Про так званий мирний план, перемовини з Росією, звільнення Андрія Єрмака та постать Валерія Залужного свої думки висловив дипломат, надзвичайний і повноважний посол України в Республіці Білорусь (2010-2011) Роман Безсмертний в інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському на телеканалі Еспресо
Надзвичайно драматична історія з так званими переговорами, які тривали, і було відчуття, що до чогось ми вже доходимо. І ось - дивний візит Віткоффа до Москви, зятя Трампа Кушнера. 

І потім на виході ми маємо лише погіршення, можливо, ситуації. Тому що Путіна, загнаного в кут щура, перетворили на партнера, з яким можна обговорювати мародерські путінські плани.

На моє переконання, по ситуації можна було робити висновок із зустрічі в Женеві. Її відмінна від попередніх етапів тональність чітко вказувала на те, що вже Женева була початком догравання цього раунду. Поясню, чому я наполягаю на тому, щоб цю формулу використовували.

    План Трампа написаний у Москві. І, власне, було видно, як вашингтонські і московські гравці загралися - ті, хто організовував цей процес. 

У момент, коли Трамп продовжував наполягати на тому, що це його документ, а Путін цьому всіляко підігрував, уже весь світ прекрасно знав, що документ цей написано в Москві. І звідси, коли ми аналізуємо цей раунд, і треба аналізувати ситуацію, робити висновок.
Remaining Time -1:08

Далі розходяться два напрямки - дві політики, дві системи координат, які ведуть аж до нинішнього дня, до ситуації, коли ми з вами говоримо. Одна - це інформаційна, суть якої полягає в тому, що, перше, рашистська армія зайняла Куп'янськ (Красноармєйськ, як вони називають). Далі - вона має колосальні успіхи на півдні, уже майже зайняла Гуляйполе і так далі. Це перший блок - тобто це те, що прив'язано до подій на фронті.

Друге - це зовнішньополітичний напрям, пов'язаний з Китаєм, який пов'язаний зі зближенням Сполучених Штатів і Росії. Третя частина тут, чи підчастина зовнішньополітичного, - це те, що Європа перебуває поза грою, на маргінесі. І ця частина продовжує розігруватися досить активно. І ще одна частина, третя, - це внутрішньоукраїнська ситуація. Причому, чи ми будемо з вами розбирати ситуацію Тузли, чи ситуацію багатьох криз українських - вони всі ініціювалися в більшості своїй і запускалися з Кремля. І вони йшли по одному й тому ж самому сценарію.

    У цій ситуації оприлюднення розмов Віткоффа і очільників Кремля, а далі розмови, які велися між Віткоффом і іншими учасниками цього процесу, - це не остаточна річ, вона буде продовжуватися. 

Але цим інструментом Кремль принципово хотів добити Трампа і змусити його повністю іти в логіці кремлівського проєкту документу. Однак ситуація, коли ці плівки з'явилися, зіграла зовсім іншу роль. У результаті в Женеві ситуація пішла кардинально по іншому сценарію. У Рубіо, якого терміново викликали для того, щоб рятувати ситуацію, іншого варіанту, ніж піти назустріч Україні, не було.

Більше того, не було й варіанту виштовхнути Європу за рамки цього процесу. Зверніть увагу, в неділю, коли відбувалася головна зустріч в Женеві, до вечора ще в кімнату, де велися переговори, не допускали європейців. Ввечері вони вже ввійшли. Більше того, вони ввійшли не лише з власним документом - вони ввійшли з контрпропозицією. До речі, із 22 пунктів варіант європейців, і контрпропозиція опинилися серед чотирьох документів, які разом із варіантом, погодженим з Україною, було вручено в Кремлі Кушнером і Віткоффом.

Таким чином було очевидно і зрозуміло, що зустріч у Кремлі  впала до рівня того, що в ній розглядалося два варіанти продовження. Перший - це як мінімум затягування часу впродовж роботи над "планом", бо насправді його вже на цей момент принципово не існувало - в прийнятному для Кремля варіанті. І другий - це оці ситуації, в якій всі заплуталися і в Вашингтоні, і в Кремлі, спробувати з боку Кремля все-таки не втратити впливу на Дональда Трампа і не розкрити потаємний зміст опублікованого матеріалу з розмов  Ушакова і Віткоффа.

