ще одним інструментом денацифікації стала участь німців у ексгумації тіл жертв нацизму в місцях масових поховань. Включно й тих німців, які запевняли, що "в усьому винен Гітлер" і "ми не знали".

"Їм будуть потрібні судомні зусилля, щоб виправдатися перед обличчям обвинувачень і ненависті всього світу", – ці слова швейцарського психолога Карла Юнга сказані не сьогодні, а в травні 1945-го. І не про росіян, а про німців.

Путін і його команда самогубців програли Z-війну тієї миті, коли її розпочали, назвавши метою "спецоперації" денацифікацію України.

Вони досі живуть у парадигмі "діди воювали" і не врахували, що світ змінився. І навіть війни сьогодні ведуться інакше, ніж 80 років тому. Весь світ бачить їхні військові злочини у режимі онлайн 24/7.

"Денацифікувати" пологові будинки, школи, театри, вбивати цивільних, серед яких в'язні нацистських концтаборів – це занадто навіть для світу, що звик до гібридності та подвійних стандартів.

Бумеранг "денацифікації" повернеться до тих, хто його запустив. Так само, як повернулися до Росії слова її лідера, якого вона заслужила десятиліттями мовчазної згоди з ним: "кто как обзывается, тот так и называется".

Щоправда, мовою Юнга це звучить інакше, ніж мовою гопника з пітерського підворіття: "Для примітивної людини світ повний демонів і таємничих сил, яких вона боїться; для неї вся природа одухотворена цими силами, які насправді не що інше, як її власні внутрішні сили, спроєктовані у зовнішній світ".

Незнання історії не звільняє від відповідальності ні самого путіна, ні його найближче оточення, ні десятки мільйонів тих, чиїми руками або голосами він чинить злочини.

"Українська правда" нагадує, як відбувалася денацифікація у повоєнній Німеччині.

Головні обвинувачені, обвинувачені, частково обвинувачені, попутники

"Це війна Путіна. Тільки він відповідає за це", − нещодавно заявив канцлер Німеччини Олаф Шольц.

Навряд чи канцлер, який народився в 1958-му році, не чув від батьків про те, що відбувалося в Німеччині за 10 років до його народження.

"Занадто багато людей і в США, і в Англії дотримуються думки, що німецький народ загалом не несе відповідальності за те, що сталося, винні лише деякі нацисти. На жаль, це не відповідає дійсності.

Німецький народ повинен зрозуміти, що вся нація брала участь у беззаконні, у змові проти сучасної цивілізації", – говорив тоді президент США Франклін Рузвельт.

Задовго до капітуляції Німеччини, починаючи з 1942 року, Управління стратегічних служб США готувало майбутню денацифікацію Німеччини. Зокрема руками німецьких науковців, які встигли емігрувати до Штатів після приходу до влади Гітлера.

Поміж них були політолог, соціолог та юрист Франц Нойманн, політолог Отто Кірххаймер та філософ Герберт Маркузе. Вони складали "чорні" списки нацистів, яких мали відсторонити від керівних постів після капітуляції рейху, а також "білі" списки тих, хто прийде їм на заміну.

Денацифікація Німеччини почалася восени 1944 року. Спеціально створені підрозділи розпочали перевірки на звільнених територіях. Перший етап – заповнення німцями анкет, що складалися зі 131 питання. Інформація перевірялася за допомогою архівних, контррозвідувальних та інших джерел.

Тих, хто намагався уникнути цієї процедури, змушували до неї в найефективніший у той час спосіб – продуктову картку видавали тільки анкетованим. За неправдиві дані карали тюремним ув'язненням або грошовим штрафом.

У західній окупаційній зоні Німеччини американці, англійці та французи розділили всіх німців на кілька груп: головні обвинувачені, обвинувачені, частково обвинувачені, попутники. Для кожної передбачалося своє покарання. Наприклад, для категорії "обвинувачені" це могли бути:

а) робочий табір до 5 років або залучення до громадських робіт;

б) додатково повна чи часткова конфіскація майна, крім речей повсякденного вжитку;

в) позбавлення виборчого права чи заборона обіймати певні посади строком щонайменше 5 років.

Лише в американській зоні за перші роки денацифікації опрацювали 3,5 млн анкет. Головними обвинуваченими визнали 1 654 особи; обвинуваченими – 22 122; частково обвинуваченими – 106 422; попутниками – 485 057; невинними – 18 454; потрапили під амністію – 2 789 196. З різних причин припинено справи – 200 207 осіб.

З березня 1946 року в американській зоні розпочався другий етап денацифікації.

Американці поступово передавали повноваження власне німцям. В кожній землі було створено міністерство політичного визволення, а в кожному місті та окрузі – судові трибунали з денацифікації. Загалом було створено 545 трибуналів зі штатом 22 тисячі осіб. Через дефіцит кадрів суддями часто ставали ті, кого треба було судити.

"Гадки не маю, де знайти хоча б малу частку від цього числа", – писав міністр політичного визволення однієї із земель у відповідь на вимогу призначити 10 тисяч політично надійних та досвідчених німецьких суддів.

"Це місто винне!"

Денацифікацію Німеччини впроваджували не лише судовими методами.

Психологічні засади денацифікації розробив Карл Юнг. Те, що сталося з німцями, починаючи з приходу Гітлера до влади, він визначив як хворобу. На його думку, ця хвороба зачепила всіх, незалежно від членства в нацистській партії.

"Терапію" німців можна назвати шоковою.

У деяких містах їх возили на примусові "екскурсії" в колишні концтабори. Після чого показували документальний фільм про табори знищення "Жорна смерті" та знімки жертв нацизму.

"Натовп зібрався навколо фотографій, на яких на перший погляд зображено сміття, але насправді це були людські тіла, – згадував англійський письменник Джеймс Стерн. – Під кожною фотографією написано: "Хто винен?". Спостерігачі дивляться мовчки, ніби в гіпнозі, і незабаром починають по одному йти. Пізніше плакати замінять чіткішими фотографіями з написом: "Це місто винне! Ви винні!".

Ще одним інструментом денацифікації стала участь німців у ексгумації тіл жертв нацизму в місцях масових поховань. Включно й тих німців, які запевняли, що "в усьому винен Гітлер" і "ми не знали".

Цікаво, чи були поміж них батьки канцлера Шольца?

Повний текст

Інф.: pravda.com.ua

Коментарі