Цілком можливо, що США на даному етапі справді потрібен саме такий президент
Усе свідчить про те, що новий президент, як і Путін, — прихильник швидкої і високодинамічної гри в мінливому світі. А це вимагає гнучкості розуму та вправності. Хоча часто така гра ведеться й без розуміння її стратегічної мети. Цілком можливо, що США на даному етапі справді потрібен саме такий президент — Америка неочікувано зіткнулася з противником, про якого давно забула. І трохи розгубилася. У змаганні "довгих стратегій" (якими традиційно славилися США) і "тактичної гри" чекістів Путіна саме другі тримають ініціативу, завдаючи безліч ударів по незахищених ділянках тіла. У т.ч. по тих, по яких у "джентльменській бійці" нібито бити заборонено.
Однак "геополітичну шпану" подібні "умовності" не зупиняють і не зупинять.  Цілком може скластися ситуація, коли на противагу панічним настроям про "мир і дружбу" між Трампом і Путіним усе може почати розвиватися в діаметрально протилежному напрямку. І цілком може бути, що саме це — наша надія на те, щоб зупинити Путіна не локально, а стратегічно.
Про це розмірковує директор Національного інституту стратегічних досліджень Володимир Горбулін у своїй статті в тижневику "Дзеркало тижня".

"Ось будинок, який будує Трамп…"

Світ продовжує змінюватися. Змінюватися дедалі швидше й рішучіше.  Перша активна фаза цих змін, що розпочалася у 2013—2014 роках, з обранням нового президента США виходить на другу фазу — фазу осмислення й переоцінки. Фазу пошуку нових модальностей дій на зовнішньо- і внутрішньополітичних аренах. Цей рік, рік виборів у ключових європейських країнах, розпочинається офіційним приходом до влади нового президента США, перемога якого досі справляє стресовий ефект на політичну систему Америки. І схоже, що це президентство не буде простим — американський істеблішмент виявився морально не готовим не тільки до перемоги "непрохідного" кандидата, а й до того, що проти самого істеблішменту було застосовано спрямовану акцію з боку Росії.

Відсутність внутрішньої єдності й продовження логіки виборчої боротьби у поствиборний період може погано прислужитися США. Слід визнати, що й сам новий президент не полегшує завдання пошуку консенсусу.  Однак крім внутрішньої політики США є ще й зовнішня, яка на глобальному рівні впливає на позиції всіх учасників міжнародних відносин — більшою чи меншою мірою. І не схоже, що Трамп має те, що політологи називають "гранд-стратегією", — якесь загальне розуміння: що, як і чому треба зробити для досягнення певних стратегічних цілей. Більше того, американські експерти всерйоз сумніваються, що нова адміністрація взагалі має чітке уявлення про ці самі цілі, яких потрібно досягати. Дедалі частіше йдеться про те, що Трамп розглядає світ не як цілісність, а як безліч двосторонніх відносин. І саме цей підхід диктуватиме новий імпровізаційний стиль зовнішньої політики США, його високий динамізм, хоча стратегічно це здається нерозумним. Втім, втрата передбачуваності — це взагалі ознака нинішнього моменту.

Однак які реальні перспективи і чи є привід для побоювань, висловлюваних численними фахівцями про нову політичну лінію при президентові Трампі?  Нова адміністрація США: усі вже мають нарешті видихнути Половина наслідків хороших намірів виявляється злом. Половина наслідків поганих намірів виявляється добром. М.Твен За минулі з моменту перемоги Трампа місяці різні експерти й політики встигли окреслити нам цілу низку цілком апокаліптичних сценаріїв майбутнього. Однак слід урахувати, що ці сценарії, з одного боку, є породженням досить сильного розчарування самим фактом перемоги Трампа (який, попри специфічний імідж, саму виборчу компанію провів дуже технологічно й раціонально), а з іншого — нерозумінням того, якими будуть реальні пріоритети нової адміністрації.