У результаті в Москві стало очевидним, що далі витискати з Трампа нічого, бо він може оскаженіть у цій ситуації. І тому визначилися з об'єктом: атакувати Європу для того, щоб придати предмету цій зустрічі. Невипадково за декілька годин до зустрічі, яку ще більше відтягнули для того, щоб тема була озвучена, Путін вискочив і почав погрожувати Україні, Європі - бо треба було придати змісту якогось подальшим консультаціям. В Європі, якщо подивитися засоби масової інформації, та і в Сполучених Штатах Америки цей жест з боку Кремля сприйняли не стільки як претензію Європі, скільки як ультиматум Дональду Трампу - щоб він визначався, з ким він, з Росією чи з Європою. Цікаво, що це стало очевидним у діях Кремля після того, коли в Кремлі дізналися про те, що разом із власним документом, з документом із 28 пунктів, який писався в Кремлі, Кремль отримає в тому числі проєкт європейців. Це настільки зачепило ситуацію самого фюрера, що він почав погрожувати. І ці погрози й були частково оприлюднені.

Однак з усієї ситуації було видно, що з перебігу подій витискали вже все, що можливо. Зараз ми з вами спостерігаємо хвіст цієї операції, коли продовжуються розмови про те, що "усьо пропало". Ситуація, внутрішня політична криза в Україні, добиває перебіг подій. На фронті зовсім-зовсім усе неприємно. А в цей час Америка і Дональд Трамп починають спати. У прямому розумінні. Очевидно, що швидка допомога у вигляді Рубіо має зараз перебрати на себе управління ситуацією. Але поєднання Кушнера і Віткоффа не дають швидко це зробити.

На моє переконання, очевидно, що там відбудеться зміна коней. І очевидно, що управління процесом перейде до Держдепу, до Рубіо. Однак нинішня ситуація, яка розвивається на європейському напрямі, матиме посилення координації дій між Україною і європейцями. Тим більше, що це пов'язано ще з тим, що потроху Сполучені Штати виходять із сфери допомоги, необхідність закуповувати зброю для України в Сполучених Штатів Америки буде зменшуватися, тому що вона буде компенсуватися закупівлею на європейському ринку зброї.

І зрозуміло, що третій напрямок - це те, що європейці вчергове зафіксували, який напрямок насправді і курс для себе обрала Москва. Єдине, що, на відміну від московського фюрера, аналітики європейські в ключових виданнях зараз пишуть про те, власне, чого він нас лякає. Ми знаємо і так, що ми 12-й рік перебуваємо в стані війни з рашистською федерацією. І тому він би розумів, що Європа вже відчуває це - відчуває в диверсіях, відчуває в інформаційних атаках, у безпілотниках і так далі.

Я єдине хотів би зробити невеличке зауваження, що досі не було настільки жорсткої офіційної погрози з боку Кремля в бік Європейського Союзу. Путін (дослівно) заявив, що Європа готується до провокації. Ми розуміємо, хто насправді може стояти за нею. І, відповідно, саме Кремль наголосив на тому, що вони до війни вже готові. Я не знаю, блеф це чи не блеф.

Ви дуже правильно поєднали вашингтонсько-московську шахівницю і європейський напрямок. Але якщо говорити про наш, український кейс, то до чого вони дійшли в Москві? Тому що 28 пунктів перетворили на 20 пунктів, а потім було наголошено на тому, що є три чи чотири надважливих для Москви певних напрямки.

Один нюанс: для не обізнаних у цій ситуації людей цей ультиматум перший. Наприклад, там для мене, що говорить Медведєв, то говорить Путін, а що говорить Путін, то говорить Медведєв. І тому ядерні погрози і так далі. Європейська преса вже на той момент писала, що те, що говорить Медведєв, який щотижня регулярно ці речі опрацьовує з Путіним, це означає - говорить Путін. Це перше.

