Це випливає із суперечливості політики США, які давно зробили ставку на політику умиротворення Путіна, - Леонід Бершидський, російський журналіст
"Захід, включаючи США, дозволив Росії уникнути відповідальності за напад на Грузію у 2008 р.
Якби США наклали на Росію санкції ще після війни з Грузією, не було б ніяких сюрпризів. США і Росія, мабуть, повернулися б в епоху холодної війни і коротких заяв, призначених для запобігання військових інцидентів, що могло б примусити обидві сторони сім разів подумати, перш ніж розпалювати конфлікт в Україні. Кровопролиття й анексії Криму можна було б запобігти.політикою умиротворення", - йдеться у статті Леоніда Бершидського, яку публікує 112.ua.

Один аргумент, чому США причетні до війни в Україні
Або чому не варто стримувати агресора
Передрук блогу Леоніда Бершидського на сайті Bloomberg.

Майкл Макфол, колишній посол США в Росії, і експерт по Росії Кетрін Стоунер вважають, що зовнішня політика США має відносно нейтральний ефект у визначенні курсу Росії. У статті, опублікованій минулого тижня, вони заявили, що президент Володимир Путін перейшов на антиамериканські рейки з внутрішніх, тактичних міркувань, і в США не повинні перейматися, що зробили занадто мало або занадто багато щодо Росії.

Це приваблива теорія, але вона, напевно, є невірною. Хоча Росія завжди в усьому звинувачувала зовнішніх ворогів, США спровокували Путіна, спочатку заспокоюючи його, а потім різко змінивши курс. І збиток від такої політики швидко згладити не вдасться.

Ось яку історію розповідають Макфол і Стоунер. Американо-російські відносини були в порядку під час так званого перезавантаження (ініційованого тодішнім держсекретарем Хілларі Клінтон і самим Макфолом, послом у Москві), коли президент США Барак Обама і його російський колега Дмитро Медведєв співпрацювали з широким міжнародним порядком денним. Росія не завадила Заходу використовувати військову силу проти режиму Муаммара Каддафі в Лівії, а США допомогли Росії вступити до Всесвітньої торгової організації. Візові правила між країнами було пом'якшено, було розширення співпраці в нафтовій і газовій сферах, а Росія навіть перестала нити про розширення Північноатлантичного альянсу.

Путін, який займав пост прем'єра при Медведєві, почав відчувати, що його влада вислизає від нього. У вересні 2011 року, коли Путін оголосив про свій намір балотуватися на пост президента, його підтримка впала до 63%, найнижчої позначки з 2000 р. Економіка більше не розширювалася так швидко, тому що зростання цін на нафту сповільнилося. Потім пропутінська партія "Єдина Росія" ледь здобула перемогу на парламентських виборах, незважаючи на масштабні фальсифікації, а в Москві спалахнули народні протести.

"Щоб протистояти цій новій хвилі соціальної мобілізації, Путін відродив старий радянський аргумент як нове джерело легітимності: захист батьківщини проти злого Заходу, і особливо імператорських, підступних США", - пишуть Макфол і Стоунер. Зокрема, Путін заявив, що США прагнуть повалити його режим.

Іншими словами, Путіну потрібен зовнішній ворог, щоб підняти свою популярність, і США відповідають усім вимогам. Агресивні дії Росії в Україні є частиною цієї політики, покликаної продемонструвати росіянам, що їхня країна перебуває у стані війни із Заходом, особливо зі США. І США нічого не можуть з цим вдіяти. Просто треба триматися курсу "нового стримування, вибіркових контактів, введення економічних санкцій, підтримки України і вичікування". "Стримування як політика тепер є стратегічною мудрістю: не дало результатів зараз, дасть через рік або навіть через десятиліття, або навіть через кілька десятиліть", - пишуть Макфол і Стоунер.

Однак ця точка зору ігнорує (можливо, мимоволі, але тим не менш) роль США в путінському перетворенні Росії.