Для України це ще посилюється часто невиправданим україноцентризмом ряду експертів. Тим часом Україна, як питання міжнародної політики, має сьогодні досить специфічний фокус — насамперед як фактор дестабілізації відносин між геополітичними суб'єктами.  І хоча на даному етапі нова адміністрація 45-го президента США як і раніше залишається "темною конячкою", певна канва озвучених пропозицій набуває своєї логіки. Наприклад — у частині оголошених призначень: схоже, що Трамп, конструюючи нову модель влади у США, збирається виконувати в ній функцію миротворця, який стримує "яструбів". Принаймні три ключові особи в новій адміністрації (майбутній міністр оборони, керівник Центрального розвідувального управління США й віце-президент США) досить скептично налаштовані стосовно Росії.

Позиція майбутнього очільника Держдепартаменту двоїста і цілком залежатиме від того, які пріоритети окреслить йому сам Д.Трампом. Фактично йдеться про вибудовування системи стримувань і противаг, коли відверті поляризовані позиції окремих членів кабінету ускладнюватимуть їм пошук спільних рішень, що вимагатиме посередницької ролі президента.  Я лише частково поділяю ті надмірні тривоги, які є сьогодні в деяких експертів щодо нового складу адміністрації президента США. Із цим складом ми цілком можемо (і повинні) працювати. Інша річ — чи розуміємо ми самі, чого хочемо від цієї адміністрації? А питання аж ніяк не другорядне.

Які наші принципові позиції, яких ми хочемо досягти за підтримки США? Тим більше що хай яким епатажним здається новий президент, все одно є обставини, які він навряд чи зможе змінити і "дати задній хід", у тому числі — щодо статусу Криму. Сьогодні наші тривоги щодо політики нової адміністрації здебільшого зосереджені навколо речей, які або а) не мають для нас справжнього екзистенціального значення, або б) не досяжні для наших можливостей їх змінити. До першої категорії можна включити, наприклад, питання про подальшу допомогу Україні з боку США. Якщо ми говоримо про летальне озброєння, то США нам не поставляли його до цього моменту, і ми тут розраховували на свої сили. Чи буде для нас принципово, якщо нове керівництво США скаже, що воно продовжить політику Б.Обами в цьому питанні? Це буде неприємно, але кардинально не змінить для нас балансу ситуації (хоча слід нагадати, що саме сенатори-республіканці лобіювали левову частку антиросійських законів, у т.ч. про надання Україні летального озброєння).

Однак можна висловити стриману впевненість, що вже надавана допомога істотно не зменшиться, хоча її пріоритети можуть і змінитися. Друге питання в цій же категорії — економічна допомога. Критично важливе для нас, але знову ж таки: ми й раніше не стільки розраховували на пряму допомогу США (хоча за вже надану ми, звичайно, вдячні попередній адміністрації), скільки на системну роботу з МВФ. А отже, для нас основне питання: чи зміниться позиція США щодо роботи саме цієї організації? Можливо — так. Можливо, від нас вимагатимуть чіткіших критеріїв виконання. З іншого боку, хіба це не привід раціональніше підійти до нашого співробітництва з МВФ загалом? Та й економічних реформ однаково ніхто не скасовував — вони потрібні, бо без них держава просто не виживе.  Друга категорія — це болісне питання санкцій. Вплинути на це прямо ми навряд чи можемо. Це не означає, що наше зовнішньополітичне відомство не повинне нічого робити для їх підтримання, але маємо розуміти: збереження санкцій можливе за наявності чіткої політичної волі щодо цього рішення.

Натомість Дональд Трамп неодноразово заявляв, що вважає їх малоефективними. З іншого боку: просто скасувати санкції без чітких і видимих поступок з боку Росії він теж не зможе, бо здаватися "слабким" президентом йому хочеться ще менше (особливо в умовах, коли демократи стежать за кожним його кроком). Звідси й це розпливчасте формулювання, що найближчим часом санкції зняті не будуть, а там — "побачимо". Ще один важливий момент: багато хто чомусь ігнорує особу самого Трампа. Те, що він епатажний, нестриманий і не відповідає нашим уявленням (втім, як і уявленням значної кількості американців) про те, як повинен виглядати американський президент, не означає, що він нерозумний або готовий бути обманутим. Більше того: останнє він навряд чи пробачить. Навіть такому "хорошому хлопцеві", як Владімір Путін. А Путін інакше просто не вміє — логіка розгортання російської гібридної агресії — це й логіка постійних зрад тих, хто йому довірився. 