І друге - чому нині ситуація так серйозно загострилася? Як відомо, кожної осені в Сочі збирається контрагентура Кремля. Цією роботою займається добре нам відомий Медведчук і його паж Волошин, колишній прес-секретар міністерства закордонних справ. Нині, коли фюрер московський допік уже європейців до того, починаючи від «Альтернативи для Німеччини», закінчуючи всіма іншими, - їх просто європейські парламенти не відпустили для поїздки туди. Це послужило тим, що нагріло температуру, тому що нікому було роздавати наряди і передавати пакунки з грошима, бо це свого роду щорічна така була «планьорка», за яку відповідав на самому верху Медведєв, а виконували все це Медведчук з Волошиним. І це розігріло температуру дуже серйозно.

Тепер, що стосується ситуації на європейському напрямку з точки зору Сполучених Штатів, Москви, бо тут треба розрізняти: Дональд Трамп і Путін у війні проти Європи - і Сполучені Штати і Росія. Тут по-різному можна тлумачити ці речі. Те, що зараз об'єктивно видно - як і Трамп, і Путін спрямовують цю роботу проти Європи через Орбана, це вже очевидно. Та інформація, якою я володію, свідчить про те, що після того, коли Європа фактично перекрила фінансування цієї роботи по всіх інших каналах, власне тема постачання сирої нафти до Угорщини стала ключовим механізмом.

    В цій ситуації Орбан став ключовим оператором антиєвропейських дій і з боку Трампа, і з боку Путіна. 

Частина фахівців вважають взагалі, що ця робота є плановою. Однак я аргумент цей не приймаю і кажу про те, що тут інтереси Путіна і інтереси Трампа антиєвропейські просто співпали. Співпали, тому що Трампу не потрібна економічно сильна Європа, йому необхідна ослаблена Європа. Тим більше автономна Європа в силовому, оборонному і безпековому компоненті йому не потрібна. Вона йому потрібна залежна від Америки.

А от московському фюреру треба знищити Європейський Союз, бо йому легше буде тоді підкорити дрібні європейські держави, шантажуючи їх силою, шантажуючи їх, як це раніше було, сировинними постачаннями і так далі. І цей напрям - очевидно, що на нього донині не звертали увагу. Зараз він набирає все більшої і більшої актуальності для європейців. Про це пишуть цілий ряд видань - бельгійські, італійські.

От зверніть увагу зараз, як несподівано чомусь італійський уряд гальмонув продовження допомоги Україні, не дивлячись на те, що Мелоні заявляє, що це буде зроблено. Однак очевидно, що вашингтонські куратори знайшли Сальвіні і через нього починають впливати на цей процес. Зверніть увагу і на Барта де Вевера, прем'єр-міністра Бельгії, - адже він отримав усі відповіді на зауваження по репараційному кредиту. Він продовжує його блокувати, причому дивним чином. Але коли в нього висмикнули всі аргументи, він сказав: "Так, у 28 пунктах Трампа ця позиція є".

Дійсно, там є поділ репараційної цієї суми між Вашингтоном і Москвою, точніше між Трампом і Путіним, де Сполученим Штатам, Трампу відводиться 100 млрд, а Путіну - 250. Я вже не кажу - там є цікава стаття: розподіл прибутків від застосування цих 100 млрд американськими підприємствами. Тому тут дуже багато є речей, на які нині слід звернути увагу. Однак я вважаю, що вони, скоріш, є співпадінням інтересів. І в нинішній ситуації чому процес гальмонувся? Бо ні Сполучені Штати Америки в повній мірі, за винятком Трампа, ні Європа, яка, сподівалися, що тут же перелякається і почне давати задки, не будуть цього робити. У тому числі й Дональд Трамп, який підвис нині в питаннях підтримки суспільством. Він у достатньо делікатній ситуації. І те, що він учора розказував про Джо, який спить, сьогодні перетворилося на Дональда, який спить, - сплячого Дональда. Усе це накладає колосальний відбиток на перебіг подій.