"Перезавантаження" було, по суті, політикою умиротворення. Захід, включаючи США, дозволив Росії уникнути відповідальності за напад на Грузію у 2008 р. Він терпить інтернаціоналізацію російської корупції, яка поширилася до Європи через Лондон. Він прогледів фальсифікації виборів, а також зростання впливу державних підприємств (Макфол і Стоунер називають переговори про співпрацю між "Роснєфтью" і Exxon Mobil як один із найбільш багатообіцяючих аспектів перезавантаження). США і Захід загалом готові дати команді Путіна керувати Росією та її сусідами, що йому було приємно. Натомість вони отримали співпрацю щодо Лівії та військову операцію в Афганістані.

Коли росіяни протестували проти фальсифікації парламентських виборів у 2011 р., Клінтон раптом усвідомила, що більше не бажає задобрювати Путіна, хоча, як зазначили Макфол і Стоунер, "масштаб фальсифікацій був, ймовірно, більшим, ніж на попередніх російських виборах". Вона висловила "серйозну заклопотаність з приводу проведення виборів і закликала до "повного розслідування всіх повідомлень про шахрайство і залякування". Путін відреагував різко, звинувативши держсекретаря у розпалюванні протестів.

США могли б промовчати або в особистих бесідах переконати Путіна, що аж ніяк не причетні до протестів (про що я, як їх учасник, знаю точно). Вони обрали іншу тактику: "Ми підтримуємо права і сподівання російського народу, щоб мати можливість домогтися прогресу і реалізувати краще майбутнє для себе". Це тільки переконувало Путіна, що західні лідери наступали на Росію, заколисували його самовдоволення, а за спиною планували зміну режиму. Довіра випарувалася, і коли розпочалася криза в Україні у 2013 р., Путін був переконаний, що це США розпалювали протести, які призвели до падіння режиму в Києві.

Тепер недовіра переросла у справжню параною. Подивимося на статтю Сергія Наришкіна, спікера нижньої палати російського парламенту, який у неділю опублікував свою працю в урядовому виданні "Российская газета":

"Ви запитаєте, яка у Штатів кінцева мета? Відповідь така, як і раніше: їхній зовнішній борг величезний, а розорення інших держав - найбільш звичний для них спосіб. Перестає допомагати навіть наявність у руках США глобального "друкарського верстата". Не рятує і повний контроль над НАТО, прослуховування і шантаж "вищої ліги" Євросоюзу. Колонізаторам "зразка XXI століття" всього цього вже замало. Потрібно не тільки зберегти долар як єдину світову валюту, але й ближче підібратися до економічних багатств інших найбільших держав і регіонів світу".

Це звучить як теорія змови, але це також схоже на особисте переживання автора. Наришкін є об'єктом санкцій США і ЄС через кризу в Україні, і йому був заборонений в'їзд до Болгарії та Фінляндії. Він бачить ворожість до самого себе і до своєї країни. Путін і його оточення виховують політиків, які особисто відчули на собі розрив із Заходом, пережили особисті емоції, які зможуть донести до простих росіян.

Емоція випливає із суперечливості політики США. Якщо б не було ніякого перезавантаження, а корумпованих російських бізнесменів і державні компанії остерігалися б на Заході, і санкції були накладені після війни з Грузією, не було б ніяких сюрпризів. США і Росія, мабуть, повернулися б в епоху холодної війни і коротких заяв, призначених для запобігання військових інцидентів, що могло б примусити обидві сторони сім разів подумати, перш ніж розпалювати конфлікт в Україні. Кровопролиття й анексії Криму можна було б запобігти.

З іншого боку, якщо б США виявили готовність продовжувати умиротворення Путіна після 2011 р., він і його люди не стали б параноїками, які тільки й думають про американські змови. Вони б підпорядкували Україну, а цинічний Захід прийняв би це.

Будь-який конкретний варіант - цинічна мовчазна згода або жорстке протистояння - означав би більше ясності і стабільності. Різкий перехід від одного до іншого породив психоз у Росії. Медведєв, який отримав похвалу від Макфола і Стоунер за свою роль у перезавантаженні, зараз є одним з найбільш затятих критиків уряду США, а в РФ зараз більш сильна недовіра до Заходу, ніж це було серед радянської еліти за Михайла Горбачова. Можливо, це тому, що нинішні лідери одного разу зрозуміли всю користь такого співіснування.

Інф.: 112.ua

Коментарі