Для американо-російських відносин ситуація може виявитися навіть складнішою: вдалі російські кібератаки (які з технічного погляду не були чимось екстраординарним і призвели до серйозних політичних наслідків зовсім з іншої причини) та відсутність на них жорсткої реакції з боку США майже гарантовано спровокують Росію на нові операції з політичної дестабілізації США. Бо, як вчить нас уже український досвід, Путін зупиняється лише там, де дістає різку й жорстку відсіч.  І це якраз те, що може зірвати будь-яке зближення між Трампом і Путіним. І Кіссінджер з його "човниковою дипломатією" тут мало чим зарадить. Хотілося б нагадати, що Дж. Буш-мол. теж був налаштований до В.Путіна дуже конструктивно й доброзичливо. Закінчилося ж це тим, що Г.Клінтон, як новому керівникові Держдепартаменту США при президенті Б.Обамі, довелося натискати символічну кнопку "перезавантаження", щоб повернути ці відносини на рівень мінімального адекватного (за тими мірками і в тому міжнародному контексті) співробітництва… Крім того, ймовірною залишається й інша логіка розвитку цих відносин: не пом'якшення позиції США щодо Росії, а радикалізація через пропозицію "відкритої конкуренції". До цього заохочує не тільки "напускний мачизм" лідерів Росії і США, а й проста арифметика: економічні потенціали США і Росії непорівнянні, а Росія, яка перебуває під санкціями, додатково зазнає стратегічних втрат.

Можна уявити варіант, про який говорять деякі експерти, скажімо, у сфері ядерного озброєння: після 2021 року, коли мине термін дії договору СНО-3, Д.Трамп і його адміністрація скористаються цим для глибинної модернізації ядерних озброєнь і нарощування системи ПРО по всьому світу. Росії ж буде запропоновано зробити те саме для забезпечення своєї безпеки. Однак для неабияк знекровленої російської економіки така нова гонка озброєнь може скінчитися драматично. Цікаво, що такий підхід може дуже активно (хоча й не формально) підтримати ЄС, який у результаті може розраховувати на посилення військової присутності США в регіоні, а отже — зменшити тривоги за власну безпеку.

Обама ніколи не пішов би на таку ризиковану гру, а от Трамп — цілком може. "Втихомирювач" Кіссінджер у команді Трампа — це, звичайно, добре для Росії, але "не Кіссінджером єдиним", як кажуть — у команді Трампа достатньо й відвертих "яструбів". Ми всі вже маємо гарненько видихнути, думаючи про нову адміністрацію, і більше зосередитися на українських питаннях. Це не означає, що ми повинні повністю ігнорувати можливий новий зовнішньополітичний курс Трампа, але ставитися до нього маємо раціональніше й конструктивніше, акцентуючись лише на тому, що для нас справді важливо. США залишається найбільшим міжнародним суб'єктом, і від їхніх рішень залежить дуже багато. Багато, та далеко не все. Можливо, це певний "момент істини". Не так для нас, як для наших європейських колег. Що слід уже більше розраховувати на себе.

Втім, для нас питання нової політики США тісно пов'язане з іншою болісною темою — можливою новою "Великою угодою". Великий шум з приводу "Великої угоди"  — Він ділова людина, — ніжно й м'яко мовив дон Корлеоне. — Я запропоную йому угоду, від якої він відмовитися не зможе. М.П'юзо. "Хрещений батько"
Повний текст

Володимир Горбулін, радник Президента, директор Національного інституту стратегічних досліджень
Інф.: dt.ua

Коментарі