Як на мене, то нині важливо для України не так концентруватися на цих атаках інформаційних, які йдуть із Кремля та з Вашингтона, а на продовженні допомоги, на забезпеченні збройних сил, на вирішенні поточних організаційних питань безпеки оборони і формування спільного з Європою оборонно-промислового комплексу. Я вже не кажу, там стратегічні речі, які стосуються формування спільних об'єднаних сил і об'єднаного штабу з Європою.

А що стосується цих двох злодіїв, яких називають через те, що вони хотіли роздерибанити знерухомлені активи рашистські, я маю на увазі Трампа і Путіна, то тут усе залежить від того, наскільки Європа здатна відстояти свій інтерес у цьому питанні. А я переконаний, що вона буде це робити, не дивлячись на те, що вона нині мовчить і виглядає дещо зляканою. 

Коли ми говоримо про Україну, про події всередині нашої держави, годі оминути історію зі звільненням Єрмака. Начальник президентської канцелярії написав заяву, і, відповідно, це сталося паралельно з тими процесами, які ми називаємо «великі перемовини». Але якщо говорити про Єрмака, уже починають з'являтися голоси, які в усіх, чи не у всіх, бідах звинувачують його.

Колишня президентська речниця Юлія Мендель заявила, що їй досі страшно (вона про це говорить в теперішньому часі) з приводу того, що робив Єрмак, який він є і так далі. Потім була доволі дивна заява Кулеби, колишнього міністра закордонних справ. Тобто частина людей, які працювали з Єрмаком, людей із середовища і оточення Зеленського, починають відхрещуватись від нього. 

Але, наскільки я розумію, це не просто емоційні інформаційні вихлопи - за тими емоціями щось стоїть. Чому саме зараз було звільнено Єрмака?

Перше: політична криза носить серйозний інституційний характер і параліч влади, якщо діє політична система. Політична система в Україні з часів президента Януковича зруйнована, і всі причинно-наслідкові зв'язки тут можна піддавати сумніву. Насправді якщо подивитися на перебіг подій, то він має фрагментарний параліч управлінський, але він не має системного політичного характеру - характеру політичної кризи. Однак лікується це все однаково. Воно лікується, коли вмикаються механізми політичної системи через формування нової коаліції, формування нового уряду, нового кадрового наповнення, наповнення зміненого змісту діяльності і так далі.

    Що стосується відставки самого Єрмака, то це наслідок емоційних взаємовідносин між Єрмаком і президентом Зеленським. 

Я думаю, що наші глядачі пам'ятають фразу, яку кинув в емоціях Єрмак - про те, що його дивує те, що люди, які знають все, нині мовчать. Ця фраза стосувалася лише однієї людини - вона стосувалася президента. Тож, будучи і відчуваючи себе небожителем, Єрмак не відчував небезпеки, яка стосувалася можливості обшуку, можливості того, що доведеться ходити на допити, можливості того, що проведуть обшук.

Наперед можу сказати і раджу: всі, хто входить у цю воду, мають розуміти, що рано чи пізно в прокуратуру доведеться ходити. Чи тому, що вчинив щось невірно, чи тому, що такого не робив і зависники організують ці речі. Але доведеться ходити, і в цьому відношенні треба бути готовими.

Розумієте, люди штибу Єрмака і самого Зеленського не розуміють цього. І тому будувалася не система - не система, я на цьому наголошу, - а будувалася (і нині, до речі, є шанс, що це буде продовжено, неприємний) модель персональної, індивідуальної влади, де все замикалося на одній людині. Не дивлячись на те, що теорія управлінська дозволяє декілька моделей подібних, однак створювалася залізобетонна вертикаль, яка проходила від першої людини через керівника Офісу і точнісінько так вибудовувалася в усіх інших структурах.

Але у зв'язку з обмеженою фізичною можливістю і недосвідченістю що одного, що другого, усе це постійно давало збої. Бо знань і досвіду в цій роботі управлінській, у державницькій справі просто не було. Компенсувалося це безкінечними зверненнями до суспільства, які втратили той сенс, який вони могли б мати, якби вони були рідше і набагато глибше і змістовніше. Але попри це вони компенсовували відсутність досвіду, відсутність системи управлінської і так далі.

Що можна говорити про те, який зміст це несе в собі? Це несе в собі дуже неприємні висновки, бо світ зрозумів, що, натиснувши на одну больову точку, можна насправді маневрувати і впливати дуже серйозно на Україну. І в нинішній ситуації насправді задача полягає в тому, щоби відійти від цієї моделі, відновити дію Конституції, відновити дію законів, які розподіляють влади, розподіляють функціональні навантаження. Ну, бо це вже давним-давно зрозуміло.

Ми з вами ще з моменту оманської поїздки президента Зеленського і Вагнергейту говорили про те, що не може керівник Офісу президента займати позицію міністра закордонних справ, не може, тому що так говорить закон. Власне, це й привело до того, що от ви нині показували кадри, які стосувалися так званого глобального саміту миру, який перетворився - ми тоді з вами про це говорили, про саміт миру в Україні з двох пунктів, де було прийнято рішення.

Тому в даному відношенні ця, скажемо так, протополітична криза — це хороший шанс відновити систему влади в Україні, відновити дію Конституції, відновити дію закону. І це і поліпшить, якісно підніме і дасть можливість розвантажити окремих осіб і будувати систему влади, що позитивно вплине і на Збройні сили, і на роботу уряду, і на роботу парламенту. 

Але історія з Єрмаком - вона ж наразі поставлена на паузу, так? Ну, відбулися певні процесуальні дії. Процесуальні дії такого плану доволі розповсюджені в нашій державі, але, на відміну від інших подібних акцій, ми не володіємо фотографіями, відео. Ми навіть не знаємо, чим завершились самі по собі обшуки. Другий момент – можливо, Єрмак пішов тимчасово? Можливо, в силу тих чи інших причин, емоційних причин він може повернутися в офіс. 

Ви згадали про те, що деякі світові гравці зрозуміли, що за допомогою певних речей можна впливати на Україну. Це несе надзвичайно серйозні ризики. Дуже багато документації могло бути оформлено, і вона може запускатися. Ми про це не знаємо, але припускаємо, що, наприклад, по тих чи інших зловживаннях порушені додаткові процесуальні дії. Чи повернеться, на вашу думку, Єрмак? І якщо забрали Єрмака остаточно, то як бути з його середовищем - політичним і у виконавчих органах?

Справа в тому, що модель влади, яка працювала і продовжує, схоже, працювати, буде мати майбутнє при президентові Зеленському, вона не може допускати виходу людини, яка була в цьому середовищі, за межі кола впливу, бо це миттєво буде руйнувати цю систему впливу, систему влади. Більше того - завдавати шкоди. Тому на якій відстані буде перебувати Єрмак - це вже рішення, яке буде приймати перша особа.

    З точки зору такого характеру влади першій особі навіть небезпечно дистанціювати людей, подібних Єрмаку, від себе, бо вони знайдуть собі іншого президента. 

Треба тільки так і трактувати. І мені б хотілося, щоб це розуміли зараз ті, хто працюють навколо президента Зеленського. Чому я про це кажу відкрито? Тому що йде війна. І в цій ситуації відволікатися на речі, які будуть торпедами атакувати всю систему, яка дуже слабка, -  треба це розуміти і цього в жодному разі не допустити.

Однак для цього треба цілий ряд достатньо серйозних дій. З одного боку, в ці дії буде вносити корективи слідство. З іншого боку, на цю ситуацію буде впливати бажання відновити дію Конституції тих, хто насправді в цьому зацікавлений. А хто це - парламент, який має в кінці кінців почати працювати через формування більшості, формування коаліції, формування дієвого і впливового уряду. Це не так важко зробити. Адже без цього, без таких кроків, це означає, що одинокість президента і його оточення фактично знекровлює політичну систему, не дає можливості приймати рішення об'єктивні, по суті, блокує виконавчу владу.

Наскільки я розумію, нікому президенту просто це пояснити. Сама подія Міндічгейту про що говорить - в Україні відсутній парламентський контроль за фінансами. А це означає, що відсутній суспільний, громадянський контроль за ресурсами держави, адже це кошти платників податків. Я не торкаюся далі - місцевих органів самоврядування, мерів, голів сільських, селищних, міських і так далі. Тут все зрозуміло - це ланцюгова реакція. Тому в нинішній ситуації і відновлення дії Конституції буде впливати на ситуацію.

І третій фактор суб’єктивний, це самі люди. Зверніть увагу, як поставлено питання, як його озвучує президент Зеленський - що він проведе кастинг на керівника Офісу. У ситуації, коли йде війна, роль президента, його функціональні обов'язки номер один — роль верховного головнокомандуючого - забезпечується ким? Радою національної безпеки і оборони, генеральним штабом, Міністерство оборони.

У задачі питається: навіщо тобі Офіс у цій ситуації? Адже всі інституції мають серйозні апарати. Більше того, апарат Ради безпеки необхідно посилювати для координації роботи. Відтак апарат Ради безпеки міг би спокійно забезпечити діяльність президента. Це інституційний, це конституційний орган - я на цьому наголошую. Відтак очевидно, що у цій ситуації необхідні системні рішення відновлення системи, якщо хочете, в окремих випадках створення її компонентів, але ні в якому разі не можна тягнути болячки вчорашнього дня у завтрашній день.

І в нинішній ситуації важливо, щоб це було акцептовано, щоб це було зрозуміло і прийняті були рішення і кадрові. Але на початку це потребує структурних рішень, які б ситуацію перше мобілізували серйозно, сформували через структуру відповіді на питання, які нині єсть, в тому числі по Збройних силах, по мобілізації, по матеріальному ресурсу, по розвитку і переведенню економіки і промисловості на військові рейки і так далі. Ці зрозумілі прописні істини, які вже десятки раз говорилися, - про них постійно забуваються.

Чому забуваються? Тому що ми переходимо постійно в якусь протомонархічну систему управління, забуваючись про те, що проти нас працює машина. Їй протиставити можна лише – я наголошую на цьому - систему. Лише система здатна протидіяти рашистській моделі.

Але попередня система, яка функціонувала впродовж кількох років, формувалася під пильним контролем пана Єрмака. Я не володію всім переліком прізвищ, але розуміємо, що деякі з них безпосередньо погоджувалися ним.

Це не система - це модель персональної відданості. Її назвати системою не можна. Я навіть не хочу використовувати терміни, які тут абсолютно доречні, тому що це стосується України. Це наша з вами Батьківщина - мала і велика. І я не хочу використовувати ті терміни, яких достойне все це, а говорю про те, що це влада персональної відданості. Ви в ній ніколи не побачите системи - поганої чи хорошої. Її немає. Є просто відданість. Відданість, тваринна відданість людини людині, і не більше. Так держави не будують - так їх руйнують.

Розуміємо, що є так звані назначенці. Конкретно попереднім шефом президентської канцелярії були приведені відповідні люди. Що з ними робити, як це функціонувало б і загалом які є перспективи в теперішній кризовій ситуації сформувати дуже швидко подібне, про що ви щойно казали? Зокрема ми маємо зараз Кабінет міністрів, ми маємо Раду національної безпеки і оборони. Тут я не буду зараз заглиблюватися в конкретні персоналії. Але потрібні швидкі кроки.

На кого президенту опиратися, особливо з урахуванням того, що це вимагало б надзвичайно комплексної зміни, про яку ви говорите? Тут також ми побачили повернення фундаментально важливого питання про політичні цілі війни. Озвучив їх український воєначальник, дипломат Валерій Залужний. Тобто ситуація кризова.

Мабуть, ми з вами чи не найбільше говорили на тему мети. І ми з вами і три роки назад, і чотири роки назад говорили про те, що в будь-якій війні мету і стратегії визначають політики. І я тоді вам казав про те, що боронь Боже довіряти мету, щоб її визначали військові. Якщо це дозволити зробити, війна ніколи не завершиться.

    Те, про що пише Валерій Залужний, надзвичайний і повноважний посол у Великій Британії, достойно серйозного вивчення, аналізу. І я по-дитячому цьому аплодую. 

Поясню чому. Бо я розумію прекрасно, що ці речі, які продукував і продукує Залужний, - це свідчення того, що в кінці кінців в Україні з'являється те, що можна назвати воєнною військовою елітою. Це означає, що з'являється середовище, яке здатне продукувати не тільки тактичні інструменти - воно здатне продукувати стратегію, розглядати масштабні речі, давати оцінку, яка достойна застосування в регіональних, континентальних вирішеннях питань і так далі. Це дуже важлива річ.

Тим, хто цікавиться і цим матеріалом останнім, який вийшов на ліга.нет, я би рекомендував: поверніться до тих початків з 2022 року, коли тоді ще головнокомандувач генерал Залужний писав перші матеріали, бо їх можна розглядати і необхідно розглядати в генезисі. Власне, навіть цей матеріал, де надзвичайний і повноважний посол Валерій Залужний описує ситуацію, поглядаючи на попередні кроки і виходячи з генезису процесу, - він описує перспективи і говорить про те, що ключовою проблемою була відсутність визначеної мети.

Більше, мабуть, ніж ми з вами, пане Антіне, на цю тему ніхто не говорив. Коли я казав про те, що необхідно визначитися - ми до перемоги, до кордону чи до чого ми хочемо в цій ситуації? Бо тільки з мети витікає: інструменти, засоби, ресурси. Тільки так можна дати відповідь на питання, коли ви ставите мету, визначити все. У тому числі і вернутися назад. Коли ви ставите мету і бачите, що у вас ресурсу немає, тоді ви міняєте мету, але ви її визначаєте, ви працюєте над нею.

З 2014 року  ми з вами інтелектуально, пане Антіне, у цьому відношенні тренувалися. Сама система відсутня, вона не задавалася навіть таким питанням. І всі матеріали, які виходили з-під пера окремих інтелектуалів, у тому числі спочатку генерала Залужного, потім надзвичайного і повноважного посла, декілька спільних робіт, які друкувалися з колегами тоді генерала Залужного, - усе це дуже серйозний і ґрунтовний доробок, щоб до нього повернутися.

Тепер декілька зауважень до цього матеріалу. Надзвичайний і повноважний посол Залужний говорить про те, що більшість війн завершувалася нічим - ні перемогою, ні поразкою. Це концептуальна помилка. Поясню чому. Що таке перемога у війні, як говорять ті стратеги, яких надзвичайний і повноважний посол цитує, такі як Клаузевіц, Свєчин.

А я б до цього додав, що тут крайнє необхідно познайомитися з працями таких, як Тріандофіллов, таких відомих стратегів, як Гудеріан. Бо я дуже хотів би і бажав цього, щоб зараз з'явилася праця «Увага, безпілотники!». По аналогії з тим, як Гудеріан надрукував «Увага, танки!». Щоб став зрозумілим тактичний інструмент застосування такої зброї. І в нас явно не вистачає цих робіт від тих, хто безпосередньо управляв цими процесами, - такої геніальної людини, як той же самий Мадяр.

Так от, виходячи із цих класичних постулатів, перемога — це нав'язування волі противнику. Це не капітуляція, це не підписання якогось документу. Нав'язування волі відбувається в різний спосіб. І тому наполягаю на тому: рідко яка війна закінчується безрезультатно, без перемоги. Сили можуть розійтися, але одна сторона нав'язала волю іншій. Без підписання будь-якого документу, без будь-якої капітуляції, без підписання мирної угоди.

І тут, у цій праці, є концептуальна помилка. Задача нав'язування волі використовується і досягається усіма компонентами, де розглядається, в тому числі і дипломатія, і міжнародні відносини, економіка і гуманітарна сфера як засіб впливу для нав'язування волі противнику. Нав'язування волі і є змістом перемоги.

Це змусило мене задуматися над тим, яку джерельну базу використовували, коли готувався цей матеріал. Я наполягаю на тому, що подібні праці потребують ширшого застосування теоретичних знань. А це говорить про те, що українська військова наука, воєнна наука розвивається. У статті явно є данина традиційній системі, коли воєнна історія розглядається лише як історія битв.

Ні, це не історія битв. Воєнно-історична наука містить в собі дві речі - історію подій військових і теорію розвитку тактичних інструментів. Якщо брати документи і першоджерела, на які посилається автор, там є явно присутність Свєчина з його фундаментальною працею «Стратегія», там є Клаузевіц з його працею, яка стосується війни, - «Про війну», вона так і називається в українському перекладі.

Але там відсутні набагато глибші праці. Скажімо, «Мистецтво війни» Сунь-цзи там немає. Там немає тактичних посилок, які стосуються розробок Тріандофіллова, бо це теорія, яка стосується тактичного інструменту. Там відсутні масштабні речі, які стосуються Гудеріана і його ідеї лібенсрауму — життєвого простору. Бо якщо ти хочеш визначити мету і ти не розумієш поняття, в який життєвий простір ти вписуєшся, чого ти досягаєш, ти цим самим просто підрізаєш собі ноги і політ своєї думки, аналізуючи ці речі.

Загалом же можу сказати, що я аплодував і буду аплодувати таким працям, бо вони говорять ще раз про ключову річ, яка Україні потрібна, - еліта в усіх абсолютно складових розвитку, в тому числі і військовому, військово-воєнно-політичному, бо це надважливо. Я вже не кажу про теорію питання війни і стратегію визначення, над чим ми з вами дуже багато попрацювали в наших спільних передачах.

Цілком з вами погоджуюсь, шановний Романе Петровичу, але роботи перед нами ще дуже багато. Єдине що - пам'ятаєте, була така праця «Генштаб - як мозок війни, так і мозок оборони». Можливо, ця символічна стаття генерала Залужного свідчить про щось додаткове. Так, можливо, буде долучено до інституцій, які прийматимуть ключові рішення, не лише Раду нацбезпеки і Кабмін, а можливо, і Генштаб. Можливо, відбудеться певне переосмислення і ролі Генштабу.

Перше і найважливіше, що я хочу зазначити: надзвичайний і повноважний посол Валерій Залужний уже вийшов за масштаби Міністерства оборони, Генерального штабу. У нинішній ситуації я наполягав би на тому, що нова коаліція мала б запропонувати уряд. І, власне, його підходи достатні для того, щоб він очолив цей уряд, його розуміння цього генезису розвитку. Бо все рівно все буде обертатися в найближчі роки навколо питань оборони і безпеки.

І у цьому відношенні підходи не є завершені, над ними треба працювати. Я пояснив, чого в них не вистачає. Але в цьому відношенні дуже важливо, щоб оця база розуміння генезису процесу, вписування України в регіональну, і континентальну, і глобальну безпеку, її роль, тому що я не торкнувся ще питання, про яке писав Залужний раніше, — питання ролі України на європейському континенті в питанні безпеки. Це дуже важливо. І ці початки роздумів на цю тему і мають бути зараз реалізовані.

    Не може бути ситуація з вирішенням, з перемогою у цій війні замкнута на Україні.

Боже мій, невже це не зрозуміло - коли на території України ведеться війна за існування України як держави, війна за існування Європи як демократичного, цивілізованого континенту, війна за існування нинішнього світового порядку, невже незрозуміло, що одна країна не може забезпечити все це, що це має бути річ, яка в собі об'єднає континентальні сили, глобальні сили, а не все те, що зараз продукує цей сонний Дональд, перелякана частково Європа і так далі.

І, власне, чим важливий і чим корисний максимально Залужний — він бачить ці речі в усіх своїх працях. Він бачить ці речі. Так, він їх не доопрацьовує, тому що є дефіцит часу, є багато проблем. Але він їх розуміє. А це означає, що він відчуває способи і напрями їх вирішення. Цей потенціал треба використати. І ці речі, про які ми зараз говоримо, - їх треба донести, в тому числі і президенту, і парламенту, і урядовцям. Не можна розтрачати цей ресурс на те, щоб він сидів у Лондоні і далі продовжував лише писати статті.

Інф.: Експресо

Коментарі